До свого століття «КП» згадуватиме, про що писала протягом віку

, Любов Поповичопубліковано в Століття «КП»

8020За свої майже сто років «КП» була свідком, як народжувалося чотири покоління людей. Разом із ними переживала тяжкі часи і щасливі моменти, були у неї, як і в живої людини, роки становлення, лихоліть і занепаду, відродження і розквіту. Газета пережила дві війни, три голодомори, дві революції – Помаранчеву і Гідності, стояла біля колиски народження Кіровоградської області, бачила розруху і відбудову, стала свідком створення однієї мегадержави – Радянського Союзу і її смерті, разом із мільйонами українців раділа народженню Незалежної держави, а скільки пережила очільників регіону – і злічити важко!

За свої майже сто вона не раз змінювала назву, любила і критикувала владу, але завжди була вірною своїм читачам. Була і є, без зайвої скромності, кращою школою журналістики не одному поколінню газетярів.

Наближаючись до столітнього ювілею, газета розпочала новий проект «Століття «КП», у якому згадуватиме, про що писала протягом віку.

Видання народилося в тяжкий «тимчасовий» час. Уже за місяць після виходу останнього номера газети «Голос юга» у Єлисаветграді вийшла вже інша газета – «Известия Елисаветградского Совета рабочих и солдатских депутатов». Місце й дата появи на світ – Єлисаветград, 1917. Цього ж року з №95 (28 вересня) її перейменовано у щоденну газету «Известия Елисаветградских Советов рабочих, солдатских и крестьянских депутатов». Почергово з 1919 року видання називалося то «Известия Елисавет градского Совета Рабочих и Крестьянских Депутатов», то «Вістями Єлисаветського Повітового військоворево люційного комітету». Далі перетворилося в «Известия Елисаветградского Уисполкома, Уездкома КП(б)У и Совпрофа». Отже навколо слова «Известия» сплітався віночок з інших слівозначень залежно від того, які політичні бурі циклонили тоді в краї. А то були бої, окупація, голод, руїна, погроми, кримінал.

Деяке уявлення про тодішнє життя змальовують кілька мініуривків.

«Известия...», 4 червня 1919: «Закрылись заводы с/х машиностроения Бродского, «Пахарь», Могилевского, Лемаскина и Шкловского... Работают Бургхардта, Яскульского, Эльворти». «Известия...», 20 червня 1921: «Во время разгрома Елисаветграда крестьянин деревни Новоандреевки Александрийского уезда по фамилии Великий взял огромное зеркало, которое не мог уместить в своем доме. Но так как расстаться он с ним не мог, то поместил его в клуню. Во время дождя загнал корову в клуню. Она стала против зеркала и увидела в нем другую корову. Надулась и бросилась на зеркало в атаку. И пронзила его рога ми так, что просто надела себе на шею и мало что не задушилась».

Відносний спокій тривав до грудня 1923 року, коли газету перейменували в «Красный путь».

«Красный путь», 1 січня 1923: «Уисполком постановил устроить конкурс проектов памятника жертвам револю ции. Первая премия – 1 миллиард рублей, вторая – 700 миллионов, третья – 300. Памятник будет установлен на Красной площади».

Тут варто відзначити, що йдеться не про Москву і не про Київ, де раптом Красною стала знаменита Контрактова площа. Так місцеві москволюби нарекли кавалерійський плац у Єлисаветграді, майбутньому Зінов’ївську.

А вже новий бренд – «Червоний шлях» – закріпив ся на цілих сімнадцять років. Упродовж цього періоду вийшло кілька десятків спеціальних випусків, що давали навіть із назв уявлення про тематику публікацій.

«Десята округова партконференція», 1925; «Наше хозяйство»: двухнедельное дополнение к «Червоному шляху», 1925; «Червоний шлях»: екстрений випуск до переназви Єлисаветграда у Зінов’ївськ, 1925; «Культура і побут Зінов’ївщини»: дво тижневий додаток, 1927; «Червоний шлях»: пересувна газета Зінов’ївського ОПК та ОВК. – с.Любомирка НовоУкраїнського. району на Зінов’ївщині, 1929; «Червоний шлях»: пересувна газ. Зінов’їв. ОПК, ОВК та Наркомторгу. – с.Митрофанівка Новопразь кого району на Зінов’ївщині, 1929; «Червоний шлях»: пересувна газ. Зінов’їв. ОПК, ОВК та Наркомторгу. – Нова Прага на Зінов’ївщині, 1929; «Червоний шлях»: пересувна газ. Зінов’ївського. окружкому КП(б)У. – с.Олексієвка Бобринец. району на Зінов’євщині, 1929; «Червоний шлях»: пересувна газ.

