Століття «КП». 1976

За постійними закликами збільшити, наростити, поліпшити якість, завершити достроково п’ятирічку, все частіше проступали обриси застою. В обласному центрі продовжували будувати нові мікрорайони, у самісінькому центрі міста на вулиці Карла Маркса кипіла робота зі спорудження торговельного комплексу, рівних якому ще не було у республіці, а від Долинської до Помічної пролягли перші залізничні рейки. Втім за цими успіхами все більше проглядалися негаразди у народному господарстві, у забезпеченні побутових потреб населення. Тим часом лідер держави Леонід Брежнєв отримував чергові звання і Золоту зірку Героя.

Новий часовий відлік розпочався пафосною зустріччю першого року десятої п’ятирічки. У новорічному числі «Кіровоградської правди» про звершення, плани і задуми розповіли уже відомий бригадир тракторної бригади, Герой Соціалістичної праці Олександр Гіталов, бригадир штукатурів комбінату «Кіровоградважбуд» Євгенія Нескорожна, бригадир плавильників Побузького нікелевого комбінату Василь Степаниченко. Плани усіх робітників цих підприємств об’єдналися однією метою – завершити річне завдання з виробництва продукції задовго до кінця року. Про те, що у поперед­ньому році були негаразди, свідчить публікація завідуючої ферми колгоспу імені Мічуріна Устинівського району, в якій вона клятвенно обіцяє збільшити надої і покращити якість молока. Процвітало й таке явище як «несуни». У замітці «По руках загребущих» викрили упаковщицю з Маловисківського спирткомбінату, яка вкрала десять кілограмів дріжджів, а охорона Олександрівського цукрозаводу витрусила цукор із кишень працівників.

Тим часом обласний центр розбудовувався і вже шпальту газети за 8 січня прикрасила світлина новобудов по вулиці Волкова. Газета також повідом­ляла, що область телефонізована більш як на 63 тисячі номерів, з’явився автоматичний телефонний зв’язок, доходи колгоспів і радгоспів зросли до 1,2 мільйонів карбованців. Щоправда, чи зросла зарплата колгоспників, «Кіровоградська правда» не писала. Однак із номера в номер червоним лейтмотивом звучало завдання: підвищувати ефективність, поліпшувати якість роботи.

«Новий торговий центр» – так обнадійливо звучала 14 січня назва будівництва, яке кипіло в самісінькому центрі Кіровограда по вулиці Карла Маркса. То зводили, до речі, перший у республіці центр, який передбачав магазини, критий ринок, одинадцятиповерховий готель, їдальню і все це планувалося об’єднати переходами. Нині ці будівлі відомі як УТО і фіскальна служба.

У січні в «Кіровоградській правді» з’явилася нова рубрика «Служба побуту Кіровограда». Уся шпальта майоріла оголошеннями і пропозиціями з виготовлення меблів, послуг шевців, фотоательє, хімчистки, пральні, обрядовий салон побуткомбінату «Промінь» запрошував наречених відгуляти там весілля, а ломбард – здати коштовності. За кілька номерів газета опублікувала світлину з урочистої реєстрації шлюбу електрика Валерія Хомутенка і токаря Лариси Постригань, повідомивши, що у попередньому році у міському палаці Компанійця зареєстровано майже дві тисячі шлюбів.

Газета продовжувала хвалити кращих працівників народного господарства, проте площі традиційної «Дошки пошани» вже не вистачало, тож друкували просто на цілу шпальту список прізвищ передовиків із кожного району, а ті вже самі могли відшукати себе у переліку сотень звитяжців.

Лютий позначився у «Кіровоградській правді» матеріалами 25-го з’їзду Компартії України. З номера в номер друкували цілі шпальти виступів й інформаційних повідомлень з’їзду, а на зміну їм заступили враження делегатів від Кіровоградщини.

У березні «Кіровоградська правда» закликала: «Дружно вийдемо в поле». Хлібороби Ульяновського району розповідали як підготувалися до весняно-польових робіт. Тим часом в обласному центрі звернули увагу на не­охайні балкони. У місті ніде не продавалася розсада квітів, якими можна було б прикрасити цю деталь міської архітектури.

27 березня на приміщенні кіровоградської школи №24 встановили меморіальну дошку Сергію Кірову. Таким чином в обласному центрі відзначили 90-річчя революціонера. Оскільки пам’ятник уже стояв на центральній площі, вулицю також назвали його ім’ям, тож обмежилися­ меморіальною дошкою і тематичною сторінкою в газеті.

11 квітня читачів вітали із днем космонавтики і 15-ю річницею польоту Юрія Гагаріна в космос. А ще закликали всіх прийти на вибори народних суддів. Між тим в області активними темпами будувалася залізнична лінія Долинська-Помічна.

27 квітня «Кіровоградсь­ка правда» сповістила траурну новину – помер маршал Радянського Союзу Андрій Гречко. Ще у кількох номерах поспіль друкувалися спогади про нього. Мажорної ноти додала звістка про вручення Леоніду Брежнєву чергової маршальської відзнаки.

Тим часом Кіровоградщина відправила культурного делегата – ансамбль «Ятрань» – до Білорусії. У розлогому матеріалі за 18 червня ятранці ділилися враженнями поїздки до сусідів.

Кіровоград узяли у шляхове кільце. Навколо міста збудували об’їзну дорогу, якою можна було виїхати в усі напрямки, не переїжджаючи центральними вулицями.

Жнива стали основною темою липневих номерів газети. «Жнива – екзамен майстерності хліборобів», «На рахунку кожна хвилина», «Змінна норма – 100 тонн» – звітували щономера журналісти. А вже у серпні «Кіровоградська правда» вітала кращих передовиків хлібозбору.

Незважаючи на понад 120-тисячний тираж, газета закликала читачів здійснити передплату. У 76-му році на рік вона коштувала 6 карбованців.

Між похвальними публікаціями вкраплювалися і крихти критики. Так у Знам’янському районі відзначали низьку якість молока, а у Світловодському – низькі врожаї на поливних землях.

В області розпочалася підготовка до перепису населення, який планувалося­ здійснити у 1979 році. Перевірки виявили безліч недоліків, зокрема відсутність табличок із назвами вулиць, неправильну нумерацію будинків, відсутність прописки у громадян.

Тим часом добігав кінця перший рік десятої п’ятирічки. За гонкою до збільшення, зростання і підвищення якості у тінь відійшло звичайне життя людей. Якось непримітно газета радила читачам рецепти страв із черствого хліба. На негаразди скаржилися люди у листах до редакції. Так у магазинах Оситної Новомиргородського району не було найнеобхіднішого: хліба, макаронів, цукру. А в Новомиргороді нарікали на убогий асортимент дитячого одягу, відсутність дитячих колготок. У Добровеличківці покупців разом із товаром змушували купувати лотерейні квитки…

Ці дрібниці, порівняно з завданням партії на п’ятирічку, були першими дзвіночками застою. До фінішу року країна докотилася з підвищеним оптимізмом, який увінчався наприкінці грудня врученням Леоніду Брежнєву другої Золотої зірки Героя.

фото: архів «КП»