1951. Хабарництво, крадіжки, бюрократизм

, опубліковано в Століття «КП»

8518Разом із мирним життям поверталися і суспільні явища, про які під час війни дещо призабули. Хабарництво, крадіжки, бюрократизм… А ще Володимир Сосюра голосно закликав: «Любіть Україну!», чим викликав хвилю критики всього українського. «КП» згадує, яким було минуле століття.

Поки панував святковий настрій від усвідомлення трудових успіхів минулого року, в газетне поле «Кіровоградської правди» вкралися тривожні нотки. На далеких рубежах ішла війна. 4 січня в наступі північно-корейські та китайські війська захопили Сеул і утримували ініціативу до 20 січня. Але потім воєнне щастя аж до березня посміхалося військам ООН. Газета щодня відгукувалася повідомленнями про хід боїв, і все нові й нові радянські колективи ставали на незліченні вахти миру.

Однак не забували й віч­ні теми українського села. Вони в першому півріччі нагадували про агропідготовку для одержання багатого врожаю. Як і раніше, одні люди й цілі колгоспи вирізнялися працьовитістю, ретельністю, ентузіазмом, а іншим ніяк не вдавалося утримати високу планку. Навесні, коли зійшли буряки, школярі області масово вручну збирали бурякові довгоносики.

1951 року створили Кіровоградське військове авіаційне училище льотчиків далекої авіації, перейменоване згодом у Вище авіаційне училище льотчиків ВПС. Першим начальником його став генерал-майор авіації Олександр Мельников. З 1960 по 1978 роки училище стало Кіровоградською школою вищої льотної підготовки цивільної авіації, щоб через кілька трансформацій стати Льотною академією.

Але повернемося у рік 1951. Тоді відбувся найбільший мирний обмін територіями в україно-польській історії та зміна кордонів у післявоєнній історії Європи та Радянського Союзу. Згідно з угодою, складеною в Москві 15 лютого 1951 року, Народна Республіка Польща і Союз Радянських Соціалістичних Республік обмінялися ділянками державних територій площею по 480 квадратних кілометрів. 26 травня умова ратифікована Сеймом Польської Республіки, 28 травня – президентом Польщі Болеславом Берутом, 31 травня – Верховною Радою СРСР. 5 червня у Варшаві відбувся обмін ратифікаційними грамотами. Сотні тисяч людей переселили в східні й південні райони респуб­ліки. Певна частина з них оселилася в межах Кіровоградщини.

У червні вийшов Указ про нагородження орденами й медалями трудящих сільського господарства області, що відзначилися успіхами у вирощуванні урожаю 1950 року.

Наприкінці червня почалися­ жнива. Перший залп чергової битви за хліб пролунав у статті «Липень – вирішальний місяць хлібозаготівель» якраз 1 липня. І тут же оголосили набір студентів до педагогічного інституту.

Третього липня 1951 року статтю Лазара Кагановича «Проти ідеологічних перекручень у літературі» з «Правди» передрукували всі республіканські газети, а наступного дня – всі обласні і міські. Надрукували і організували листи-відгуки на цю статтю. У них засуджували вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну!». Газетярі лізли зі шкіри один перед одним, вишукуючи дошкульні слова на адресу поета.

7 липня вийшов матеріал «Про недоліки перших днів збору врожаю». І якось так вийшло, що це число газети виявилося переповненим критичними заголовками з відповідними текстами: «Не дбають про артільне господарство», «Гроші беруть, а води немає», «Хліб низької якості», «Не піклуються про дітей», «Бракує дбання про школу», «Осторонь важливої справи», «Не таким повинен бути пляж», фейлетон «Його обличчя» та інші. Чим зумовлена така повінь критики, сьогодні зрозуміти важко. А вже наступні номери звично обмежували критику парою уривків із листів до редакції про «певні недоліки».

Одинадцятого липня газета опублікувала Указ про нагородження орденами-медалями великої групи залізничників Кіровоградщини з 526 осіб (орден Леніна отримали 130 чоловік, орден Трудового червоного прапора – 106, решта – інші ордени й медалі).

Директор «Червоної зірки» Меркулов 21 липня розповідав про переваги запровадження госпрозрахунку на підприємстві. І знову серія нагороджень. Цього разу пошанованими героями стали більше 170 працівників сільського господарства області. День фізкультурника теж пройшов урочисто. Спортивна сторінка «Множити ряди фізкультури» стилістично названа може і не дуже вдало, але насичена інформацією про різні спортивні змагання. А то був волейбол на пляжному майданчику, де зустрілися команди міської електростанції і «Буревісника». Виграш 2:0 був за енергетиками. У парку імені Леніна показові виступи акробатів змінювалися виступами гімнастів, після фехтувальників з’явилися ринги з боксуючими майстрами шкіряної рукавиці. На стадіоні «Трактор» (теперішня «Зірка») легкоатлети вдень виборювали призи у своїх видах. А під вечір футболісти «Трактора» зустрілися з маловідомою на той час олександрійською командою «Шахтар» і виграли 6:0.

У липні згадувався фейлетон «Його обличчя», а 3 серпня надрукували реакцію на виступ газети. У фейлетоні йшлося про розкрадання колгоспного добра головою району Кармазином. Нечистого на руку керівника виключили з партії, зняли з роботи і притягнули до кримінальної відповідальності.

