Вітчим бив мене у живіт, коли я була вагітна. Хотів, щоб я позбулася дитини

,

1447Неповнолітня Люда потрапила у безвихідь. Вагітність замість радості принесла лише горе і розчарування. Біологічний батько відмовився від дитини, а вітчим змушував позбутися немовляти, проте Люда вистояла. Заради того, щоб попри пережите жахіття таки знайти своє щастя.

Вітчим бив мене у живіт, коли я була вагітна
Люда завагітніла у чотирнадцять. На той момент вона хоч і розлучилася зі своїм хлопцем, але про вагітність все ж вирішила йому повідомити. Тільки у відповідь отримала розчарування.

– Біологічному батькові не цікава доля дитини. Хоча у нас і були тоді почуття, але вагітність я не планувала. Йому було 22 роки. Ми спочатку з ним розійшлися, а потім я дізналась, що вагітна. Я йому сказала про це, але він запитав мене: «Що мені тепер робити?». Ми перестали спілкуватися, він не запитав жодного разу про малюка, – переповідає Люда історію свого невдалого кохання.

Неповнолітня дівчина від безвиході не знала, що робити. Коли вагітність приховувати стало складно, мати та вітчим про все дізналися. Він був невдоволений тим, що Люда при надії, тому вдавався до жорстоких методів. І хоча відтоді минуло майже два роки, пережите дівчина і нині пригадує з жахом.

– Вітчим бив мене у живіт, коли я була вагітна. Хотів, щоб я позбулася дитини. Коли був тверезий, ставився нормально,  а коли п’яний – оце таке робив, – розповідає Люда. – Було і таке, що вдома мені не давали їсти, від чого я непритомніла.

Дівчина зрозуміла, у такій атмосфері не зможе виносити малюка, боялася, що може трапитися щось непередбачуване. Тому вона поїхала до своєї старшої сестри в Канів. Мати та вітчим ніби й не помітили, що доньки немає вдома.

– Не було такого «Ой, вона поїхала!». Мене немає, то й добре. Вони дзвонили кілька разів до сестри, але вона сказала, що я до них не повернуся, – пояснює Люда.

Проте в сестри вагітна побула недовго, адже розуміла – у сестри своя сім’я, дитина, крім цього, вона теж була при надії. Дівчата разом думали, як вийти із ситуації, як врятувати Люду і дитину.

–Я тоді поїхала у наш районний центр для сім’ї, дітей та молоді. Того ж дня, увечері, мене відправили в соціальний центр матері і дитини, що розташований на території селища Нового, – пригадує Люда, як почало змінюватися її життя.

 
Шанс на життя
Період реабілітації в соціальному центрі – це доволі теплий спогад із життя неповнолітньої. Каже, вона прибула сюди на сьомому місяці вагітності, була знесилена, важко було і морально. Дівчина настільки втомилася від невизначеності та байдужості рідних, що перший час тільки відсипалася і їла. Так тривало близько місяця.

Опікувалися Людою всі працівники соціального центру, надавали психологічну підтримку, допомагали з оформленням необхідних документів. А ще дівчина потребувала кваліфікованого медичного фахівця, адже до того часу, ніхто її не оглядав, тож потрібно було з’ясувати, як тривала вагітність, чи все було гаразд із дитиною. На щастя, все обійшлося.

– Коли  Люда тут з’яви­лася, всім було її дуже шкода, її усі жаліли, навіть оберігали. Спеціалісти закладу допомагали налаштуватись на позитивне очікування народження дитини, зняти емоційну напругу. Поступово стан молодої жінки поліпшився, вона почала набирати вагу. Покращились і показники крові після вживання корисної та повноцінної їжі. Знизився рівень тривоги, – розповідає директор комунального закладу «Кіровоградський обласний соціальний центр матері та дитини» обласної ради Інна Жолобова.

Людмила зараз із вдячністю пригадує період свого життя у центрі. Каже, тамтешні спеціалісти їй дуже допомогли.

– Мені тут допомагали і харчуванням, і одягом, вчили, як правильно поводитися  з дитиною, як доглядати за нею, коли вона хворіє, – відгукується Люда. – Я дуже вдячна, що мені допомогли. Дуже добре, що є такі центри, які дають шанс подивитися на життя іншими очима.

Директор центру характеризує молоду маму позитивно, каже, побільше б таких жінок, які з теплом, відданістю і чуйністю ставляться до своїх дітей.

