Мій чоловік ледь не віддав Богові душу, а до нього навіть не покликали лікаря

,

1287До редакції «КП» звернулася кіровоградка Юлія, аби розповісти про випадок, який стався з її чоловіком 13 серпня, коли він звернувся за допомогою до Кіровоградської міської лікарні швидкої медичної допомоги (колишня 4-та лікарня). Жінка каже, якби вона вчасно не приїхала до медзакладу і не змусила медиків надати першу допомогу Івану, могла б лишитися вдовою. Говорить, тоді її чоловікові, в якого була температура 39,5, ставало все гірше і гірше, а медсестра не покликала навіть лікаря. Втім, у лікарні розповіли свою версію розвитку подій того дня. Медики вважають, що повністю виконали свої обов’язки.

Чоловік просив про допомогу, а йому сказали: підіть полежте!
За словами Юлії, минулої середи, коли самопочуття її чоловіка Івана значно погіршилося, він пішов до Кіровоградської міської лікарні швидкої медичної допомоги, адже живе зовсім поряд. Проте медсестра у приймальному відділенні відправила його до поліклініки, яка знаходиться при цій же лікарні. Однак тамтешній терапевт направив його до 1-ї міської лікарні, що на Фортечних валах.

– Терапевт у поліклініці поміряла Іванові температуру – була 39, 5 – і тиск  був 100 на 50. У такому стані йому сказали спуститися вниз і сісти біля реєстратури чекати швидку, яка відвезе до Центральної міської лікарні (колишня 1-ша). Тому що тут йому надати допомогу не можуть: сказали, лікаря-інфекціоніста забирають на АТО. Мій чоловік просидів у поліклініці 20 хвилин, а швидкої все не було. Йому ставало все гірше, нормально дихати вже не міг. Тоді він, тримаючись за стіни, перейшов з поліклініки до лікарні і знову звернувся за допомогою у приймальне відділення, – розповідає дружина Юлія.

Проте допомоги Іван не отримав і там. Говорить, медсестра сказала, що нічого не може зробити, і відправила його… в аптеку за «Німесилом» (жарознижуючий та протизапальний засіб, – ред.).

– Уявіть собі, він у такому стані ще йшов в аптеку. Невже медсестра сама не могла сходити? Гроші у нього були. Іван випив цей порошок, минув час, проте стан не поліпшувався, а навпаки, погіршувався. У нього стіни в очах пливли, він просив вколоти щось, бо вже не в змозі був стояти на ногах. Він падав у приймальному відділенні в медсестри на очах. А та казала: «Я нічого вколоти не можу. Підіть полежте», – переповідає Юлія.

Саме тоді Іван подзвонив дружині, аби та допомогла. Жінка приїхала на таксі. Розповідає, як побачила, в якому стані її чоловік, була шокована.

– Він мені подзвонив і сказав, що вже не може триматися. Я чула по голосу: Іван ледве дихає. Прилетівши на таксі, я знайшла його у кімнаті діагностики в прий­мальному відділенні. Йому досі не надали допомогу! У кімнаті, де він лежав, вікна й двері були закриті – стояла пекельна спека. Там здоровій людині може стати зле, не те що хворому з такою температурою. Я була шокована, коли побачила спазми рук і ніг чоловіка, вони вже починали німіти, очі були червоними, налитими кров’ю. Я забігла до цієї медсестри Юлії, а вона, уявіть, сидить посміхається якомусь лікарю! Я кричу, прошу допомогти чоловікові, а вона мені каже, що не має права нічого робити! – розповідає Юлія.

У лікарні швидкої допомагати чоловікові довелося мені самій
Жінка обурюється: якщо медсестра не мала права робити жодних маніпуляцій, то покликати лікаря, певно, була зобов’язана. Нехай не інфекціоніста, а, наприклад, терапевта. Запитує: невже у такій великій лікарні швидкої допомоги не можна було знайти лікаря, який надасть першу допомогу хворому?

– Допомагати чоловікові довелося мені самій. Я побігла до аптеки, купила пляшки з холодною водою, почала обливати нею Івана – він горів від температури. Потім я зайшла в інфекційне відділення. Там був саме той лікар, про якого казали, що забирають в АТО. Я звернулася до нього. Уявіть, він навіть не знав, що у приймальному відділенні лежить його хворий. Ніхто йому про це не повідомив! – обурюється дружина.

Проте, каже, і з приходом інфекціоніста допомагати її чоловікові медики не квапилися. Говорить, після того, як Івану зробили знеболюючий укол, вона знову залишилася з чоловіком наодинці. За якийсь час жінка почала галасувати на всю лікарню, бо укол не допомагав.

– Тільки після того, як я підняла галас, медсестра заповнила медичну картку, запитала всі дані. Потім до нас викликали медиків із реанімації. Чоловіку дали кисень, поставили крапельницю і відвезли в реанімацію. Нарешті я домоглася того, що йому допомогли. Але ж скільки часу минуло, скільки мій чоловік пробув у приймальному відділенні без допомоги! – обурюється Юлія.

– У реанімації йому поставили діагноз – фарингіт, запалення глотки. Того ж дня увечері чоловіка з реанімації перевели в інфекційне відділення, де немає лікаря. Там тільки медсестри. Тільки 15-го серпня до чоловіка привели лікаря-інфекціоніста з 1-ї міської лікарні. Вона запевнила, що все вже в нормі, прописала вітаміни, – розповідає жінка.

