На очах у людей продавчиня вдарила собаку ножем… Але попри все ми її врятували!

Волонтери і небайдужі люди рятують безпритульних тварин щодня. Одних лікують, інших, буває, повертають із того світу, а потім шукають для чотирилапих безхатьків люблячі родини. І хоча щастить далеко не всім, усе ж ті, кого «всиновлюють», змінюються до непізнаваності – саме людське тепло, увага і любов роблять учорашніх жителів вулиці добрішими, лагіднішими і гарнішими. Та найголовніше – відданими до кінця життя своєму рятівникові. «КП» підготувала кілька історій зі щасливим хвостом. Хочеться вірити, що прочитавши їх, ви, якщо і не візьмете собаку чи кішку з вулиці, то, принаймні, не пройдете повз, коли хтось із них сидітиме біля кіоску або ж магазину в надії, що хтось добрий їх нагодує чи просто погладить.

Воно лежало біля гаражів на розстеленій шубі
Коли волонтер організації захисту тварин «Бім» Богдана побачила покинуте цуценя, яке лежало біля гаражів на розстеленій шубі, пройти повз не змогла. Малечі на вигляд було не більше трьох місяців. Воно жалісно заглядало в очі і шукало тепла. Богдана, відгодувавши і викупавши собаку, стала шукати господаря. Тимчасово прозвавши маленьку дівчинку Манею, дівчина виносила її на ринок, пропонувала людям, однак ніхто не брав.

– Щастя посміхнулося Мані випадково. На наш захід для безпритульних тварин «Кубок Барбоса» я мала їхати з іншою підо­пічною, але вирішила взяти з собою Маню. Вона важко перенесла поїздку, на конкурсі боялася всіх: собак, людей, звуків... Там я і розповіла про Маню, що вона шукає сім’ю. А вже після заходу до мене підійшов хлопець і почав цікавитися собачкою, гладити її. Було видно, що вона йому сподобалася, але в нього вже є великий пес – доберман, тож сказав, що подумає. Ми обмінялися номерами телефонів і я вже збиралася їхати додому, як раптом до мене підбігає цей хлопець із дівчиною, притискають Маню до себе і кажуть: ми її забираємо! – радісно згадує волонтер.

Андрій, який прихистив тварину, розповідає, що вона йому сподобалася відразу. Спочатку хлопець думав, що цуцик належить волонтерові, але коли почув, що Маня – безхатько, зрозумів: ця собака має жити у його сім’ї.

– Ми з дружиною відразу глянули один на одного і тепер Маня – наша Глаша, яка неймовірно любить цілуватися і стрибати, через що ми називаємо її «Глашадкою», – ділиться Андрій.

Каже, спочатку здавалося, що Глаша не вірить, що її залишать назавжди. Але скоро вона почала більше довіряти. Собачка змінилася, як і будь-яка інша тварина, що відчула любов. Тепер дарує свою ласку оточуючим. Закохує в себе навіть тих, хто не любив собак, – говорять господарі.

У новій сім’ї Глаша не сумує: у неї є вірний друг – доберман Мартін, який одразу прийняв і полюбив її. – Мартін вчить її гризти все на світі і, знаєте, вона здібна учениця. Глаша з Мартіном цілуються, обіймаються і під ним вона ховається від дощу, –  з посмішкою розповідає Андрій.

На очах у людей продавчиня вдарила її ножем
Якби не добре серце Світлани, велика добра собака Дашка згинула б від людської жорстокості. На селищі Гірничому, що в Кіровограді, на очах у десятків людей місцева продавчиня вдарила тварину ножем. Собака стікала кров’ю. Якби Світлана дізналася про глибоку рану трохи пізніше, каже, врятувати бідолаху навряд чи вдалося б.

Місцеві розповідали, перелякана собака з глибокою раною пробігла кількасот метрів. Небайдужі упіймали тварину, обробили уражене місце і повезли до лікаря.

– Рана була дуже глибока. Ветеринар наклав їй шви – внутрішні і зовнішні. Якщо б ми вчасно не привезли Дашку, вона загинула б, стекла кров’ю, – згадує жінка.