– Після вдалих пологів дівчина стала гарною мамою. Її інтереси цілком і повністю були спрямовані на задоволення потреб дитини. Були певні складнощі, але завдяки підтримці та порадам лікаря і спеціалістів закладу все налагодилося досить швидко. Дитина росла здоровою, гарною, добре розвивалась, – додає Інна Жолобова.
 

Мрію сестричок забрати з інтернату
Та минуле не відпускають спогади. Люда своє дитинство пригадує з болем. Батька не пам’ятає, адже він із мамою розлучився давно. Згадує лише вітчима, але той помер. Тоді у мами з’явився новий коханець, із яким змінилася і вона, і її діти.

– Я не пам’ятаю свого батька. Я тоді була зовсім маленькою. Останній раз я його бачила, коли була в п’ятому класі. Мені сказали, що це мій батько. Я з ним зараз взагалі не спілкуюся, – пригадує Люда.

Батька їй замінювали віт­чими, але про останнього дівчина згадує з жахом, адже саме він завдав їй неабиякої моральної і фізичної шкоди.

– Я ходила в школу. Коли перший вітчим помер, мама знайшла собі іншого чоловіка. Так у мене з’явився ще один вітчим. У нас після цього почали погіршуватися стосунки. Вони часто пили, – пригадує Люда.

У той час дівчина намагалася себе чимось зайняти, аби не бачити цього всього, ходила гуляти з подругами, зустрічалася з хлопцем.

З любов’ю дівчина розповідає про своїх сестричок. У неї їх троє. Саме старша допомогла їй, витягнула, так би мовити, з прірви. Дві інші сестрички, дев’ятирічного та дванадцятирічного віку, більшу частину свого життя перебувають в інтернатах. Мама постійно п’є. Одна з Людиних мрій – щоб мама покинула оковиту і забрала сестер з інтернату.

– Я з мамою спілкуюся. Але вона досі п’є. Мені це дуже не подобається. Через це її зараз позбавляють батьківських прав на моїх менших сестричок. Я б дуже хотіла їх забрати до себе, але мені ще немає вісімнадцяти, тому не дозволять. Це моя мрія, щоб вони жили поряд зі мною, – зізнається співрозмовниця «КП», запевняючи, що як тільки їй виповниться вісімнадцять, попри все одразу забере своїх сестер.

 

Зустріла кохання
У соціальному центрі матері і дитини Люда не лише навчилася бути мамою, а й бути жінкою. Цього ж року молода матуся зустріла своє кохання. Люда каже, з Дімою зустрічалися рік.

– Ми сиділи з подругою, розмовляли, було нудно, от і вирішили комусь зателефонувати. Подзвонили Дімі. Він трубку не брав, але вранці мені передзвонив, – пригадує Люда, як зав’язалося спілкування з хлопцем, уточнюючи, що номер телефону їй дала подруга.

За якийсь час вони зустрілися вперше, відтоді не розлучалися.

– Я саме оформляла дитячі у селищі Новому, коли він приїхав. А біля мене якраз була донька моєї подруги. Він тоді підійшов і одразу сказав «Це вона така велика?». Я тоді пояснила, що це не моя дитина. Вже коли у нас була друга зустріч, я була зі своєю малою. Вона його любить. Як тільки Діма приходить з роботи, вона дуже радіє, – з неймовірним теплом розповідає дівчина.

Улітку цього року закохані вирішили узаконити свої стосунки. Діма хотів, щоб кохана з дитиною переїхали до нього. Та оскільки дівчині лише 16 років, з оформленням документів виникли проблеми. На допомогу знову прийшли фахівці центру матері і дитини.

– Через те, що дівчині нещодавно виповнилось тільки 16 років, згідно з Сімейним кодексом, вона не мала права виходити заміж. Питання потрібно було вирішувати в судовому порядку. У цьому майбутній сімейній парі сприяла Громадська правова приймальня Кіровоградського управління юстиції, яка діє на базі нашого соціального закладу. Вони допомогли скласти необхідні правові документи, які і дали право на реєстрацію шлюбу, – роз’яснює Інна Жолобова, як усі разом допомагали молодій матусі.

– Після отримання відповідних судових рішень пара на початку липня подала заяву до РАГСу на реєстрацію шлюбу, а через місяць наш заклад проводжав щасливу наречену, її чоловіка і тепер вже їхню дитину, – додає директор комунального закладу.

Людмила зараз почуває себе щасливою жінкою, адже поряд має коханого чоловіка, який безмежно любить і її, і донечку, а вони відповідають йому взаємністю.
e-max.it: your social media marketing partner