Століття «КП». 1990

Неохопна держава Радянський Союз затріщала по швах. Перші тривожні нотки прозвучали з прибалтійських республік. Україна поки ж трималася великого сімейства, проте і в ній самій почалися незворотні процеси, які помітно було і в обласному центрі. Країна опинилася на порозі глобальних змін…

Є прикмета: якщо з повними відрами вам перейдуть дорогу, це на удачу. Ось таким знімком Геннадія Кошка на першій сторінці «Кіровоградської правди» починався новий 1990 рік. Але тут же впало в очі, що перший новорічний номер виконаний не так, як зазвичай. Не по-святковому у два кольори, а в один. Це теж була певна прикмета, в яку довелося повірити.

Справи в СРСР пішли так, що Михайло Горбачов змушений їхати в Литву і 13 січня переконувати тамтешніх жителів, ніби «Турботи республіки – турботи країни». Судячи з подальших подій, не переконав. Прибалти проявили силу волі, твердо вирішивши будувати власне майбутнє окремо від Союзу «нерушимого». Газета подавала ті події дещо відсторонено, начебто УРСР знаходилася поза відцентровими силами.

А «За столом ділових зустрічей» не вистачало звичайної гречки, про що й говорилося 16 січня. «Читач – газета: діалог» уже не задовольняв потреб спілкування. Почала періодично з’являтися «Пошта «Кіровоградської правди».

Кримінальні прояви теж не зникли. Відбувся суд над агресивним пияком Кацелюком. Цей громадянин повернувся після чергової відсидки, не працював через «підірване на зоні здоров’я». Якось, добряче ковт­нувши, взяв із собою бутель самогону, пішов «доганяти». Забрів аж до сусіднього села Мошориного, де після кількох невдалих спроб знайти компаньйонів (його там добре знали), нарешті осів у знайомих. З часом почав вимагати у господарів 20 рублів, щоб сплатити якийсь штраф у міліції. Ті відмовили. Але ж, як так, горілку дармову пили, а виручить друга не хочуть? Сварка, бійка і два трупи. Стаття 18 січня так і називалася: «Без пом’якшуючих обставин». Суд їх не знайшов.

В Азербайджані відбулися масові погроми. Вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про запровадження надзвичайного стану в місті Баку» (21 січня). У цьому ж номері статтею «Історія: шлях до істини», налякані появою мільйонного ланцюга єднання Львів-Київ, партійні ідеологи спробували розвінчати Акт злуки між Українською Народною і Західно-Українською Народною Республіками в одну державу, що відбувся 22 січня 1919 року. Тепер свято називається Днем соборності України. У цьому ж ключі філософ із Кіровоградського педінституту Сурмін 25 січня звинувачував РУХівців у навішуванні ярликів. Голодомор, репресії проти українців, депортації, мовляв, придумані заднім числом буржуазними націоналістами («Непотрібна спадщина». Поряд стаття «Час болю і тривоги» кваліфікувала міжетнічні сутички в Баку як спробу екстремістів захопити владу. А в обласній філармонії на сцені в цей час похитували стегнами красуні-спортсменки і грали біцепсами силачі-спортсмени. Це проводився­ конкурс «І силою, і красою».

Але краса і сила жили у різних вимірах із повсякденними клопотами. Журналісти не забували і «віч­них» тем, як, наприклад, «Скільки триватиме час «пік»?», де знову й знову спливав безлад у міському транспорті. Цього разу його «оспівав» Володимир Бєлінський. Надія Черненко запросила на розмову нового очільника обласної міліції Юрія Кравченка. «Під знаком оновлення» у свіжій рубриці «Актуальне інтерв’ю» 27 січня дало надію на поліпшення безпеки громадян у захисті від злочинності.

Тридцятого січня Олександр Шаповалов, голова колгоспу з Великої Северинки, на шпальтах «Кіровоградської правди» ділився про своє тепличне господарство «Чому гірчить огірок». До цього господарника полюбляли навіду­ватися журналісти М’ятович, Жарський, Матівос, Вакулич. Ось і цього разу удатний і привітний голова зізнався Станіславу Жарському, як вдалося розплутати ще одну виробничу проблему.

До 150-річчя Марка Кропивницького Віктор Ярош у матеріа­лі «Олеся» 4 лютого детально дослідив життєвий і творчий шлях доньки корифея. Упродовж 5-10 лютого читачі газети вивчали пісні матеріали Пленуму ЦК КПРС, оскільки цікавішого чтива, за яке можна зачепитися, в ті дні не було.

Трапилася знаменна подія, про яку 11 лютого сповістила газета: у Кіровограді з’явлося нове видання «Діалог», що існує до сьогодні.

Соціально-економічний розвиток за минулий рік відобразився в статистичних даних цього ж дня. Якось підозріло виглядали 100% по кожному пункту. І жодного відсотка в плюс чи мінус.

