Століття «КП». 1991

Порожні прилавки, талони на найнеобхідніші товари, вилучення з обігу купюр по 50 і 100 карбованців і тривожне літо з ГКЧП – усе це нестримно наближало розпад великої держави і незалежність України. Вир подій того часу приніс зміни і в «Кіровоградську правду».

Перший номер «Кіровоградської правди» вийшов аж 3 січня, бо неділя тепер для газетярів стала вихідним днем разом із понеділком. Отже новорічний чад залишився лише в телевізійному кадрі. Тираж набрався тільки до 57 тисяч, тому колектив почав вдаватися до різних способів, аби його збільшити. З’явилися кросворди, гороскопи, господарські дрібниці-саморобки тощо.

Однією з найпекучіших тем стали порожні прилавки магазинів, де з харчів можна було без зусиль знайти тільки морську капусту в металевих банках. Методом збільшення асортименту в листопаді 1990 року стало запровадження талонів на суму зарплати. Тепер щось купити за гроші можна було лише з тими талонами. Готівка, що накопичилася­ раніше, стала просто папірцями. Наївно вважалося, ніби новинка приструнить спекулянта. Тут, хочеш не хочеш, і газета завела рубрику «Ми і прилавок», яка, звісно, купівельної напруги не зняла, але давала можливість хоч «пар випустити». Далі розвивалася рубрика «Долі людські», де найупевненіше почувалася журналістка Наталя Кльована. Про спрямування цього жанру дають уявлення назви матеріалів «Сліпа любов» та пізніші «Горе розведу руками», «Лебеді кохання» тощо. То було вдале перенесення пристрастей із латино-американських серіалів на місцевий грунт.

Продовжив діяльність «Храм здоров’я», що пропагував фітотерапію, голковколювання, екстрасенсорику і бабусь-шептух. Між цілителями виник 6 січня навіть єпископ Кіровоградський і Миколаївський Василій з опусом «Християнство, гуманізм, медицина».

Газета задумала зацікавити люд передруком пригодницьких і детективних оповідань іноземних авторів, як «Діамантове намисто» 17-18 січня. Та після кількох спроб припинила зусилля. Взялася також з 18 липня до 3 вересня за кримінальну повість Анатолія Куманського «Павуки» про сучасну торгову мафію, яку благополучно провела через пороги нашого бурхливого життя.

Не встигли 9 січня помістити на шпальтах «Земельний кодекс УРСР», як 10-го кореспондент Широкун моментально відгукнувся «Земля кличе надійного партнера» роздумами, чим житиме село завтра. Тут же надрукували й «Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок».

Доречно згадати, що того року законодавчі документи від Верхов­ної Ради України створювалися потоком: «Про власність», «Про екологію», «Про соціальну захищеність інвалідів», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про захист прав споживача», «Про союз суверенних держав», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про захист споживчого ринку», «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про Президента України»...

Тоді ж у газеті друкувалися повні тексти і, що важко уявити, народ уважно вчитувався в написане, шукаючи себе в правових нетрях.

У Ризі 23 січня сталася перестрілка. Союзний ОМОН штурмував республіканське Міністерство внутрішніх справ. Інцидент зам’яли, але прецедент залишився.­ В Україні прийняли Закон про міліцію. 24 січня «Кіровоградська правда» оперативно взяла інтерв’ю у заступника начальника МВС УРСР Василя Дурдинця і керівника місцевої міліції Юрія Кравченка. Обидва запевнили, що правопорядок у надійних руках. І обидва, мабуть, не знали, що цього ж дня в СРСР стався фантастичний грабунок століття – вийшла постанова Кабміну СРСР «Про припинення прийому знаків Держбанку в 50 і 100 карбованців зразка 1961 року, порядок їх обміну та обмеження видачі готівки з вкладів громадян».

Як знаємо, «Новини Кіровограда» потіснила «Вечірня газета», але комуністи не здавалися, взявшись із 17 січня за новий проект, що називався «Позиція», – орган прес-центру Кіровоградського міськкому партії. Двічі на місяць міськком орендував газетну площу й мав розраховуватися за послугу. Це в піку тому, що раніше кошти надходили за іншими каналами, про які ніхто не знав, та й не дуже цікавився. Тепер же в умовах ринку, що зароджувався, стало правилом: «дружба дружбою, а тютюнець окремо». В газеті дійшли висновку: якщо почали заробляти гроші на рекламі, то нехай же і партійні публікації стають у загальну чергу.

Розвінчування антирадянських діячів стало прямо-таки правилом хорошого тону в багатьох матеріа­лах цього року. Це й зрозуміло. Газета залишалася партійною, а центральне керівництво закликало комуністів «вилазити з окопів». Ось і накинулися останні на давніх опонентів. «Одна фраза двох панів» (15 січня), де слово «пан» вжито в якості лайки, тоді як звертання «господин президент» так і віяло повагою і шануванням. Йшлося про керівників греко-католицької церкви. Зі знанням справи таврував місцевий автор Василь Даценко «Олег Калугін – перевертень періоду перебудови» (6 березня). А 22 березня настала черга Степана Хмари. У статті «Хмари над площею Революції» відмінювалося в усіх відмінках прізвище народного депутата за його прихильність до учасників Революції на граніті. «Якщо правда, то повна» – виступила 13 червня й обласна газета, не поділяючи спроб реабілітації ОУН-УПА. Підпис, як у більшості схожих випадків, – Іванов, Петров, Сидоров...

