Століття «КП». 1986

Цього року, озирнувшись назад, новий лідер держави Михайло Горбачов розгледів там застійні явища. Аби змінити цю ситуацію, курс взяли на ударну працю. Але спокійний і мирний труд того року порушили багато катастроф на землі, у морі і в небі. Найстрашнішою з них став Чорнобиль. Своїх жертв у них рахувала і Кіровоградщина. Про це писала «Кіровоградська правда».

Михайло Горбачов виступав по телевізору з традиційним новорічним зверненням до народу. Запропонував у дванадцятій п’ятирічці – ударну працю. І на підтвердження серйозності намірів у цьому ж числі за 1 січня, мов Фенікс із попелу, відродилася «Біла ворона», ставши щотижневим брендом останньої сторінки «Кіровоградської правди». Новий редактор Олександр Кердіваренко, котрий у 1985 році змінив Юрія Моторного і виконуючого обов’язки Віктора Ганоцького, вважав цей критичний розділ важливим і дієвим. З 4 січня ввели перевірки в усіх районах стану зимівлі худоби. Для цього газетні рейдові бригади відправлялися в пункт призначення і ретельно виконували спостережні функції, звітуючи після кожного вояжу в рубрику «Зимівля на фермах». Почавши з Олександрійського району, продовжили Компаніївським, Новоархангельським, Ульяновським і далі. Оскільки районів було більше двох десятків, то робота ця забрала майже півроку аж до пляжних температур. Штат працівників до ста чоловік дозволяв робити неспішні якісні матеріали.

«АПК» також регулярно знайомив із виробничою ситуацією на селі і навколо нього. Наприклад, 8 січня подали «М’ясний цех шахти «Новомиргородська» і «Про яку сівалку мріє овочівник». Трохи раніше (4 січня) електрозварник «Червоної зірки» Рибальченко у статті «Курсом прискорення» запевняв колгоспників, що робітники їх не підведуть.

10 січня Кіровоградська область прийняла соціалістичні зобов’язання на 1986 рік. І газета публікаціями підтверджувала високий тонус трудящих: «Впевнений крок «Гідросили»» (21 січня), «Ціна п’ятикутника» про Знак якості (28 січня), «Кожен день працює на п’ятирічку» про колгосп імені Калініна Новоархангельського району (6 лютого), «Достойні шани» механізатор Павло Бугрій, залізничник Іван Челак та багато інших.

Книгу Миколи Смоленчука «Білі бланкети» рецензував Василь Марко (5 січня). «Ніби удвоє швидше живеться…» – це завідувач меморіальним музеєм Кропивницького Віктор Ярош знайшов 16 січня паралелі між видатним театральним діячем і революцією 1905-1907 років. Володимир Панченко 1 лютого в есе «Дон Кіхот із Байгорода» повідомив про вихід монографії про Юрія Яновського. Віктор Ганоцький відгукнувся 12 березня «Героїв славні імена» на 80-річчя Героя Радянського Союзу Григорія Балицького. Усі ці гуманітарні публікації перехоплювали один в одного «Недільна панорама» і «Степові кларнети».

Однак знаходилося і лихе око на радянський спосіб життя. Емігрант Петро Левадка, приїхавши гостем у Новомиргородський район на малу батьківщину, угледів, що наші реалії виглядають не так гламурно, як у Франції, де він оселився. І насмілився вголос десь про те сказати. Відкоша злоязикому пасквілянту дали у великому матеріалі «Поїздка з Парижа до Петроострова».

7 лютого «Кіровоградська правда» сповістила про початок XXVII з’їзду КПУ. Тривав чотири дні, які в медійному розумінні перетворилися на «чорну діру».

Базовий блок орбітальної станції «Мир» відправили в космос 20 лютого 1986 року, а 13 березня він прийняв перший екіпаж у складі космонавтів Соловйова і Кизима.

Між цими двома подіями вклався XXVII з’їзд КПРС, – перший після смертей Брежнєва, Андропова і Черненка (генеральним секретарем ЦК партії вже був Михайло Горбачов). Тривав із 25 лютого по 6 березня. З легкої руки Бориса Єльцина на з’їзді стиль роботи Брежнєва назвали періодом застою. Прийняли нові програму і статут партії. Затвердили «Основні напрями економічного і соціального розвитку СРСР на 1986-1990 роки і на перспективу до 2000 року».

Горбачов констатував: «У житті суспільства проступили застійні явища» як в економічній, так і в соціальній сферах. Можна ще додати, що друк матеріалів з’їзду та текстів програми, статуту і «основних напрямів…» здорово підкосив цьогорічний паперовий ліміт «Кіровоградської правди».

Рік 1986-й у СРСР можна назвати роком катастроф. Вони переслідували суспільство на землі, на морі і в небі. З десяток їх трапилося з літаками під Бугульмою, Ханти-Мансійськом, біля Пензи, Сиктивкара, Куйбишева, Берліна, в Антарктиді та інших місцевостях. Затонув 16 лютого біля Нової Зеландії радянський круїзний лайнер «Михайло Лермонтов», 31 серпня, зіткнувшись із іншим судном, пішов на дно неподалік Новоросійська шістдесятирічний ветеран – «Берлін» німецької побудови, перетворений у круїзний «Адмірал Нахімов» (423 загиблих, із них 19 із Кіровоградщини). 6 жовтня після вибуху в збройовому відсіку балістичної ракети з Атлантики не повернувся на базу підводний човен стратегічного призначення К-219. На Кузбасі 12 березня на станції Судженка лоб у лоб ударилися два поїзди. Кіровоградщина 6 листопада також відзначилася кривавим зіткненням потягів, де офіційно оголошено про жертви – 44 загиблих і більше сотні поранених. Трапилася трагедія біля станції Користівка під Олександрією. Виникали подібні нещастя і в інших країнах. 28 січня – одразу після старту вибухнув американський космічний човник «Челленджер», всі сім астронавтів, між ними дві жінки, загинули. А 28 лютого застрелили шведського прем’єр-мініста Улофа Пальме.

