Століття «КП». 1972

Розміреність і стабільність у народному господарстві розбавляли ганебні явища, які почали вкорінюватися у суспільстві – пиятика, приписки, обрахування і крадіжки народного добра. Поки країна святкувала низку ювілейних дат, в області народилося нове селище – Побузьке, яке виросло біля майбутнього феронікелевого комбінату. Газета славила передовиків народного господарства і критикувала за невиконання плану з патріотизму.

Рік починався якось не по-газетному буденно. Писали про початок фестивалю самодіяльного мистецтва УРСР і висунення ансамблю «Ятрань» на здобуття Шевченківської премії. 16 січня відкрився Другий народний фестиваль українських радянських фільмів. Кіровоградці наживо зустрілися з акторами Леонідом Биковим, Антоніною Лефтій, Зінаїдою Кириєнко, Іваном Гаврилюком, Бориславом Брондуковим та іншими. Як засвідчила газета 26 січня, новини з-за кордону вже не поміщалися у рубриці «Вікно у світ» і знадобилася ціла «Панорама міжнародних подій».

«Листок народного контролю» 4 березня був цілком виправданим – матеріалів через вінця. «Під щасливою зорею» відчули себе 8 березня садівниця Антоніна Ігнатьєва, колишня льотчиця Антоніна Худякова, Марія Косаурова з «Червоної зірки», голова колгоспу Євгенія Головань і лікар Алла Загуменна.

У березні газета впритул взялася за дружбу народів у матеріалах «Вінок дружби», «Серце Союзу, місто-герой» про Москву і «Славлять Віт­чизну народи Росії».

Крім того, «Кіровоградська правда» хвалила передовиків села з колгоспів імені Крупської під Кіровоградом, «Росії» та «Іскри» з Олександрівського району, розповсюджуючи їхні досягнення серед інших господарств області, розповіла, як планувати соціально-економічний розвиток територій на прикладі Новоукраїнського району.

Всесоюзний комуністичний суботник відбувся 15 квітня. Обласна газета відгукнулася про його результати вже наступного дня. З того видно, як громада живо цікавилася народним почином.

Біля села Березівка у Маловисківському районі 28 квітня здали в експлуа­тацію уранову шахту. «Кіровоградська правда» хоч би словом обмовилася про цю подію. То була інформація явно не для преси.

У травні на додачу до звичних свят трапилося два 50-ліття дрібнішого масштабу, ніж ювілей створення СРСР. Це – заснування піонерії Країни Рад і рівно півстоліття тому на світ з’явилася комсомолія «Червоної зірки».

1 червня прибув до Кіровограда на гастролі Київський державний ордена Леніна академічний український драматичний театр імені Франка. Тоді ж висловилася за дружбу і братерство у лоні СРСР Молдавія.

У зеленому театрі парку Перемоги 11 червня відбулася обласна нарада працівників сільського господарства, на якій області вручили перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС, а також прапори колгоспам «Росія» в Олександрівському районі та імені Жданова з-під Світловодська.

Естафету від Молдавії 16 травня підхопив Казахстан, а 6 липня – Вірменія. Потім – Узбекистан, Естонія... Таким чином усі п’ятнадцять республік до грудня відмітилися на сторінках газети.

Але й серед цих високих нот траплялася дисгармонія. Наприклад, 6 липня Микола Семенюк помістив дошкульний фейлетон про пияцтво в Олександрії та місцеве чиновництво, яке прикривало і, навіть, сприя­ло такому ганебному явищу. Певно, «зеленого змія» було нелегко приборкати, бо ще й 24 серпня Тетяна Кальчинська намагалася його добити статтею «Пияцтву – заслін».

Та й «Листок народного контролю» 5 серпня був не у захваті, коли виявив нестаток товарів у магазинах, штучне завищення цін, торгівлю «з-під прилавка», торгівлю алкоголем в неналежний час, «недовєс», «недомєр» і «недолив» та інші порушення правил радянської торгівлі. Глибоке знання теми журналістом Кройтером говорило, що він не вперше береться за неї.

Зате 6 серпня з’явився передрук із «Правди України» знаменитої статті Олександра Гіталова «Дума про хліб».

