Алкоголіки стають агресивними через невирішені соціально-побутові проблеми

За даними різних дослідників, в Україні нараховується більше одного мільйона осіб, що страждають на будь-яку форму алкоголізму. Про реальну поширеність цього захворювання можна судити дуже приблизно, говорить лікар-психіатр обласної психлікарні Вікторія Ільяшенко, адже лише частина таких хворих потрапляє в поле зору медиків. Тим не менше, фахівці дійшли висновку, що найчастіше ті, хто після випитого кидається на близьких із ножем, – програмували себе на такі дії ще з підліткового віку.

Поширеність та тенденції розвитку алкоголізму оцінюють за низкою показників. Основний – це кількість випитого алкоголю на душу населення на рік. Саме він опосередковано вказує на число осіб, які є алкоголезалежними. Адже зростання вживання спиртного завжди супроводжується збільшенням кількості хворих на алкоголізм, – говорить медик.

Проте, як пояснює Вікторія Ільяшенко, статистичні установи мають і інші інструменти оцінки поширення алкоголізму.

– Це так звані непрямі показники наркологічної ситуації. Наприклад, беруться до уваги порушення робочої дисципліни, кількість розлучень, відсоток виробничого браку, дорожньо-транспортні пригоди, а також число померлих від травм, нещасних випадків та отруєнь алкоголем і його похідними. Вивчення всього перерахованого загалу інформації наближає нас до розуміння дійсних масштабів захворювання, – зауважує психіатр.

За словами фахівця, нині помітно зростає і кількість жінок-алкоголіків.

– Сьогодні співвідношення жінок і чоловіків знаходиться між 1:5 та 1:2. І це при тому, що в недалекому минулому цей показник складав 1:12, а іноді і того менше, – констатує вона.
Разом із тим Вікторія Ільяшенко зауважує, що, крім загальних тенденцій, нині значну увагу спеціалістів привертають цілком конкретні проблеми, пов’язані з алкоголізмом. Насамперед мова йде про психози.

– Наші колеги провели дослідження, об’єктом якого стали сім десятків чоловіків віком від 19 до 65 років, які скоїли так звані соціально-небезпечні дії у період гострих психозів, та до яких застосовані примусові заходи медичного характеру з суворим наглядом. З’ясувалося, що спадковість переважної більшості (84,2%) цих хворих не була ускладнена психічними захворюваннями та алкоголізмом. Майже дві третини (64,3%) хворих проживали у повних сім’ях, третина (35,7%) – у неповних – у кожного четвертого з них не було батька. Кожен третій (34,3%) хворий виховувався у конфліктних родинних умовах, кожен четвертий  мав тяжке матеріальне становище, 12,8% – жили у дитячих будинках та школах-інтернатах, тобто були позбавлені родинного тепла,  – розповідає лікар-психіатр і додає, що приблизно половина хворих у підлітковому віці вільний час проводила у негативному мікросередовищі, яке формувало їх негативну соціально-особистісну спрямованість.

– Вони переважно спілкувались з особами, старшими за віком, які зловживали алкогольними напоями. При цьому вони також долучалися до вживання алкоголю, скоювали дрібні крадіжки, деякі з них перебували на обліку у дитячій кімнаті міліції. У більшості цієї категорії хворих уже з підліткового віку формувались негативні соціально-особистісні настанови та були деформовані морально-етичні цінності, – пояснює медик.

Крім того, зазначає Вікторія  Ільяшенко, майже всі обстежені хворі мали невисокий рівень освіти, не прагнули до підвищення свого інтелектуально-освітнього рівня, хоча при цьому успішність протягом навчання була незадовільною лише у 17,1% з них.

– Майже однакова кількість хворих здобула середню (41,4%) та середньо-спеціальну (42,8%) освіту (переважно професійно-технічну), лише 2,9%  – вищу і 1,4% – незакінчену вищу освіту, – констатує спеціаліст.

Водночас, говорить лікар-психіатр, аналіз сімейної адаптації обстежених хворих показав, що в їхніх родинах, як правило, стосунки до захворювання на алкоголізм складались позитивно, дружньо.

– На час дослідження кількість хворих, які перебували у шлюбі, зменшилася удвічі – 37,2% проти 78,6% до захворювання. Майже втричі збільшилась кількість хворих, які не перебували у шлюбі – 62,8% проти 21,4% до захворювання. Майже кожен четвертий (22,8%) хворий був розлученим. У всіх випадках ініціатором розірвання шлюбу була дружина, що пов’язано, перш за все, зі зловживанням алкоголем чоловіком. Це призводило до конфліктів у сім’ї (48,6%), недбалого ставлення хворого до матеріального статку родини та його погіршення, зниження рівня трудової адаптації, а також його небажання лікуватися від алкоголізму, – зауважує Вікторія Ільяшенко.

За її даними, на час дослідження кількість працюючих хворих на психоз зменшилась удвічі (47,1% проти 97,1% до захворювання) та працюючих за фахом – майже у 4 рази (18,5% проти 71,4% до захворювання), постійно працювало 30,0% (проти 75,7% хворих), жоден із обстежених хворих не виконував висококваліфікованої роботи (проти 4,2% хворих).

– Непрацюючі хворі існували переважно за рахунок випадкових заробітків, дрібних крадіжок, утримання батьками, рідними чи близькими, – говорить медик і додає, що майже всі соціально-небезпечні дії, скоєні піддослідними на час гострих алкогольних психозів, спрямовувалися проти життя та здоров’я особи: вбивства (62,9%), спроба вбивства (4,3%), тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження (31,4%).

– Найчастіше (47,1%) хворі скоювали злочини проти членів своєї родини  – таких 32,8%. Ще 14,3%  – проти батьків. У 28,6% випадків жертвами ставали випадкові люди та у 24,3% випадків агресія спрямовувалася проти сусідів,  – констатує лікар-психіатр і пояснює, що такі дії, насамперед, обумовлені невирішеністю соціально-побутових проблем хворих.