Вірші, написані війною
Це вірші воїна ЗСУ, який разом зі своїми побратимами наближає нашу Перемогу в російсько-українській війні. Автор робить перші кроки в світ поезії, пробує себе у прозі. Головна тематика – інтимна та громадянська лірика.
А ще поет щодня приходить у наше КАФЕ-РЕДАКЦІЯ.
У день народження нашої колеги Анн Вікторівни він сидів за сусіднім столиком, коли ми пили чай із тортом. І, почувши, що у нас свято, приніс іменинниці величезний букет квітів. Ми були вражені таким вчинком.
Автор: Анонімний
Публікуємо поезію анонімно, оскільки таким було бажання автора. На питання – як підписати? Він відповів таким віршем:
ЯКЩО ЗАХОЧЕШ, НАПИШИ
То все було важливо тільки раз,
Відкрити своє прізвище, світлину та ім’я.
Як мало ж нас було в той час.
Я ж думав лиш про те, щоби трималася сім’я.
Ішов на фронт, а в голові – тільки родина.
Тому відкрив я прізвище, ім’я, свою світлину,
Збирав, допомагав та волонтерив
Ще й досі щогодини, кожну днину.
Тому про себе не волію я кричати.
Нехай вже я залишуся ніким.
А ти, якщо захочеш підписати,
То напиши: «Знайома була з ним...».
СОНЯШНИК
А соняшник куль не боїться.
Він – свідок кривавих боїв.
Вночі йому часто не спиться.
На варті стоїть в самоті.
А соняшник страху не має,
Обпалений, буйно цвіте,
Пилком щедро бджіл пригощає,
Які йому вдячні за те.
Він тішиться липовим чаєм,
Бо в липні інакше ніяк.
А соняшник болю не знає.
Для інших рослин він маяк.
Чекає він спокою в серпні.
Чи вдасться дозріти йому?
Чи зможе він дні ці нестерпні
Прожити й здолати пітьму?
Чи осінь прийде переможна?
Чи може зима, чи весна?..
Про це лиш гадати нам можна,
Коли вже скінчиться війна.
БЕРЕЖИ СЕБЕ!
Шолом і свій бронік дарма не знімай.
Може статись нагода потрапити в Рай.
ГРА СЛІВ
Світанок, ґанок, танок.
Зрадлива, злива, щаслива.
Чорнява, кава, цікава.
Світанок, злива, цікава.
Ґанок, зрадлива, кава.
Танок, щаслива, чорнява.
Зрадлива. Чорнява. Ґанок.
Злива. Кава. Танок.
Щаслива. Цікава. Світанок.
Чорнява, злива. Світанок.
Кава, щаслива. Танок.
Цікава, зрадлива. Ґанок.
ТИ БОЇШСЯ
Ти боїшся, що тебе я залишу
Як одну з недописаних книг.
І лякає тебе мертва тиша,
Хоч для тебе я зовсім не зник.
Коли нас накривають снаряди
Та приходять тривожні смс,
Не цікавлять тебе вже наряди,
Ждеш, щоб я у онлайні «воскрес».
Ми обоє давно вже не чули
Спільне дихання, шепіт, тепло,
Та не зникло кохання, що було,
Залишилось навіки воно.
Ти давно вже нестерпно бажаєш
Знов зустріти обійми мої,
Йде тридцята неділя, ти ж знаєш,
А ми й досі на відстані.
І доводиться тільки мовчати
Та постійно робити пости.
Тобі випала доля чекати,
Мені – зводить між нами мости.
Може пройде всього лиш година,
Може тиждень, чи місяць, чи рік,
І з’єднається наша родина,
І щасливою буде повік.
Разом ми побудуєм майбутнє,
Яке буде не тільки для нас.
Ми відродим державу могутню,
Про яку мріяв геній Тарас.
І Донецьк, і Луганськ, й Запоріжжя,
Степ Херсонський, й омріяний Крим
Зачекалися на роздоріжжі,
Я звільню їх і мій Побратим.
Як здобудемо для України
Незалежність, свободу і мир,
Повернусь я до тебе з руїни,
Із розбитих війною квартир.
НІЧНІ ДУМКИ
Ми люди із сталі, з граніту й бетону,
Чекають нас рідні біля перону.
Ми люди цікаві, з книжок та чаю,
Тебе я чекаю, лиш тебе зустрічаю.
Життя надало нам важливий урок,
Не бійся натиснути ти на курок.
Бо вже після бою настане знов тиша,
Почуєш, як в полі бігає миша.
Пізнали нюанси реабілітації
І з нетерпінням чекали ротації.
Ми маємо рідних, братів та сестер,
А хтось, як людина, для нас вже помер.
Ще будемо разом стрічати світанки,
Ще будуть бажання у нас й забаганки.
Добудемо спокій й щасливе життя,
Де будуть веселі усі, ти і я,
І квітнути буде Вкраїна моя.
А ЯК Я ЖИВ?
А я думками марю про смерть серед осені,
Колись, в кінці бурхливого життя…
Але, можливо, це станеться й сьогодні?
Про це ніхто не може знати, як і я.
Боюсь загинути у золотому жовтні
Від кулі чи прильоту – не важливо.
Уже й до осені дожив, а дні усе спекотні.
А ЯК я жив? А чи я жив щасливо?
Скажу відверто: про дату не питай,
В ній ясності немає і не буде.
Одне лиш попрошу: не забувай,
Без пам’яті твоєї все мене забуде.
Чи я покину всіх, як поєднаюся з землею?
Про це я, дорогенькі, вам не розповім.
Та я прожив своє життя з душею,
Бурхливо й радісно, як увесь час хотів.