Я довірила лікарям чоловіка і ледь не овдовіла
Наступного дня після госпіталізації Івана Юлія пішла до головного лікаря лікарні швидкої допомоги, аби розповісти про те, як медики надавали першу допомогу її чоловікові. Каже, вислухавши, він направив її до свого заступника. Той обіцяв розібратися, але попередив: звільняти нікого не буде.

– Заступник Валерій Павлович сказав, що не знає, коли розбереться, мовляв, прийдіть завтра. Наступного дня він направив мене до начмеда Олени Олегівни. Вона пояснила всю ситуацію, сказала, що так ненавмисно вийшло. Запевнила, що з цієї медсестри Юлії, яка приймала мого чоловіка, зняли 0,25 ставки і та написала пояснювальну записку. Але хіба це покарання? Я подивилася законодавство: за ненадання медичної допомоги – звільнення з роботи і штраф. Я не наполягаю на тому, що треба когось звільняти, я просто не хочу, щоб цей випадок залишився безкарним. Вин­ний має відповісти, – каже дружина хворого.

А винною вона вважає саме медсестру Юлію. Каже, та заслуговує мінімум на догану.

– Медсестра бачила, в якому стані був мій чоловік. Вона могла навіть не йти, а просто подзвонити лікарю. Але не зробила цього. Вона навіть не сходила в аптеку за тим «Німесілом», а відправила за ліками мого чоловіка в такому стані! Що це за медик? Я хочу, щоб у неї було відчуття відповідальності, розуміння того, що вона медик. І щоб з іншими людьми такого не сталося, – каже Юлія.

– Якби я не приїхала, не знаю, що було б з моїм чоловіком. Того дня я їздила на співбесіду, я довірила свого чоловіка лікарям, адже була впевнена, що йому нададуть невідкладну допомогу. Але за допомогою він звернувся до мене, знаходячись у лікарні швидкої допомоги! – обурюється жінка. – Знаєте, після того, як я вимагала від медиків, щоб вони допомогли Івану, кричала, галасувала, я вийшла з лікарні і тремтіла, ревіла від пережитого. Я бачила, як чоловік задихається, як його руки і ноги викручує. Він не міг навіть перевернутися, щоб йому укол зробили, термометр не міг втримати, у такому був стані. Я дякую Богу за те, що мені вдалося вчасно приїхати і я не стала вдовою.

У нас так доскорочувались лікарів, що працювати фактично нікому
Аби дізнатися позицію медиків з приводу ситуації, що сталася з чоловіком Юлії Іваном, «КП» звернулася за коментарем до начмеда міської лікарні швидкої допомоги Олени Бондар. Лікар розповіла свою версію, як усе відбувалося.

– Чоловік звернувся до дільничного терапевта в поліклініку з приводу підвищення температури. Його направили у центральну міську лікарню. Терапевт супроводила його вниз, посадила біля реєстратури, викликала швидку. Поки лікар відвернулася, чоловік вже кудись пішов. Співробітники шукали його по усьому першому поверху поліклініки – його вже не було. Він прийшов до нас (у приймальне відділення лікарні швидкої допомоги, – ред.) з направленням до центральної міської лікарні. У цей час до нас поступало ще троє хворих, важких хірургічно. Інфекційний хворий не може знаходитися з ними поряд за усіма стандартами, тому чоловіка завели в діагностичну.

Не можу сказати, що його стан на той час був задовільним, але температура була близько 38, до 40 не піднялася. Медсестра дала йому «Німесил» (але ж він відразу не діє). Тим часом передзвонила в інфекційне відділення, щоб його забрали туди, – розповідає Олена Бондар.

Однак, каже, єдиного лікаря-інфекціоніста того дня викликали у військкомат, оскільки направляють в зону АТО. А інша лікар, яка повинна була прийти у приймальне відділення і оглянути хворого, у цей час приймала важку дитину. Проте, навіть коли закінчила, не змогла надати допомогу Івану – лікарю стало зле, була загроза переривання вагітності.

– Слава Богу, прийшов наш інфекціоніст із військ­комату, його відпустили буквально на півтори години забрати документи, речі. Почувши, що у прий­мальному відділенні нестандартна ситуація, він відразу ж пішов туди, – запевняє Олена Бондар.

Каже, дружина Івана має претензію до медсестри приймального відділення з приводу надання допомоги. Однак, говорить, медик не мала права робити ін’єкцію без призначення лікаря.

– Це не входить в її обов’язки, а навпаки, тягне кримінальну відповідальність, – пояснює нач­мед. – Можливо, єдина наша проблема в тому, що у приймальне відділення відразу не прийшов лікар-інфекціоніст, щоб оглянути чоловіка, – визнає Олена Бондар. – У нас просто настільки доскорочувались лікарів, що працювати фактично нікому. От ситуація: кому треба швидше  надати допомогу:  дитині чи дорослому, який взагалі направлений в інший лікувальний заклад? Тим не менш йому допомогу надали, хоч він і не наш профільний хворий. А тепер дружина вимагає всіх звільнити, покарати і так далі. Наші працівники виконували свої обов’язки.


e-max.it: your social media marketing partner