Я ночами не сплю. Підходжу до сина і перевіряю, дихає він чи ні

Нещодавно «КП» писала про те, як люди з невиліковними хворобами вийшли на головну площу міста з вимогою забезпечити їх ліками. Адже держава, яка має цим перейматися, провалила тендери. Відтак смертельно хворі пацієнти залишилися сам на сам зі своїми проблемами. Тоді чиновники запевнили, що тендери невдовзі відбудуться і питання вдасться вирішити. Проте не менш актуальною сьогодні залишається проблема надання в цілому медичної допомоги таким людям. Адже попри тривалі розмови, хоспісу в області немає й досі.

Невиліковні пацієнти, а їх приблизно 11 тисяч в регіоні, борються зі своїми проблемами здебільшого самотужки. Хворим на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, рак, серцево-судинні, неврологічні й інші захворювання нині пропонується лише віртуальний хоспіс і «гаряча лінія» для консультацій. Однак, коли тіло викручує біль, ані про інтернет, ані про дзвінки по телефону ніхто не думає.

– В області не просто відсутня хоспісна допомога, у нас відсутня медична допомога невиліковно хворим людям. Ми не можемо забезпечити адекватне і якісне знеболення паліативному хворому. Коли ми не можемо продовжити життя людині, ми маємо забезпечити їй якість цього життя. І повинні призначати ліки, які б полегшили страждання. Зараз з’явився таблетований морфін. Хочь комусь відомо, щоб людині призначили його більше, ніж 3-4 таблетки на добу? Він діє від 3 до 5 годин. Призначати його менше, ніж 6-8 разів на день – це марнування часу і препарату. Тому ефекту від такого лікування не буде. Призначати треба по годинах. Стандартної дози морфіну немає, для кожного пацієнта треба підбирати індивідуально, – заявляє лікар-онколог Андрій Гардашніков.

– Найгостріші проблеми, на мій погляд, це, по-перше, регулювання обігу знеболювальних. По-друге, це системні проблеми держави і хронічна нестача коштів. По-третє, байдужість людей до цієї проблеми. Інколи можна знайти кошти, якщо їх недостатньо, досвід інших областей це демонструє. В нашій області має бути хоспіс. Це має бути така будівля, в якій взаємодіють усі медичні і немедичні складові надання хоспісної допомоги. Звичайно, далеко не всі бажатимуть перебувати в такому закладі. Але якщо буде хоспіс і всі служби працюватимуть – це буде ідеал. У нас це чомусь роками не робиться, – продовжує медик.

– Паліативна допомога – це не стільки медична сфера. Вона може бути ефективною тільки в тому разі, коли збираються навколо хворого лікарі, священики, волонтери і ще безліч небайдужих людей, без яких паліативна допомога – як машина на трьох колесах. Коли разом збираються усі ці люди, лише тоді хоспісна допомога є адекватною, – пояснює у свою чергу головний фахівець обласного департаменту охорони здоров’я Михайло Макаревич.

Фахівці кажуть, в Україні всього 10% хворих мають доступ до адекватної паліативної допомоги. На Кіровоградщині цей показник узагалі нульовий. За даними медиків, єдина аптека в регіоні, яка має ліценцію на продаж морфіну в таблетках, знаходиться в Кіровограді на проспекті Комуністичному. Як наслідок, хворі, що живуть у районах – позбавлені можливості отримувати лікування таблетованим морфіном.

Однак забезпечувати смертельно хворих пацієнтів якісними знеболювальними заважає ще низка проблем. Основна з них – це мовчання самих хворих. Такі люди переживають свої муки тихо й непомітно для суспільства. Відтак, відсутність скарг дає чиновникам підстави вважати, що проблем не існує...

– Мій стан зараз дуже важкий. Кожен свій день я проживаю, як останній. Допомагає мама, родичі. Поки я не дійшов до такої стадії, щоб не мати змоги зарадити собі в елементарному. Але мені б дуже хотілося, аби кожна людина, відповідальна за стан паліативно хворих, допомогла зменшити біль таким, як я. Адже проблема може торкнутися будь-кого. Кожен день для хворих, яким залишилося жити на цьому світі зовсім трохи, яких просто покинули помирати без допомоги, – це мука, – ділиться один із пацієнтів.

– Хочу сказати усій нашій владі, як важко доглядати за смертельно хворою людиною. Я ночами не сплю. Підходжу до сина і перевіряю, дихає він чи ні. Останнім часом він став дуже важким. Мені потрібно лягати в лікарню, а я не можу цього зробити, бо немає на кого залишити сина. Так, удома для нього створені усі умови. Але з того часу, як його перевели на паліатив, ліків він ніяких не приймає і допомоги ніякої не отримує. Було б краще, якби приходили до нього лікарі. Загалом, людину кинули напризволяще. Живемо одними молитвами. Не залишайте таких хворих один-на-один із хворобою, це дуже важко, звертайте на них увагу. Допоможіть продовжити йому життя, щоб він не помер так рано. Мені дуже страшно, – звертається до можновладців мама смертельно хворого хлопця.