Мюнхенська Олімпіада тривала з 26 серпня по 10 вересня. То були перші Ігри, де радянська збірна випередила в загальнокомандному заліку США. Про це газета 13 вересня писала в замітці «Прощальний марш Олімпіа­ди». Однак, за 5 вересня, коли група терористів із організації «Чорний вересень» захопила в заручники одинадцять ізраїльських спортсменів, убивши спочатку двох, коли ті вчинили опір, а потім ще дев’ятьох у перестрілці з поліцією, – змовчала.

Громадськість області 27 серпня відмітила на цілому розвороті 70 роковини від дня народження відомого письменника Юрія Яновського, уродженця нашого краю. «Кіровоградська правда» навела спогади «Згадують земляки», помістила над «Думою про Британку» письменника Олександра Моторного, матеріал музейниці Раїси Турбай «Мовою експонатів», роботу науковця Миколи Кодака «Мистецтво синтезу» тощо. Майже без перерви почалося у вересні віншування іншого відомого українського літератора Івана Микитенка, теж земляка, якому виповнилося б 75 років. Його назвали «Літописцем нової доби», котрий не вповні реалізувався­ через загадкову загибель у сталінську епоху.

У цей же проміжок часу писали про успіхи колгоспів «Путь Ильича» Знам’янського та імені Суворова Бобринецького районів. Матеріали відповідно називалися «Сьогодні й завтра спецгоспу» і «Під щасливою радянською зорею». Промисловість також не забули – «Кого покличе заводський гудок?» і «Вимпел під хмарами». Там ішлося про будову п’ятирічки Побузький феронікелевий комбінат, що ось-ось повинен стати до ладу.

Цілу газетну сторінку 2 листопада віддали під рек­ламу найпершої в Союзі за всіма параметрами газети «Правда». «Правда» – газета мільйонів», сповіщалося величезними літерами. Досі залишається загадкою, чому обидва видання пішли на такий нестандартний крок? Або тільки просто підтримала матеріально молодшу сестру з Кіровограда, заплативши за рекламу? То й тут ніби все гаразд було з небувалим досі 117-тисячним тиражем «Кіровоградської правди»!

4 грудня на шпальтах газети з’явився обласний стенд Трудової слави. Спільним рішенням ще 22 червня ЦК КПРС, Президія ВР СРСР, Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС для підприємств різних галузей і військових частин затвердили Ювілейний почесний знак на честь 50-ліття створення СРСР. У боротьбу за нагороду зразу включилися об’єднання «Олександрія­вугілля» та Помічнянське локомотивне депо. Але обидва колективи трохи підкачали – одержали тільки по Перехідному прапору від профільних міністерств. Кавалерами ж Знаку визнали Гайворонський комбінат хлібопродуктів, Кіровоградський ремонтно-механічний завод «Укрсільгосптехніки», колгоспи імені ХХ з’їзду КПРС Новоукраїнського району, «Зоря комунізму» Новоархангельського, «Росія» Олександрівського, радгосп імені Рози Люксембург Боб­ринецького районів.

Сьогодні 3,5 кілограмовий Ювілейний знак із мідних сплавів колекціонери оцінюють у 25 тисяч гривень із документами і 15 тисяч – без документів.

А «Кіровоградська правда», заснувавши 1972 року поряд із Дошкою пошани та обласним стендом Трудової слави ще й Книгу трудових звершень на честь 50-ліття СРСР і заручившись підтримкою облпрофради в якості матеріального стимулятора, стала моральною складовою нових нагороджень.

У грудні, якраз до святкування 50-ліття утворення СРСР, запустили дві трубчасті печі, що обертаються, одну рудотермічну електропіч і чотири конвертори. Вони повинні були плавити з бідних окислених руд феронікель – вкрай необхідний продукт для виробництва легованих сталей. Це була перша черга Побузького феронікелевого комбінату в Голованівському районі. Поряд вродилося­ селище Побузьке для працівників підприємства.

15 грудня «Кіровоградська правда» повторилася,­ знову видавши розворот «Живи, Україно, прекрасна і сильна, в Радянськім Союзі ти щастя знайшла». Знімки і текстівки, правда, були іншими.

За святковими клопотами в останню мить виявилося, що не виконали плану з патріотизму. Тому останню сторінку газети за 31 грудня вінчав журнал «Прапор Вітчизни» №12.



фото: архів «КП»