13 березня в УРСР ще «перетирали» завдання, поставлені союзним з’їздом, віддавши цілий газетний номер під аналіз «Про підсумки XXVII з’їзду КПРС і завдання партійних організацій республіки по виконанню його рішень».

1 квітня «Поле кличе господаря» на трьох розмальованих святково сторінках запрошувало селян до плуга.

13 квітня «Степові кларнети» представили два десятки поетів, які відзначали черговий День поезії.

До Липняжки Добровеличківського району подалася виїзна бригада, бо до пуску цукрозаводу, що будувався, залишалося всього 150 днів. Репортаж «За ударний фініш!» – результат відвідин, – з’явився 18 квітня. Такі «десанти» падали з неба ще й 17 липня, коли до фінішу залишалося 50 днів і 29 жовтня. Цього дня «Перший цукор видав 11-й Кіровоградський цук­розавод». Юрій Гуленко супроводжував будівництво шість місяців поспіль. А оце йому на підмогу приїхали Михайло Пісковий, Юрій Матівос і Василь Ковпак.

У Петрівському районі вчинили розбійний напад на колгоспний автобус, що віз для членів артілі гроші з Держбанку. Після тривалого пошуку злочинців, через кілька місяців аж 27 квітня всі крапки над «і» розставили. З’ясувалося, тихі й непомітні, з усіх боків позитивні чотири жителі Кривого Рогу взялися за карний промисел. Правда, у двох із них – Станіслава Талди і Володимира Козака – малися підозрілі хобі. Один був схиблений на автомобілях і японських відео­магнітофонах. Інший утримував двох дорослих тигрів. Це й стало певною наводкою, бо де ж брати гроші для таких зовсім недешевих забаганок?

А потім – «З Першотравнем, друзі!». Весна перебудови й прискорення в Радянській Україні відсвяткована за найвищими стандартами. Далі День радіо, День преси, День Перемоги...

Однак життя – дуже складна річ. Бо всі наведені вище жахливі катастрофи поблідли у порівнянні з Чорнобильською аварією 26 квітня. Ясна річ, фільтровані факти у пресі спливали на поверхню тільки з часом. Ось і про Чорнобильську трагедію читачі газети офіційно дізналися аж 15 травня із виступу Горбачова на телебаченні. У той же день засвітився репортаж Віктора Ганоцького з місця події «Чорнобиль зблизька».

Зі спортивних подій, що висвітлювала «Кіровоградська правда», були Чемпіонат світу з футболу у Мексиці 31 травня-29 червня, де чемпіоном стала збірна Аргентини, та альтернативна олімпіада Ігри доброї волі 5-20 липня – швидше політична, ніж спортивна акція.

Письменник і фольклорист зі Львова Григорій Нудьга помістив 8 червня в газеті надзвичайно цікаву розвідку «Поет і філософ у Припутнях». Там ішлося про те, як і хто створив чудову українську пісню «Їхав козак за Дунай». Виявляється, автором її є земляк Семен Климовський, котрий проживав на хуторі Припутні, що знаходився у межах трикутника Васине-Мошорине-Нова Прага. Стаття стала «бомбою» для наших жителів і краєзнавців, ковтком свіжого повітря з української історії.

Фахівцем-журналістом сільської тематики показав себе Володимир Вакулич. З інтере­сом читався його опис «Коні: краса і вигода» 25 червня. Дещо раніше – «Господар бджолиного містечка» та інші.

Не втихав бій із пияцтвом, хоч бувало й так – «Обмежилися штрафами» (11 липня), або торговельники доходили до висновків «Невигідна… тверезість» (9 жовтня).

Михайло Пісковий 18 липня писав, що «Чорнобильці чекають­ новосіль». Це в селі Сукачі Іванківського району на Київщині кіровоградські будівельники споруджували житло для переселенців із зони радіоактивного зараження. Себе наші люди також не забували. 24 липня з’явився допис «Маяк» будується»­. Колгосп у Знам’янському районі спромігся за п’ять років поставити понад 80 житлових будинків і школу.

1 і 4 листопада в Кіровограді відбулися пленум обкому і сесія облради, де йшлося про «перебудову, прискорення і гласність». То були повтори союзних і республіканських меседжів на ту ж тему. Між іншим, 15 листопада статистичне зведення вказувало, що в будівельній галузі області повний завал. Завдання виконали лише два райони, а всі інші – на дві третини, або й на половину.

11 грудня в газеті відбувся «Стіл ділових зустрічей». Зо два десятки громадських діячів, журналістів, чиновників різних рівнів обговорювали стан збереження архітектурного та історичного обличчя обласного центру. «Родовід пам’яті нашої» також, як і нове будівництво, потребував реального, а не показного піклування і вкладень.

 

 

фото: архів «КП»