1950. Гіталовщина

Чим більше минало часу після закінчення війни, тим більше радянська влада прагнула показати, що життя у країні не лише налагоджується, а стає позитивним і якісним. Проте якою ціною? «КП» продовжує згадувати, яким було минуле століття.

На початку року Кіровоградщина тішилася минулорічними здобутками і плекала грандіозні плани на майбутнє. Першу сторінку прикрашав новорічний малюнок із ялинкою і щасливими радянськими людьми навколо неї. А на останній – лякала око карикатура з персонажами, схожими на генерала Ейзенхауера, Черчілля й іншими. Вони милувалися обчухраною ялинкою, щедро обвішаною зброєю,­ бомбами, снарядами. А поряд витанцьовувала смерть. Це були перші дзвіночки холодних стосунків із колишніми союзниками.

Ще продовжували надходити вітальні листи і телеграми товаришу Сталіну з нагоди його 70-річчя, що відзначалося в грудні 1949-го. Аби щономера не повертатися до цієї теми, скажемо, потік здравиць тривав, забираючи по чверть сторінки до літа, й пересох аж у липні. А вже у другому номері за старою доброю традицією надруковано звітну таблицю про зрив плану ремонту тракторів і комбайнів. 3 січня лунали не лише заклики, а й вимоги посилити підготовку в колгоспах і МТС до весни. Відбулася й нарада голів колгоспів. Після неї, як пише один із учасників Якименко, показали гостям виставу Російського драмтеатру імені Кірова «Обида» про активне сільське життя на далекому Алтаї. Мабуть для того, щоб і наші не розслаблялися ні в роботі, ні на відпочинку. У відповідь чабан колгоспу «Шлях до комунізму» Мусій Козін настриг по 4,8 кілограма вовни і прийняв добрий приплід від кожної вівці. За працю одержав 13 кілограмів вовни і трійко ягнят. А лісник Онуфріївського лісництва Іван Шніров зібрав 920 кілограмів жолудів для нової висадки.

14 січня у статті «Кожний колгосп зробимо повною чашею багатства» висвітлили роботу ще однієї наради передовиків сільського господарства Кіровоградщини. Через три дні, 17 січня, статистичне управління області підготувало графік виконання державного плану для області за минулий рік. З нього видно, що промислові підпрємства обласного центру провалили завдання. Тут і «Червона зірка», і «Більшовик», і «15 років Жовтня». Шахти ж Олександрії, брикетна фабрика, цукроварні й спиртзаводи області справилися. 18 січня почалася кампанія висунення кандидатів у депутати Верховної Ради СРСР. Вибори мали відбутися 12 березня. Тож більша частина газетної площі номерів два місяці «лежала» під виборчими потребами, а оперативність «КП» в подачі «текучки» значно зменшилася. А тут ще й про траурні заходи в Москві, Києві, Кіровограді до 26-ї річниці з дня смерті Володимира Леніна писали у двох-трьох числах газети. 31 січня вийшла велика розповідь «Олександрія – новий промисловий центр», у якій розкрили пуск до ладу буровугільного комплексу. Про трудові звитяги до виборів у ВР розказали дописувачі 1 лютого.

Недавно запустили в експлуатацію Кіровоградський олійжиркомбінат. Спочатку справи там не заладилися, нове обладнання не використовувалося як належить, технологія кульгала, організація робочого місця була нікудишня. Але ось виробничники взялися за погодинний графік – і прорив ліквідували. Сторінка «Наш досвід роботи за погодинним графіком» 10 лютого дала уявлення про пошуки харчовиків.

Уперше 28 лютого 1950 року висунули Олександра Гіталова (на фото) кандидатом у депутати до Верховної Ради СРСР. Забігаючи наперед, зазначимо цього разу знатний механізатор «пролетів». Обрали іншу людину.