Врятованій собаці робили перев’язки та давали антибіотики. Спочатку Світлана залишати Дашку не збиралася, але потім дуже звикла до неї.

– І мамі, і татові Дашка дуже сподобалася, вони до неї прикипіли, – розповідає донька Світлани Оксана. – Коли її обіймали, намацали, що у неї поламані ребра від старих травм, видно було, що собака натерпілася, стало шкода випускати її після лікування знову на вулицю. Бажаючих взяти її не було, тим більше характер у неї не з легких.

Щоправда, ділиться­ дівчина, якось їй написали волонтери, що готові переправити Дашку до притулку аж у Москву і там шукати нових господарів. Каже, коли розповіла про це мамі, вона зрозуміла, що не зможе віддати Дашку так далеко, та й взагалі не віддасть уже нікому. Так собака знайшла свою родину.

Нові господарі зізнаються, відчувають собачу вдячність за порятунок. Кажуть, Дашка все розуміє і відповідає любов’ю.

– До «усиновлення» Дашка була дуже недовірлива, ні до кого не лащилася, дивилася з острахом, але коли відчула, що її не образять, стала дуже лагідною і щирою. І хоч у неї складний характер, її неможливо не любити, – з теплом говорить Оксана.

Я пишаюся Мухою! Такої сильної і товариської собаки не знайти
У тому, що є собаки, призначені долею, переконує інша історія собаки Мухи. Маленьким цуценям її з вулиці підібрали небайдужі люди, а волонтер Богдана забрала до себе, поки не знайдеться господар. І незабаром він знайшовся.

– Після пошуків у Мухи з’явився хазяїн. На вигляд хороший чоловік. Приїхав за собачкою на таксі. Ми всі були раді, що цуценя потрапило в хороші руки, але те, що я побачила через два тижні, шокувало мене! Ми їхали з чоловіком у машині, аж раптом я побачила Муху на ринку під яткою! Я ледь з машини не вистрибнула. Кричу чоловікові: гальмуй, там моя Муха! Він каже, що неможна тут зупинитися, а я на своєму: гальмуй, а то вистрибну! Так ми забрали Муху і повезли додому, – згадує Богдана.

До господаря, який прихи­стив, а потім викинув тварину на вулицю, дівчина так і не додзвонилася. У чоловіка був вимкнений телефон, тож що сталося­ і чому він так вчинив, так і не вдалося з’ясувати.

Поки Богдана шукала для собаки нову родину, та важко захворіла. Врятувати тварину вдалося завдяки наполегливо­сті дівчини та мужності самої бідолахи.

– У Мухи був ентерит. Від цієї хвороби 90% тварин помирають, але собаку вдалося врятувати. У мене не було можливості ставити їй крапельниці, доводилося робити кількадесят уколів, кожні дві години. Муха все мужньо терпіла, жодного разу навіть не писнула! Я їй казала: давай укол будемо робити, це потрібно, щоб ти одужала, не вмирай, маленька, я тебе люблю. І вона все розуміла. Мало буває таких собак, – ділиться пережитим Богдана і каже, неабияк пишається такою мужньою собакою.

Після того, як Муха одужала, дівчина продовжила шукати їй господаря. Однак, каже, кому тільки не показувала її, ніхто не хотів брати – нікому не подобалася, хоча сама і гарненька, і вихована.

– Я дивувалася, що ніхто не хоче брати – вона дуже гарна, хороша дівчинка. Місяців до восьми я її пропонувала людям, а потім припинила. Вирішила, якщо хтось прикипить серцем до Мухи, тоді віддам. Чоловік нарікав, що собака вже скоро зовсім дорослою стане і тоді її точно ніхто не візьме. Я її простерилізувала, думала так буде більше шансів... Але все одно в душі не хотіла її нікому віддавати, і люди, можливо, відчували це, – зізнається Богдана і додає, що за якийсь час волонтери запропонували влаштувати Муху у вольєр для інших безпритульних собак.

– Але я так розревілася, (а я тоді була на дев’ятому місяці вагітності), що чоловік сказав: хочеш, залишай собаку, тільки заспокойся, – з радістю розповідає Богдана і каже, що малу ніхто не брав не випадково: Муха – її собака.