Не здавали позицій і «паранормальні» автори. 24 січня НЛО зомбувало Павлиш в Онуфріївському районі. А пізніше з’ясувалося, що НЛО, не таке смирне, як здавалося раніше. Один клієнт волав 18 червня після контакту з літаючою тарілкою: «Запишіть мене до Ярошенка» в надії, що майстер новітньої мануальної терапії (доз­волена в СРСР всього пару років тому) усуне всі болячки до кінця життя. Цього року певний час на Кіровоградщині непогано «збирав данину» колишній знаменитий радянський диктор телебачення, а потім екстрасенс Віктор Балашов. Ще один знавець таємних доктрин, вчорашній нічний сторож Павло Глоба ступав слід у слід за ним. А вже газета ходила назирці за обома, пропонуючи послуги. Усі знали могутню силу реклами і плідно співпрацювали в цій галузі.

Трохи більше півроку проіснували горезвісні талони – супутники карбованців, і 4 липня оголосили про їхню ліквідацію. За два дні з’явилася рубрика «Хто рано встає…». Тут не треба пояснювати, про що велася мова. Рубрика зникла з горизонту 14 серпня. Тим часом 14 липня Україна відзначила першу річницю прийняття Декларації про державний суверенітет. Із доповіддю на урочистих зборах у Києві виступив Голова Верховної Ради Леонід Кравчук. Звіт про торжества з’явився і в «Кіровоградській правді».

А тим часом у якомусь селі Новоархангельського району «шабашники» із Західної України підрядилися будувати корівники. Та, попри всі заборони «сухого закону», самогон з’являвся і там часто-густо відбувалися чоловічі посиденьки «без краваток». Десь у неформальній обстановці хтось недипломатично висловився. В інстанції швидко полетіла «бумага», що замишляється щось лихе. Демонструючи, що обком тримає ситуацію під контролем, секретар Мармазов на кіровоградському радіо заявив, ніби в області відслідковуються появи чорних «Волг» без номерних знаків, пасажири яких палять зібраний хліб на полях. І то не хто інший, як «бандерівці», члени «Руху», УРП і ДемПУ, партій, що на той час уже появилися. Резонанс був ще той! Усі кинулися шукати зловмисників, – а їх ніде нема! Й урожай увесь повністю збережений, правда, не такий рекордний, як попереднього року. І ось 3 серпня в «Кіровоградській правді» з’явилося ніби й спростування, але більше схоже на виправдання проколу «першого». Мовляв, вогню без диму не буває, а такі великі люди не помиляються.

А тут ще й у Москві знайшлися рятівники завоювань Великого Жовтня, котрі не могли спокійно спостерігати, що один-однісінький Михайло Горбачов, як вони вважали, руйнує світову державу. Тому 19 серпня, скориставшись відсутністю президента в столиці, група високих посадових осіб (Бакланов, Крючков, Павлов, Пуго, Стародубцев, Тізяков, Язов, Янаєв) самочинно оголосила, що перебирає державну владу в СРСР у свої руки. Уже 20-го в «Кіровоградській правді» надруковане «Звернення до радянського народу Державного комітету з надзвичайного стану» (в російській абревіатурі – ГКЧП). Консервативно налаштовані діячі в центрі та на місцях ухопилися за цей, по суті, державний переворот і можливості, що відкрилися, ратуючи за введення в країні надзвичайного стану на шість місяців, за підпорядкування місцевої влади призначеним ГКЧП військовим комендантам, жорстку цензуру у ЗМІ, скасування деяких конституційних прав і свобод громадян тощо. 19-го ж прозвучав і обережний виступ Леоніда Кравчука на українському телебаченні. Такий поворот не сподобався Єльцину. Духу змовникам вистачило не надовго. Уже 21 серпня на зустрічі новоявленого керівництва з журналістами помітно було його нерішучість. А 23-­го­ Горбачов під «дахом» Єльцина опанував становище. 24 серпня, уникаючи смертельної небезпеки, що виникла у зв’язку з державним переворотом в СРСР, Верховна Рада УРСР прийняла «Акт проголошення незалежності України».

«Збулася одвічна мрія українського народу» віщувала 27 серпня «Кіровоградська правда». Там же йшлося про стабілізацію політичної ситуації, про тимчасове припинення діяльності КПУ, про опечатування обкомів, райкомів та інших парткомів. У зв’язку з тими подіями, редактор газети Олександр Кердіваренко залишив керівне крісло і його зайняв Михайло Пісковий. Видання перереєструвалося як обласна незалежна громадсько-політична газета. І вкотре за останній час змінило логотип. Тепер багато місця віддавалося рекламі і, як стверджувало нове керівництво, існувала газета з власних прибутків і ресурсів, орієнтуючись на розгортання підприємництва в Кіровограді та області.

1 грудня відбувся Всеукраї­н­ський референдум щодо Акту проголошення незалежності, який підтримали 84,18% українців. Тоді ж обрали й першого Президента України – ним став Леонід Кравчук.

Зі спробою політичного прог­нозу «Прощай, СРСР! Здрастуй СНД» виступив 28 грудня Віктор Погрібний. 31 грудня газета порадувала розворотом «Візьмем у Новий рік свободу, спокій, незалежність!».