Місто потроху відбудовувалося. Довели до кондиції знаменитий будинок дореволюційного готелю «Пасаж». Нині в ньому художній музей. А в 50-му році там розмістили універмаг, віддавши третій поверх під квартири містянам. Із сіл надходили сигнали сумнішого змісту. «П’ятий рік тривало в Підвисокому будівництво районної бібліотеки, якому і краю не видно, бо не вдавалося залучити серйозного підрядника». «Холодно й непривітно у Маловисківському будинку культури. Директор Кравченко не дбав про паливо». «Недавно встановлено в клубі села Медведівки Чигиринського району стаціонарну кіноапаратуру. Але обласний «Голов­кінопрокат» надсилав фільми рідко, до того ж старі». «Олександрійський міський комітет у справах спорту напланував багато заходів, однак вони тільки на папері. Змагання з зимових видів не проводилися, здача норм ГПО зірвана».

Першого березня газета переповнена переліком товарів, на які держава знизила ціни. Середня цифра знижки сягала 10-20%. На деякі товари – коньяки, вина, осетрину, чорну й червону ікру та інші ціни зменшились аж до 40%. Зараз важко сказати, що передувало цій акції – чи необхідність через низьку купівельну спроможність населення пустити в продаж залежаний товар, чи справжнє піклування про людей.

Як і попереднього року вся країна була заклопотана вирощуванням кок-сагизу, так і цього переймалася чумизою. Пройшла навіть республіканська нарада 3 березня з приводу освоєння цінної культури. З висоти сьогоднішнього дня мало хто знає про каучуконос і круп’яну та олійну рослину – не прижилися. Затрачені кошти пішли в пісок.

8 березня опублікували списки лауреатів Сталінської премії в галузі літератури і мистецтва за твори, які сьогодні ніхто не пам’ятає. Через десять днів на гарячому спіймали великовисківське районе керівництво. Діячі користувалися колгоспними фермами, коморами, токами, як своїми власними. Бувало, навіть забирали артільних корів у домашнє господарство, де наймані працівники роками доїли і забивали їх для потреб «білої кості». Годували худобу також із колгоспних статків.

А 12 березня відбулися довгоочікувані вибори. До Верховної Ради потрапили від Кіровоградщини Степан Кожевников, Марія Левицька, Володимир Мацкевич і Василь Позаненко.

Розповідь «Так працює бригада Федора Криштопа» 2 квітня познайомила механізаторський загал, чим виграє у боротьбі за врожай передова бригада №3 Златопільської МТС.

У січні країна сумувала, двадцять шостий раз справляючи поминки Іллічу, а через три місяці раділа, вшановуючи його ж 80-річчя з дня народження. Номери 19-22 квітня пронизані вірою у всеперемагаючу силу марксизму-ленінізму. На хвилі цього підйому 25 квітня Златопільський район зі Шполянським, що на Черкащині, уклали угоду про соціалістичне змагання й увесь польовий сезон тільки й обмінювалися делегаціями із запозичення передового дос­віду. 26 квітня півгазети зайняли гасла до Першотравня. І сам день описаний дуже докладно. Прапори, колони, паперові квіти і портрети вождів із одним найбільшим. За тиждень день Перемоги відгукнувся лише артилерійським салютом о 21 годині в Москві та містах-героях Ленінграді, Сталінграді, Одесі та Севастополі.

Десятого травня у «Кіровоградській правді» з’явилася кореспонденція директора Павлиської школи Василя Сухомлинського під назвою «На порозі життя». А пізніше надрукували ще кілька і навіть один вірш. Усі вони підписані дивно: СухоМИнський.

Цілий розворот 21 травня заповнений матеріалами з усіх кінців області про підготовку до жнив. Започатковано рубрику «Передові люди нашої області» з фотопортретами. Також з’явилася газетна Дошка пошани, куди заносилися прізвища відзначенців із результатами їхньої виробничої діяльності. 6 червня вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР із нормативами, яких треба досягти, аби одержати ту чи іншу державну нагороду. У цьому ж руслі обласне керівництво розробило та оприлюднило й свою шкалу цінностей для відзначення передовиків виробництва – кого і за що на Дошку пошани, премію, цінний подарунок чи тільки усну подяку.

