Століття «КП». 1987

Радянське суспільство відчуло, що таке перебудова. З’явилися нові поняття, такі як сімейний і колективний підряди, з телеекранів народ лікували Анатолій Кашпіровський і Алан Чумак, німецький пілот непоміченим перелетів кордон і посадив літак прямісінько на Красній площі у Москві. Кіровоградщина, як власне і вся країна, переймалася іншою глобальною проблемою – боротьбою з «зеленим змієм».

Перший новорічний номер «Кіровоградської правди» вийшов із роздумами про минуле і мрії про майбутнє генерального секретаря, механізатора, доярки, столяра, електрозварювальника, учительки, цукровара, художника та ще десятка інших майстрів своєї справи.

А вже 3 січня вкотре йшлося про наболіле в обласному центрі – «Про воду без пристрастей». Тут же антиалкогольна кампанія добралася навіть до жіночої рубрики «Світлиця». Йшлося про здоров’я жінок і їхніх майбутніх дітей. І зовсім скоро (14 січня) впала нова напасть на поле бою з «зеленим змієм». В одній із будівельних організацій, сигналізував пенсіонер Безуглий, кулуарно обрали головою комісії з боротьби з пияцтвом найзапеклішого пияка, котрий навіть не здогадувався про почесну посаду. Матеріал назвали «Сам п’ю, сам гуляю». «Утверджувати тверезість» 18 липня і «Заслін отруті» 20 серпня від генерала міліції Марусенка поглиблювали алкогольну тему, додавши ще й наркоманію.

«Для людей, як для себе» працював будівельник Володимир Лісовський, отже, розповідала журналістка Олена Басенко 4 січня в рубриці «Достойні шани», не всі будівельники однакові. Майже кожне число газети виходило з цією рубрикою. За старою радянською звичкою область вкотре прийняла соціалістичні зобов’язання на поточний рік. Трапилося це 7 січня. Ще ніколи так рано люд не запалювався трудовим ентузіазмом.

Увесь січень минав у критичному руслі. «Дивні дива «Лісової поляни» розкрили фінансові зловживання в санаторії під настирним пером Валентини Селезень (15 січня). «А брак іде» на «Червоній зірці», «Зробимо місто ковзанкою?» Миколи Семенюка та Івана Корзуна (16 січня), «Зелений змій» у домашніх капцях» Наталки Нужної (28 січня) – приклади нетерпимого ставлення до того, що заважає нормально жити і творити. Додався ще й рейд до Новоукраїнського району під прискіпливим оком Валерія М’ятовича, що помічало недоліки в зимовому утриманні худоби (23 січня).

У тому місяці замість «Пам’яті народної» з’явився розділ просто «Пам’ять», де прижилися крає­знавчі розвідки про всі часи та епохи (30 січня). А вже 1 лютого Броніслав Куманський статтею «На кожному новому етапі» знайомив із творчістю художника Олександра Логвинюка.

У цьому році з високих трибун вперше проголосили нові заклинання, що ніби повинні були прискорити виконання продовольчої програми. Це – словосполучення «сімейний підряд» і «колективний підряд». Газета вмить підхопила їх і «розговілася» 24 січня хвалебною сторінкою про вигоди того самого сімейного підряду. А 17 лютого вже славословила підряд колективний. На цілий рік і далі ці чарівні слова стали фішками усіх сільськогосподарських зльотів, семінарів, нарад і газетних публікацій. Знайшлися артілі, які й раніше займалися такими організаційними формами, але не знали, як вони називаються.­ Застрільником нової справи в області став колгосп імені Щорса в Долинському районі. Тут була навіть відповідальна особа – людина з вищою освітою.

Міське життя обласного центру висвітлювалося щомісячно на великій газетній площі. Одне з перших подань «Кіровоград: проблеми і перспективи» відбулося 21 лютого. Мова йшла про перебудовну роботу в трудових колективах. Газета цікавилася, які старі споруди міста жителі хотіли б залишити. Хотіла знати думку городян про рівень культури сучасної молоді. В інших подачах «Проблем і перспектив» (28 березня) уже йшлося про порядок на вулицях, де кіровоградці проводили своє дозвілля. Турбував стан вуличних насаджень і багато інших проблем.

1 квітня знатний голова колгоспу Леонід Шліфер давав «Заповіді важких доріг. Зарубки на пам’ять молодого голови».

З вересня 1986 року до кінця квітня 1987-го біля Білого дому у Вашингтоні голодував астрофізик Хайдер, протестуючи проти ядерної зброї і забруднення навколишнього середовища продуктами ядерної енергетики. В Союзі розгорнули кампанію солідарності з науковцем. На квітень припала найдраматичніша частина акції і «Кіровоградська правда» теж не оминула увагою: «Ми з вами, доктор Хайдер!».

«Працю невтомну – весняному полю!» пропонував святково вбраний номер 5 квітня. Але 8-го констатувалося, що «Тримісячник не вдався» – сільськогосподарські підприємства області завалили план вивезення гною на поля.

Два числа газети за 7 і 8 травня висвітлювали роботу чергового пленуму обкому. Йшлося про поглиблення перебудови, прискорення процесів, поліпшення роботи з кадрами, розвиток гласності. Визнаний майстер розмовного жанру Михайло Горбачов і нижчих чинів навчив плести словесні мережива.

Сам же тим часом здійснював широку програму пропаганди так званого «нового мислення». Для цього багато їздив країною і за кордон. Ось і 14 травня газета повідомляла, що партійний лідер зустрічається з народом на космодромі Байконур і в супутньому місті Ленінську.