«Кіровоградська правда» у погоні за читачем вирішила не відставати від столичних зразків – 15 лютого передрукувала звідкись «Порфирій Іванов – людина із космосу?» з набором усіх його дивних звичок, вірувань і переконань. Дійшло навіть до того, що автор писав, ніби американські астронавти, відвідав­ши Місяць, зустріли там Іванова в одних трусах, який спокійно прогулювався, збиваючи босими ногами космічну пилюку. Після того газетну площу заполонили публікації про різні аномалії та феномени, надприродні явища, НЛО тощо. Юрби цілителів, шаманів, парапсихологів, вуду, віщунів, екстрасенсів, «посвячених» і «обраних» кочували з номера в номер. Передрук «Ванга – феномен і людина»; «НЛО» в Кіровограді?» – запитував Євген Желєзняков і сам же наводив 16 березня список місцевих учасників знайомства з інопланетянами: Горбенко з сином, сім’я Краснобаєвих у повному складі, Мулева, Тарасевич та інші. Микола Литвинов 29 квітня знайшов «Магнітну дівчинку і НЛО», а 18 листопада узагалі привів до редакції новоспеченого місцевого цілителя Анатолія Вінника, котрий писав: «Хочу допомогти своїм землякам». А потім і сам завів у газеті рубрики «Храм здоров’я» і товариство «Аквазон» з лікувальною метою.

«Актуальне інтерв’ю» 3 лютого устами чиновника облвиконкому Олега Сорокового просигналило «Всі на вибори!». Після них 7 березня окружна виборча комісія повідомила, що до Верховної Ради УРСР пройшли Яворівський, Дурдинець, Желіба, Мусієнко, Мармазов, Панченко, Шишкін, Тарасенко та інші. Але виборам передувало багато драматичних подій. На початку року члени КПРС Панченко, Куценко, Шмаєвич, Репало та інші озвучили «Звернення до комуністів області». Там осуджувалося будівництво партійною верхівкою для себе елітного будинку, практика використання різних невиправданих пільг, втручання в господарське життя області. Також запитувалося, чому сек­ретарі Самілик і Мармазов бояться балотувалися до ВР УРСР в обласному центрі, і вибрали сільський електорат. Протестанти не поділяли славослов’я на адресу Щербицького, лідера застою в Україні, виказаного Саміликом ніби «від імені всіх трудящих і комуністів краю» на пленумі ЦК КПУ. Виступали за ліквідацію в Кіровограді райкомів партії та скорочення партійного апарату в усіх структурних підрозділах області. Тут і висновок: «Висловлюємо недовіру секретарям обкому партії Самілику, Мармазову, Мяснянкіну, Шапикіній, редактору «Кіровоградської правди» Кердіваренку. 20 лютого з’явилася стаття «Лиш не ступаймо на тонку кригу», де «Звернення» з внутріпартійного вжитку пішло на широкий загал. Там згадано про акцію «Оновлення партії – оновлення суспільства», відому як мітинг на стадіоні АРЗ, де на окраїні міста в непогодну днину і за призупиненого тролейбусного сполучення зібралися протестуючі маси народу, ще небачені в Кіровограді. Вони підтримали «розкольників». Далі на пленумі обкому «Зміцнювати єдність партійних рядів, прискорювати перебудову» пробували ще раз вплинути на «критиканів». Два десятки виступів не поклали на лопатки Володимира Панченка, котрий відбився від усіх. Газета й про це писала 2 березня у переддень виборів до Верхов­ної Ради.

Микола Волок у ті дні підготував матеріал «Два лики оренди», але через пару подач йому, мабуть, натякнули, що зараз не час «лаптів» (так журналісти називали подібні обсяги публікацій), бо «Далі буде» припинилося не закінчившись.

З’явилася газета в газеті. Випуск інформаційного тижневика «Новини Кіровограда» із 17 березня йшов на розвороті за окремою нумерацію, тематикою, розділами, рубриками та відповідальними за випуск. То прорізався голос міськкому партії разом із міськвиконкомом. «Новини Кіровограда» 1 червня сповістили у замітці «Нова міська влада» про прихід до керма свіжих фігурантів Мухіна і Ткаченка. І це був останній вихід на люди медіа-проекту, спільного з «Кіровоградською правдою». Адже невдовзі, 22 липня, з’явився перший номер «Вечірньої газети» – нового фаворита міської влади.

«Кіровоградська правда» із деякими ревнощами поставилася до молодої «родички», яку редагував учорашній «правдист» Володимир Вакулич. Наприклад, 28 жовтня член спілки журналістів Черкас тривожно запитував «Кому слугує «Вечірка»? І знайшов багато гріхів у неофітів медіапростору. Згадав антирадянське спрямування невеличкого передруку «Раїса Горбачова: хто вона?». Критикував за поломку на водоводі, де журналісти ніби повинні бути присутніми аж до відновлення подачі води до квартир. Жахався різких висловів якогось Максимчука, вважаючи, що вони збурюють національно-суспільні конфлікти.

Два тижні тривав із 3 липня XXVIII з’їзд КПРС, після якого з 17 липня в газеті почалися передруки «Вождь українців?» про Бандеру, 20 липня «Хто є хто?» про Петлюру, 14 вересня «Чорні справи «Сірого». Кому вигідно робити з Бандери героя». А 4 грудня статтею «Повертається Винниченко» лякав публіку вже місцевий партієць Мішура.

У такому вирі зовсім непомітно пройшли жнива-90. Правда, рубрика така була, але пролетіла повз увагу читача. А урожай того року був рекордний. З 4 липня за два тижні Кіровоградщина зібрала 3 мільйони 210 тисяч тонн зерна. Здається, й дотепер той рубіж не подоланий.

 

 

фото: архів «КП»