Зінов’їв. окружкому КП(б)У, окрвиконкому та Наркомторгу. – Піщаний Брід НовоУкр. району на Зінов’ївщині, 1929; «Коопероване село»: щотижневий додаток до газети «Червоний шлях», 1929; «Червоний шлях»: спец. число газ., присвяч. з’їзду колгоспів НУкраїнського району. – Зінов’ївське, 1930. Були ще додатки: «Страничка молодежи» (1924) і «Пажина молдовиняскы» (1929).

Сам же «Червоний шлях» виходив тричі на тиждень. У кожному числі сільські новини друкувалися українською мовою вперемішку з міськими – російською. Вважалося, що саме так локалізувалися в Україні мовні ареали. Але за цією заполітизованою рутиною побудови соціалізму проглядаються ще й які живі картини, плюси та мінуси реального, часто трагічного буття.

Паралельно з «Червоним шляхом» славив світле майбутнє ще один більшовицький рупор – «Зиновьевский пролетарий» – щоденна робітнича газета, орган тутешнього окружного комітету КП(б)У, окрпрофради і міськради. У 1929 році газету перетворено в «Зінов’ївський пролетар», але нова українська назва так і не додала ні таланту, ні заволоділа помислами журналістів. Через рік здійснена реорганізація місцевих пресових засобів. Тоді штат «Пролетаря» і штат «Шляху» привели до спільного знаменника і з 18 вересня 1930 року появився «Соціалістичний наступ», орган Зінов’ївського, а потім після скинення з Олімпу Зінов’їва, Кіровського МК КП(б)У, міськради, міськпрофради. Існував упродовж 19301935 років.

Очевидно, становим хребтом нового ЗМІ ви явився колектив «Червоного шляху», бо методи роботи, – всі оті спеціальні випуски, виїзні редакції, додатки, пересувні газети – стали набутком і наступного газетного утворення. Новоспечена редакція у 19321933 роках не вилазила із сіл Черняхівки, Комишуватки, Лелеківки, Високих Байраків, Лозо ватки, Тарасівки, Грузького, Клинців, Аджамки, по кілька разів проводила там пропагандистські заходи. Читачі мабуть здогадуються, що все те пов’язане із драконівськими хлібозаготівлями та їх жахливими наслідками. Тоді ж відповідно оброблялися і майбутні рекрути червоної армії та все населення, як видно із тематичних випусків «Призовник 2ої п’ятирічки» і «Соцнаступ» на мітингу робітників і трудящих, присвяченому позиці 2ої п’ятирічки».

Мабуть відчувала більшовицька влада, чиє сало з’їла, якщо так оперативно заздалегідь забезпечувала ідеологічний фронт кадрами, котрі загартувалися на пінявій хвилі колективізації.

Після убивства Кірова і розгрому троцькістськозінов’ївськобухарінського блоку місто Зінов’ївськ кануло у небуття, аби з’явитися з новим ім’ям – Кірове. Автоматично й міська газета відповіла назрілим вимогам часу.

У 1935 році з 1 березня (№49) появився незнаний до цього логотип «Кіровська правда». Проте, стержньова редакційна лінія не змінилася. Журналісти й далі практику вали старі перевірені часом і партійною цензурою кліше. А може й передчуття репресій 37го застерігали від сумнівних ініціатив. У 1936му передовою була «Блискавка» – виїзна редакція «Кіровської правди» на «Червоній зорі» в Кіровому. Та ще якісь «Кіровська правда» в агрегаті «Комунар» №9 (колгосп імені Леніна, Кущівської сільради) і «Кіровська правда» в агрегаті «Сталінець» № 34 (колгосп «Червоний прапор» Калинівської сільради). Автор із соромом зізнається, що так і не зрозумів, що значить вираз «в агрегаті». Може «Комунаром» і «Сталінцем» називалися колгоспні багатотиражки чи стінгазети? Бо якось не з руки ж думати, ніби щось чомусь потрапило між шестерень і поршнів комбайна «Комунар» або трактора «Сталінець».

З 20 січня 1939 року, після утворення Кіровоградської області, перейменовано й газету, яка підвищила статус до обласної, ставши «Кіровоградською правдою» – органом Кіровоградського обкому і міськкому КП(б)У та обласної ради депутатів трудящих. Це був передвоєнний час. Час агітації і будівництва радянської держави. Попереду була війна.
e-max.it: your social media marketing partner