Коли я розповіла Світлані, що вона не рідна, вона стала переді мною на коліна і каже: «Мамочко, рідненька, ти – моя мама…»

Участь у проекті телеканалу СТБ «Один за всіх» допомогла Світлані Ольховій із села Протопопівка Олександрійського району здійснити мрію усього життя. Попри те, що її немовлям удочерила прекрасна родина, бо рідна мама покинула у пологовому будинку, довгі роки вона мріяла знайти ту, котра 37 років тому її зрадила.

Минулих вихідних вся країна співпереживала Світлані, плакала з нею і так само щиро вірила, що життя цієї жінки наповниться любов’ю матері, яка відмовилася від неї, щойно доня з’явилася на світ. Тоді Світлана впевнено стверджувала, що хоче подивитися в очі тій, яка її покинула. При цьому вона міцно тримала за руки жінку, котра врятувала їй життя, що віддала усю свою любов і ніжність – сивочолу, але неймовірно гарну і добру прийомну маму Галину.

З моменту виходу передачі в ефір минув тиждень. З моменту зйомок – трохи більше. За цей час у житті Світлани багато що змінилося. Та головне: чи зуміла вона налагодити стосунки з новими родичами, чи відновилося спілкування з біологічною матір’ю, на що вона так сподівалася? Ці питання «КП» адресувала героїні проекту «Один за всіх» Світлані Ольховій.

– Я підтримую з ними стосунки. Після проекту минув тільки тиждень. От сьогодні до мене телефонувала сестра Таня з Києва і тьотя Ліда. А мама, я її називаю поки мама Катя, мовчить. Але ж у неї був мій номер... Може закрутилася... Також сестра Світлана телефонувала. Хочу після 23 травня поїхати до них у Новий Стародуб у гості. Все змінилося на краще. Я задоволена. Тим більше в мене напередодні внучка народилася, я маму знайшла… – оптимістично розповідає Світлана.

Свою мрію зустріти біологічну маму 37-річна бабуся виношувала майже половину життя. Власне, яким воно було у прийомній сім’ї, Світлана розповіла на проекті.

 

Я не вірила, що не рідна...
Життя у прийомній сім’ї у Світлани було щасливим. У неї було все, чого вона потребувала. Проте в шістнадцять років несподівана звістка приголомшила її.

– Мені мама сама сказала. Посадила на диван і розповіла, що мене удочерили, що біологічну маму звати Катерина Віник. Я плакала... Я не вірила, що нерідна, відмовна дитина, що прийомна..., – не без хвилювань розповідає жінка свою історію.

Завжди пам’ятала день, коли Світлані судилося дізнатися правду, мама Галина Панчищенко. Вона його і нині переповідає в деталях.

– Мені сусідка сказала, що до нашого під’їзду часто приходить якась жінка, схожа на Світлану. Каже, Світлана іде на зупинку, жінка за нею. Але я сусідці не казала, що Світлана мені прийомна дитина. Чогось мені одразу подумалося, що це приходить її мати. Якщо вона на неї дуже схожа – і поставою, і ходою, – називає Галина на проекті причину, яка змусила відкрити правду. – Я розповіла Світлані, а то, думаю, раптом та жінка скаже, а я не знала, як вона на це відреагує. Коли Світлана про все дізналася, вона стала переді мною на коліна і каже: «Мамочко, рідненька, ти моя мама. А то не мати, що мене кинула. Ти моя мама і залишися нею на все життя».

– У сім’ї я не почувала себе одинокою. Просто я дивилася на інші сім’ї – десь є брат, десь сестра. І мені хотілося, щоб у мене хтось був, – ділиться переживаннями Світлана, пояснюючи, що бажання конкретно знайти біологічну маму в неї з’явилося у 25-26 років, але тоді вголос перед мамою Галиною, яка її виховала, вона боялася це сказати. – Я боялася її образити. Якби не вона, мене б на цьому білому світі не було. Я тричі в неї на руках помирала. Мені було шість днів, коли мене взяли в сім’ю. У мене був сепсис. Вона мене витягла, як кажуть, з того світу. Вона мене вилікувала.

 

Святий вчинок
Після того, як біологічна мама покинула щойно народжену дівчинку у пологовому, важко навіть припустити, щоб із нею сталося, якби не Галина Панчищенко. Слухаючи, як жінка наважилася на такий крок, експерти проекту «Один за всіх» називали її святою.

– Мені було 29. Мала чоловіка, роботу. З появою доньки мені стало для кого жити… Жіноче життя в мене було не цукор. Я жила з одним чоловіком, погано жили, бився він, випивав. Тоді вийшла заміж за іншого. Те саме повторилося… Закінчилося все тим, що я потрапила на операційний стіл. Після цього мені сказали лікарі, що я не зможу мати дітей. От і наважилася взяти доньку. У такому рішенні моя мама не підтримала мене, сказавши, що лише п’ять місяців минуло після операції, мені самій ще нянька треба, тож про дитину мови бути не може. Спочатку всі були проти, а потім погодилися, прийняли. Я говорила тоді з лікарем і мені сказали, що за першої ж нагоди мені повідомлять про дитину. І от зателефонували. Я пішла в лікарню з чоловіком, нам винесли малесеньку дівчинку. Вона була безпомічна, маленька, світленька. Я повернулася до чоловіка та й кажу: «Як Світлячок». Так одразу і назвала її Світланою,  – розповідає Галина.

Зі слів жінки, під час оформлення документів почалися проблеми. У пологовому будинку їй повідомили, що Світлана захворіла і її відправляють у дитячу лікарню. Через це навіть пропонували жінці відмовитися від дитини, казали, що не виживе, але вона твердо стояла на своєму.