Як на замовлення, у День прикордонних військ СРСР 27 травня, юний німецький пілот-аматор Матіас Руст, порушивши радянський кордон і пролетівши над нашою територією, приземлився на Красній площі в Москві. Акція мала суворі наслідки: злетіли з постів Міністр оборони Соколов, командувач військ ППО Колдунов і велика група інших воєначальників. Руст відсидів трохи більше року і потрапив під амністію. З приводу цього вчинку ходила маса чуток і домислів. Сам же 19-річний хлопчина запевняв, ніби взяв на себе місію забезпечення миру у світі після провалу переговорів Рейгана і Горбачова у Рейк’явіку. Столичні видання вирували. «Огонек», «Московские новости», «Аргументи и факты», «Комсомольская правда» навперейми ловили суперновину, але досить консервативна на той час «Кіровоградська правда» воліла обминати подібні гострі кути-сенсації. До того ж, у ній зникли «Орбіти юності», «Росяні стежки», «Природа рідного краю», «Між нами, жінками». Тільки по разу прорізалися «Степові кларнети» (20 вересня) і «Світлиця» (8 березня). Площу, що звільнилася, використовували для великих подач «СРСР: адреси братерства», приурочених 70-річчю Великої Жовтневої революції. Починалася серія з останньої у списку Естонської РСР у січні, а завершилася, охопивши всі п’ятнадцять республік, першою за ранжиром Російською РФСР у жовтні.

Преса гуділа корупційною «бавовняною справою», яку вела група Гдляна та Іванова, що без огляду на ранги робила своє діло. Анатолій Кашпіровський з Аланом Чумаком «рвали» телевізійну аудиторію. Об’явився і доморощений знахар Анатолій Винник.

Обласна газета з 10 липня по 8 серпня перевагу віддала старому доброму «Урожаєві-87». А ще – не оминула жодного космічного запуску, що стали буденною справою; космонавтів набралося стільки, що про них вже ніхто не читав. Ось і 24 липня на орбіту відправилися Олександр Вікторенко, Олександр Александров і сирієць Мухамед Ахмед Фаріс. Хто сьогодні їх пам’ятає?

Історичний нарис Юрія Матівоса «Восьма горизонталь» за 5 червня у кількох номерах заглибив читачів у життєпис більшовика Віктора Таратути, який починав топтати стежки у революцію якраз на Єлисаветградщині.

Матеріал «А дні спливають» 9 червня бив тривогу. Нові корпуси, що будувалися для «Червоної зірки», могли не здати у визначений термін. На об’єкт направився журналіст Юрій Гуленко, котрий добре зарекомендував себе у виїзній бригаді на спорудженні цукрозаводу в Липняжці. Тепер йому треба було тримати руку на пульсі нового «хворого» об’єкту. І він не підвів. Упродовж тижня написав кілька проблемних матеріалів із майданчика будівництва 200-го корпусу, пуск якого намічався на четвертий квартал року.

«Докорінно перебудовувати управління економікою» – волав 26 липня черговий, а може, й позачерговий, пленум обкому. Вони так почастішали, що важко було в тому зорієнтуватися. Але пленум забрав три газетні сторінки. Журналісти Волок і Дмитренко брали за комір вихователів у гуртожитках, грізно запитуючи пожильців: «Виховувати, чи… розважати?». З того, що було надруковано величенький матеріал у кількох подачах, видно, як багато робітничих, будівельних, студентських, петеушних гуртожитків потрапили під «роздачу». Якийсь педагог із нетутешніх у ці ж дні (28-31 липня) взявся за середню освіту. «Межі новаторства і безмежність прожектерства» ратували за так званий експеримент Щетиніна в педагогіці та реформу освіти в школі.

«Кіровоградська правда» запровадила з 1 серпня «Експрес-анкету», аби оперативно дізнаватися, як читачі відгукуються на перебудовні процеси в суспільстві. Але люди були навчені попередніми роками вголос говорити одне, робити інше, а думати зовсім не те. Отже, ініціатива громадського обговорення пішла в пісок.

Однак, траплялися й несподіванки на шпальтах. Так, 21-23 серпня декан факультету іноземних мов при педінституті Віталій Бабич поділився враженнями від поїздки до США, де він певний час викладав у школах російську мову. Так от, виявилося, що «Америка зблизька» і американці в ній мало відрізняються від наших людей. Це зовсім не якісь головорізи, як думав дехто. Леонід Куценко 6 вересня у статті «Покликаний революцією» висвітлив із несподіваного боку постать драматурга Івана Микитенка. А Володимир Панченко, Григорій Клочек і Юрій Камінський 11 жовтня виступили з проблемним матеріалом «Рідне слово». Йшлося про засилля російської мови в українському театрі, на виробництві, у побуті.

Горбачов метався по країні. То він виступав у Зеленограді 31 липня, то 7 серпня запалював полум’яним словом селянські маси Підмосков’я, то 15 жовтня відвідав Ленінград. На початку грудня подався до Британії і Америки. На зворотній дорозі заглянув до ще соціалістичного Берліна. Скрізь тінню його супроводжувала дружина Раїса Максимівна. 3 листопада генеральний секретар вийшов на трибуну з 8-сторінковою передсвятковою доповіддю «Жовтень і перебудова: революція продовжується». Торжества тривали до 9 листопада у Москві, Києві, Кіровограді – по всій країні. Михайло Сергійович ще не знав, що після відзначення 70-річчя Жовтня наступні вшанування вже не проходитимуть у таких масштабах...

 

 

фото: архів «КП»