Чередою пішли культурницькі здобутки жителів області. Тут тобі 30 травня «Співає народ, співають всі серця». Через півмісяця «Розливається пісня луною, розцвітає заможне життя». Ще за два тижні – «Сталіну славу юність співа». «Лунає спів щасливого народу» 24 грудня. Наголос, як бачимо, робили на співи в рамках художньої самодіяльності. «Жити стало краще, жити стало веселіше!».

Аж раптом між мажорних нот зазвучали зловісні звуки. 25 червня почалася війна на Далекому Сході: упродовж трьох років зі сторінок газети не сходила рубрика «Події в Кореї». Радянський Союз відразу ж активізував свою боротьбу за мир. Ще в березні прийняли Стокгольмську відозву з вимогою заборонити ядерну зброю. З березня по листопад 1950-го під відозвою поставили підписи близько 273 тисячі чоловік. В СРСР відгукнулися 115 мільйонів, тобто все доросле населення країни. Переважна більшість радянських підписантів проявила себе в липні-листопаді. Себто, коли хід бойових дій у корейській війні вирівнявся і радянські льотчики стали її безпосередніми учасниками. Керманичі публічно й офіційно запевняли, що «радянських пілотів у Кореї немає». Звісно, що й «Кіровоградська правда» вторила те саме. На 1 липня трудові колективи «Червоної зірки», «15 років Жовтня», «Червоний Профінтерн», шахти Олександрії, залізничники Кірово-Українського, Знам’янки, Помічної масово підключилися до збирання підписів на захист миру в усьому світі.

Паралельно з глобальними світовими проблемами, на зразок наведеної вище, наші земляки переймалися ще й приземленішими, рядовими, побутовими, рутинними справами. Ці шукання відбивалися в тематичних сторінках газети. Про це свідчили назви: 7 червня «Бобринецька МТС перед жнивами», 10 червня «В авангарді колгоспної молоді», 11 червня «Громадському тваринництву – теп­лі просторі приміщення», 12 липня «Тракторним бригадам – культурні польові стани». Правда й тут знаходила притулок пацифістська ідея, як у розвороті за 18 липня «Що ви зробили сьогодні для зміцнення миру?». Малося на увазі кожне понадпланове виробниче досягнення.

11 серпня Кіровоградщина надіслала Сталіну телеграму про виконання плану заготівель продовольчих культур на 112% (пшениці 126,7%). Підписали супліку секретар обкому КП(б)У Позаненко і голова виконкому обласної ради Ком’яхов.

В області почалося укрупнення колгоспів. Ще у серпні в селі Кіровка Хмелівського району об’єдналися чотири артілі (Будьонного, Фрунзе, Котовського, Леніна) в одну імені Леніна. Звели воєдино руку кадри, техніку, земельний фонд і кошти. Спільними зусиллями взялися будувати сільську ГЕС. Ще недавно хмелівських кіровчан критикували, що ніяк не обігріють взимку сільську школу, а тепер сподівалися такого вже не буде. Діло, здавалося б, пішло на лад. Однак 31 жовтня правління і парт­організацію колгоспу імені Леніна піддали аргументованій критиці. Мовляв, очікували ще кращих результатів від укрупнення.

1 листопада газета повідомляла про вихід у світ 30-го тому творів Леніна (такі реклами цих бестселерів робилися кілька разів на рік). Отже й цього разу під безцінний скарб пролетарського мислителя треба віддавати половину разового випуску обласної газети. 7-10 листопада – Жовтневі роковини. Ніяких ліричних відступів від «генеральної лінії партії» у тогочасних номерах не було.

19 листопада «Кіровоградська правда» оголосила увесь список – 463 передовики, занесених на обласну Дошку пошани.

До і після 5 грудня певний час на слуху вкотре була щорічна тема Конституції.

7 грудня опублікували останній із кількох періодичних Указів про нагородження жінок орденами «Материнська слава» і «Медалями материнства». Загалом за рік відзначили кількасот заслужених матерів.

26 грудня йшов на екранах міста фільм «Далеко від Москви».