– Ми лежали і я бачу, що в неї на потилиці з’явилися маленькі прищики, а на ранок наступного дня там виникли фурункули. Вони розповзлися по всьому тілу – щоки, плечі, навіть повіки. Мені пропонували знову відмовитися від неї, а я сказала, що цю дитину не покину. Її вже кинули раз і я ще кину? Це ж не цуценя, не річ – купив, а потім захотів і повернув. Я собі тоді поставила за мету вилікувати її і цього домагалася. Мені більше нічого не треба було. І вийшло! – радіє Галина Панчищенко.

 

Доньки-матері
Прийомна мама, яка дала «друге дихання» життю Світлани, намагалася своїй доньці дати тільки найкраще. Мабуть, через це їй і було боляче сприймати рішення доньки знайти біологічну маму.

– Боляче мені. Але ставати на шляху я не буду. Це її вибір. Залишитися одинокою я не боюся. Моя внучка поряд живе, є правнучка. Мені є за кого думати, – так пояснила на проекті свої хвилювання Галина Панчищенко.

Попри те, що Світлана про свою прийомну маму відгукується тепло, вона знаходить в своєму вихованні такі моменти, які глибоко запали в душу.

– Мама у мене добра, але сувора. Буває егоїстичною, щоб все було, як вона вважає. Мама хотіла, щоб я жила біля неї. Їй не подобалося, що я живу у селі. Хотіла, щоб я жила, як вона – у квартирі, щоб все мала. Колись мені мама сказала, я тебе не для того взяла, щоб із князі у грязі, – озвучила докір Світлана на телебаченні.

Слова доньки про те, що дійсно виховувала її у строгості суворо, жінка підтвердила на проекті, мовляв, щоб вона розуміла... Галина хотіла, щоб донька зі своєю сім’єю жила поряд із нею, адже в неї – двокімнатна квартира, проте донька вирішила по-іншому. Нині Світлана проживає у селі, має троє дітей, внука. Працює продавцем. Вона щаслива.

 

Між родичами – година їзди
Кажуть, якщо сильно вірити у свою мрію, вона обов’язково здійсниться. Так сталося і у випадку Світлани. Проект «Один за всіх» зробив неймовірне – знайшов маму Світлани і запросив її у студію. Про те, чи приїхала вона побачитись зі своєю донькою, інтрига зберігалася до останнього моменту. Одна за одною виходили тітка і сестра жінки, а тої, на котру Світлана чекала ледь не все життя, не було…

Найбільшим парадоксом, якому дивувалися і експерти, і гості студії, стало те, що у Світлани знайшлася менша на десять років рідна сестра із таким же світлим іменем – Світлана. Обидві, як з’ясувалося, отримали професії повара. В обох є дві шестирічні доньки, причому донька меншої Світлани дуже схожа на Світлану старшу. У таке схоже життя двох сестер, які не знали про існування одна одної, важко повірити.

Історія з відмовою від дитини, як з’ясувалося потім, не обходила стороною цю родину. Сестра біологічної мами Світлани – Лідія, зізналася, що її рідна донька, коли дізналася про вагітність, теж хотіла відмовитися від дитини. Проте тоді втрутилася тітка Катерина, яка очевидно за 37 років добре подумала над своїм вчинком, і відмовила племінницю, благаючи не повторювати її помилки.

 

Прости, доню, прости...
Катерина Віник все ж наважилася вийти до рідної доньки у студію. Через 37 років вона попросила пробачення у Світлани, а заразом пояснила, чому покинула дитину на милість долі.

– Тоді був такий час. Підтримки не було ніякої. І куди мені було дітись з дитиною? Так вийшло. Я знала, що її удочерили, я її не шукала. Я не хочу засуджувати своїх батьків, у всьому я винна. З батьком Світлани я більше не бачилася після тієї зустрічі, – дає відповіді на питання своїй доньці жінка.

– Я простила тебе. Давно простила..., – відповідала Світлана і продовжувала тримати руки мами, що її виховала.

Катерина Віник, як і її сестра, попри те, що знали про існування Світлани, чомусь не зробили першими крок до її пошуку.

– Спочатку переживали, а потім все звиклося, уляглося. Так і жили. Це село. На той період було соромно, принизливо, – пояснює тітка Світлани Лідія вчинок своєї сестри.

 

Випробування біологічної мами лягло на долю доньки
Експертне журі проекту «Один за всіх» дивувалося в студії, які могли бути перепони, що змусили жінку у двадцять років відмовитися від дитини. Словам Катерини Віник виправдання так ніхто і не знайшов. Важко повірити, але ця історія з вчинком біологічної мами через багато років віддзеркалилася на долі її покинутої доньки.

У сімнадцять років Світлана завагітніла вперше. Жила вона тоді з чоловіком поряд із прийомною мамою, виношувала дитя. Але сталося так, що чоловік її покинув до народження первістка. Тоді Світлана була в розпачі, не знала що робити і зважилася на аборт.

– Ми тоді з нею пішли в лікарню і домовилися про аборт,  – розповідає прийомна мама. – У день, коли мала відбутися операція, Світлана сіла у кутку у вітальні, плакала сильно і каже мені: «Дозволь мені цю дитину народити. Я буду для тебе хорошою донькою». Тоді я залишила її вдома і сказала, щоб вона народжувала, попередивши, що буде важко. І народження внучки я взяла на свої плечі.

Випробування, яке не здолала біологічна мама Світлани, подолала її донька. Хто знає, скільки ще схожих випадків, пов’язаних кровними вузами, знайдеться в цій родині. Життя покаже...