Коли чужі діти стають рідними: історія родини Максименків із Компаніївського району
З початку року на Кіровоградщині усиновили шістнадцятеро дітей-сиріт, понад сотня дітей, позбавлених батьківського піклування, пішли під опіку, в прийомні сімї та дитячі будинки сімейного типу. В області 2914 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування з яких вже влаштовані у родини 93,2% дітей. Із початку нинішнього року осиротіли понад дві сотні. Таку статистику наводить обласна служба у справах дітей. Напередодні Дня усиновлення, який в Україні відзначають 30 вересня, «КП» поспілкувалася з багатодітною родиною Максименків із Голубієвичів Компаніївського району, де виховується 12 прийомних дітей, і запитала: у чому знаходять щастя?
Подружжя Людмили і Віктора Максименків із села Голубієвичі Компаніївського району – приклад великої любові до дітей і шанування сімейних цінностей. У родині чотирнадцять діток – дванадцять прийомних, двоє своїх, а ще троє онуків. І Людмила, і Віктор виросли у немалих сім’ях, тому створити спільну велику родину для них не стало чимось незвичним. Зізнаються, взяти чужих дітей не складно, варто знайти до кожного з них підхід.
Віктор працює начальником Компаніївського сільського комунального підприємства, а Людмила займається дітьми. За освітою вона бухгалтер. Якось Віктор сказав дружині обирати – або діти, або робота. Вона обрала перше.
Ми перші в селі створили прийомну сім’ю
Сім’я Максименків стала першою в Голубієвичах, хто наважився взяти прийомних дітей. Спочатку вони взяли на виховання двох дітей, а через три роки – ще трьох.
– Дехто вважає, що для нас це спосіб заробити, але це не так. Наважитися на такий крок може далеко не кожен! – констатує Людмила.
Родина створила дитячий будинок сімейного типу і за 13 років у ньому виховали 12 дітей. Зараз у будинку живуть 9 дітей віком від 6 до 19 років. Мешкають Максименки у двоповерховому будинку, кажуть, на щастя, місця вистачає усім.
Усього в Голубієвичах десять сімей, де є прийомні діти. У кожній сім’ї близько шести дітей.
Кожну дитину потрібно вислухати
Мотивація для подружжя – бажання побачити щасливе майбутнє своїх дітей-вихованців.
– Найскладніше у вихованні дитини – це знайти підхід до кожного. Зараз у нас троє вихованців, які вже створили власні сім’ї. Вони живуть окремо і облаштовують свої гніздечка, проте далеко від нас не йдуть, завжди звертаються за порадою чи допомогою. Усі діти називають мене мамою, – каже Людмила.
Справжнє сімейне свято для Максименків – Новий рік. Саме тоді вся родина збирається разом. Обов’язково святкують і дні народження кожної дитини. Буває, що на місяць по кілька іменинників.
– Я пишаюся своїми дітьми, вони у мене найкращі. Часто радують мене подарунками, які роблять своїми руками, а влітку збирають квіти з клумб на подвір’ї і дарують мені, – розповідає Людмила. – Трапляються і непорозуміння, проте ми швидко їх вирішуємо і все стає на свої місця. Потрібно мати велике добре серце, щоб полюбити чужу дитину і ставитись до неї як до своєї, з душею та теплом. Кожну дитину потрібно вислухати та приголубити!
15 літрів борщу на день
Кожного дня родина прокидається о сьомій ранку. Людмила більшу частину дня проводить на кухні.
– Ми завжди печемо свій хліб, а також пироги, шарлотку та піцу. Варю 15 літрів борщу, аби всім вистачило, – розповідає багатодітна мама.
Діти завжди допомагають по господарству. А під час карантину багато проводили час на подвір’ї – займалися рукоділлям, створили дитячий майданчик, встановили батут, пісочницю.
Зараз діти ходять на різноманітні гуртки, займаються волейболом, тенісом, хлопці люблять у вихідні ходити на риболовлю. Домашні завдання виконують самостійно.
На тиждень Максименки витрачають декілька тисяч гривень, іноді й більше. Родина звикла ні в кого нічого не просити – ні в держави, ні у благодійників. Власними силами роблять ремонти в будинку, купують усе необхідне для дітей.
Держава надає юридичний супровід родині. Як і всі мами, Людмила отримує виплати на дітей. Проте зізнається, фінансова допомога все ж потрібна.
– Зараз у нас троє студентів, кожному потрібні ноутбуки, щоб краще навчатися. Також потрібні гроші на ремонт будинку, на меблі, адже дітки дуже активні, тож все швидко зношується, – каже Людмила.
текст: Лариса Пінчевська
фото: надане родиною
