Каштан – це пес, який міг би стати символом міста

, КП

8013Його кличуть Каштан і його знає ледь не весь Кіровоград. Цей пес особливий навіть не своїм характером, а стилем життя. Вранці він може бути на 101-му мікрорайоні, в обід ганяти голубів на центральній площі, а ввечері опинитися на Новомиколаївці... І так уже багато років поспіль. Він любить увагу до себе і, як кожна вулична тварина, ласку. Варто його пригостити чимось смачненьким, він захищатиме свого добродія, куди б той не йшов. Каштан обожнює дітей і ненавидить машини. Саме отака його лють до автівок вже неодноразово доводила до ветеринарного кабінету. Власне, він і нині там. Але такого пацієнта, кажуть у клініці, у них ще не було – десятки небайдужих містян ледь не щодня телефонують, аби поцікавитися, як почувається символ міста.

–Каштан – це символ міста, я так вважаю, почесний «собачий» громадянин, – жартує перший заступник виконавчого директора Кіровоградської філії НТКУ Олена Кваша. – Це пес, у якого, як кажуть багато містян, є робота – охороняти перехрестя. От сама скільки бачила – він цілеспрямовано кожного ранку, дійсно, як на роботу, від старого автовокзалу ходив у центр, влаштовувався­ на одному з перехресть і обов’язково його охороняв. Це дуже цікавий, позитивний, унікальний собака… Ніколи не помічала агресії з його боку. З колегами та знайомими часто його підгодовуємо. Але він не у всіх ще й бере їжу! Втім, якщо його погодувати, обов’язково відпрацює – проведе, віджене всіх «ворогів», полащиться... Шкода, що так на машини реагує, кидається на них.

Симпатичного пса багато хто хотів забрати додому.­ Але ті, хто добре знає Каштана, розповідають: він надто любить свободу і вулиці.

– Каштан – це собака, який гуляє сам по собі. Він улюбленець міста, всі його знають – намагаються підгодувати, усім його шкода, він уміє на жалість давити… Багато разів намагалися його прилаштувати до когось. Але безрезультатно. Тікає з дому бродити вулицями міста. В однієї жінки прожив аж два дні! Ми вже сподівалися, що стане домашнім. Та куди там! Був домашнім, допоки жінка не йшла на роботу. Щой­но відкрила двері, він як гайне! – розповідає волонтер зоозахисної організації Катерина Дорош.

Втім із роками і своїми мандрами містом Каштан завів таки собі друга. Чоловіка звати Олександр Приходько. Він – пенсіонер. До нього пес приходить на ночівлю, має навіть у квартирі своє місце, а вранці знову тікає на вулицю.

Чоловік розповідає, їхні стосунки тривають уже років із п’ять, хоча, коли саме познайомився із рудим – не пам’ятає.

– Навіть не пам’ятаю, коли вперше його побачив і коли вперше він залишився у мене ночувати. Я ж знаю, що Каштан любить свободу, постійно бродить вулицями. Він знає все місто, а місто знає його. Пам’ятаю лише, як перші дні, коли залишався, то гавкав. А потім якось звикли всі. Але й нині його одного у квартирі залишати не можна, бо й у вікно стрибає, – розповідає «КП» 76-річний Олександр Приходько.

– Тепер, коли він прийшов увечері або я його побачив і забрав, він ляже собі спокійно на кріслі або біля нього. Поїсть, виспиться­ годин до 10-11. А потім іде гуляти. Якщо довго спить, а на вулиці тепло, то наступної ночі може й не прийти, – додає дідусь.

Однак все було б нічого, якби не особливість характеру Каштана. Люта ненависть до автівок вже неодноразово доводила його до ветеринарного кабінету. Так сталося і минулого тижня. Каштан опинився біля офісу «КП» – ледь тримався на лапах. Журналісти забрали його до редакції, кинули в соцмережі клич, що потрібно доставити собаку до ветлікарні. Тоді не минуло й півгодини, як десятки людей телефонували і пропонували свою допомогу. Першою відгукнулася Юлія Духовна.

– Моя сім’я знає його вже багато років. Коли я дізналася, що Каштана збила машина, то все кинула, аби відвезти його до лікаря. Це такий пес, якого всі люб­лять. Тим паче йому було погано, ну як би ми його залишили? – каже вона.

– Машини – його слабкість. Ну не любить він їх. У нього зламані ребра, перебита лапа… Я от три дні підряд до нього ходив. Але йому вже краще стає. З такою підтримкою не пропаде, – радіє Олександр Приходько.

Волонтери розповідають, кіровоградці моментально взялися перераховувати кошти на допомогу Каштану. У перший же день на його реабілітацію вдалося зібрати близько двох тисяч гривень.

– Хто ж не знає Каштана? Це ж місцеве диво! У соцмережі побачила клич про допомогу, вирішила хоч трохи перерахувати коштів. Хочеться бодай якось допомогти цим бідолашним безпритульним собакам, – говорить кіровоградка Наталія Французан.

Та, окрім фінансової підтримки, Каштану не бракує і моральної. Чимало кіровоградців приїздять навідати хвостатого у клініці. Ще більше – цікавляться його самопочуттям телефоном.

– Ви знаєте, це чи не перший у нас такий пацієнт, за якого хвилюється ледь не все місто, – зауважують у ветеринарній клініці. – Такого ажіотажу у нас давно не було.

Тим часом найбільш прихильні до пса містяни виношують неординарну ідею. Пояснюють, місто, яке найчастіше стає відомим на всю країну своїми скандалами, може прославитися з позитивного боку, – прий­нявши рішення про визнан­ня Каштана неофіційним символом.

– Якщо зареєструвати таку петицію на сайті міської ради, гадаю, чимало містян її підтримали б. Каштану ж можна було б запропонувати довічний пансіон. Але я розумію, що в наших українських реаліях – це, як злітати на Марс, – говорить кіровоградець Юрій і вірить, що рано чи пізно наше суспільство морально доросте до цивілізованих притулків для тварин, до кримінальної відповідальності за жорстоке поводження з ними, до розуміння, що собака – це не іграшка, якою погрався і можна викинути.

 8012

e-max.it: your social media marketing partner