Нестерпне дитяче життя

На сьогоднішній день у Кіровоградській області майже дві з половиною тисячі дітей проживають у так званих складних життєвих обставинах. Держава називає їх бездоглядними. З різних причин – чи то через батьківську байдужість, чи внаслідок інших факторів діти спочатку опиняються на вулиці, потім потрапляють до спецзакладаів. Та найбільш трагічне у цьому, що покинуті, замурзані, недоласкані вони продовжують любити тих, кому стали тягарем. Навіть, якщо в притулку їм жити куди краще, ніж у підвалі, чи будинку поряд з мамою-алкоголічкою або ж вітчимом-тираном.

 

У січні цього року у Кіровограді відкрився обласний центр соціальної реабілітації для дітей. Фактично ця установа - суттєво модернізований притулок для неповнолітніх. У неї більше функцій, там є психологічна й реабілітаційна служби.
- Діти, які зазнали насилля внаслідок тієї ж бездоглядності, діти, які мають суїцидальні нахили або потребують корекції поведінки, можуть бути влаштовані до реабілітаційної групи і перебувати в ній до 9 місяців, - розповідає начальник служби у справах дітей облдержадміністрації Віра Сухопарова. - Коли дитина влаштовується в цей центр, фахівці прагнуть виявити причину – чому вона потрапила до нас, що саме відбувається з нею. Потім проводиться індивідуальна робота – і психолога, і соціального педагога, якщо необхідно – медика. Це, так би мовити, курс реабілітації. Далі головне завдання – повернути дитину в родину.
Директор згаданого центру Юрій Лисенко говорить, що деякі діти навмисне тікають з дому, аби потрапити до притулку. Нещодавно до центру направили хлопчика, який вже кілька разів залишав родину через те, що йому не приділяють достатньо уваги. Дитину виховує в основному батько, оскільки мама – інвалід. Хлопчик каже, що йому дуже подобається в центрі – тут на нього звертають увагу, спілкуються з ним, він грає з іншими дітьми... і до родини повертатися не хоче.
- Діти дуже люблять увагу. У нас, наприклад, коли відбувається щоденний медогляд, вихованці так і видивляються на собі якийсь прищик, крапочку, просять щось помазати, закапати, вони готові на все, аби тільки про них потурбувалися, - розповідає Юрій Лисенко і додає, що трапляється й таке, коли діти тікають з доволі благополучних родин – тоді спеціалісти працюють і з батьками. Останній випадок – робота з мамою, яка хоче забрати з центру свою 13-річну доньку. Та зазнала сексуального насилля від її співмешканця.
- Дівчинка тільки-но почала оживати після двомісячного курсу реабілітації у центрі, адже це дуже серйозна психологічна травма. Вітчим змушував дитину заробляти кошти сексуальними послугами. За дитиною фактично ніхто не наглядав – вона вже півроку не відвідувала школу. Матір перекладає всю відповідальність на бабусю дівчинки. Так вийшло, що дитині ніхто не допомагав, і закінчилося все дуже плачевно, - розповідає начальник служби у справах дітей облдержадміністрації Віра Сухопарова. – Зараз мати категорично наполягає на тому, щоб дитина повернулася у сім’ю. Спеціалісти переконують її у помилковості такого рішення – дівчинці необхідно продовжити реабілітацію. Тим паче, у жінки є ще маленький син і вона знову чекає дитину...
Подібні історії, на превеликий жаль, трапляються часто. Спеціалісти говорять, що єдина можливість їх уникнути – це робота соціальних працівників у таких сім’ях. Але, як би держава не намагалася допомогти бездоглядним дітям і їхнім батькам, все ж очевидно, що без звичайної любові, тепла, обіймів найрідніших людей, навряд чи можна вирішити проблему.