Згадані вище нагородження залізничників виявилися вкрай доречними до їхнього професійного свята, що відбулося 5 серпня.

Через два дні 7 серпня Кіровоградщина одна з найперших в Україні гордо рапортувала в Москву особисто Сталіну про дострокове виконання й перевиконання державного плану хлібозаготівель. Це вже була серйозна заявка – область два роки підряд перевиконувала завдання! Цього разу пшениці здали 114,2%, що на 3 мільйони 700 пудів більше, ніж попереднього року. Паралельно наступного дня полетіла радісна вістка й до Києва. Подібні рапорти слали й інші області, але тут важливіше було випередити конкурентів.

Київ же у цей час був зайнятий ідейними розбірками з українською творчою інтелігенцією, про що й «вистрелив» у респуб­ліканській місцевій пресі 14 серпня статтею головного редактора журналу «Вітчизна» Леоніда Новиченка «За високу ідейність радянської літератури». Крім Володимира Сосюри, дісталося Максиму Рильському і Юрію Кобилецькому – їх ганили за високу оцінку вірша «Любіть Україну». Критикували Олександра Корнійчука і Ванду Василевську за лібретто до опери «Богдан Хмельницький». Зриви націоналістичного характеру ніби допустили Леонід Первомайський, Іван Вирган, Степан Крижанівський, Юрій Яновський. Критикували Михайла Стельмаха і його «Велику рідню», яка «не позбавлена хиб».

А 17 серпня всю увагу газети віддали підготовці до осінньої сівби та новому навчальному року. Василь Сухомлинський із Павлиша запевняв: «Хоч сьогодні за навчання», а маловисківські педагоги казали: «Школи не готові зустріти учнів».

Показовим був номер «Кіровоградської правди» за 21 серпня. Перша сторінка присвячена передовиці загальносоюзного значення і добіркою «По рідній країні». Між вістей з Уралу, Середньої Азії, Ленінграда, зі спорудження Куйбишевської ГЕС і Волго-Донського каналу сховалася єдина замітка на місцевому факті. На розвороті другої і третьої сторінок велика публікація «Радянська Україна – велика будова». На ній портретний ряд передовиків – будівельників Південно-Українського і Північно-Кримського каналів. Обидва канали зрештою мали скласти єдину зрошувальну систему, яку копали робочі руки півдня України. Знайшло місце на розвороті й повідомлення про промислову артіль «Більшовик» Чигиринського району, яка виготовила і відправила для потреб меліораторів 150 якісних парокінних возів.

Дві третини четвертої ж сторінки віддали міжнародним новинам, а залишок займали кінорек­лама, різноманітні оголошення та об’яви.

5 вересня «Кіровоградська правда» писала про поліпшення агрозаходів у колгоспах Компаніївського району. Як відомо, в ті часи сільські спеціалісти інженери, агрономи, економісти, а також механізатори і техніка зосереджувалися при машинно-тракторних станціях. Вважалося, що орендовані колгоспами послуги МТС стануть ефективим методом господарювання на землі. Але між задумом і реальністю клином вбився людський фактор. У Червоновершці, наприклад, існувала така станція. Виявилося, що там трактористи мілко орали і рідко сіяли, комбайнери з водіями багато губили зерна на косовиці. І всі крали. Агрономи не контролювали виконаної роботи. Механіки ремонтували агрегати абияк. Стаття про недоліки рясніла прізвищами горе-працівників.

Рубрика «Листи до редакції» продовжувала критичне налаштування: «У Лелеківці в клубі не читали лекції. Лектор Миколаєнко бездіяльно кивав на секретаря територіальної парторганізації Настоящого, а той на Миколаєнка»; «У знам’янській аптеці відсутні медикаменти, а облуправління відпускало їх тільки раз на місяць»; «Завмаг №8 у Златополі Захарченко порушував правила радянської торгівлі»; «Голова колгоспу імені Кагановича Новомиргородського району Овчаренко порушує статут с/г артілі. Райпрокурор Соколенко підтвердив незаконні дії порушника. Того з роботи зняли».

Почав ширитися рух за мир в усьому світі. У Києві 15 вересня відкрилася Українська республіканська конференція прихильників миру. До утвореного Комітету захисників миру увійшов головний агроном Маловисківського цукрокомбінату імені Мікояна Іван Бирзул. Конференція тривала до 21 вересня. Вона задала тон більшості матеріалів «Кіровоградської правди» на дуже тривалий час. А вже 26-го на сторінці «В ім’я миру і щастя народів» розказали про трудові досягнення Кіровоградщини в рамках «Вахти миру». Кіровоградська меблева фабрика, наприклад, відправила для будівельників Каховської ГЕС вагон меблів і готувала ще один. А всього туди пішло вже 5 вагонів. Це і був конкретний внесок у благородну справу. В такому ж настрої працівники артілі «Червоний каменетес» Новоукраїнського району відправляли рожевий граніт для облицювання Московського державного університету, що будувався на Ленінських горах. Цим же матеріалом облицьовані набережні каналу Москва-Волга та станції Московського метро.

Про мир писали зрілі й молоді поети («Кіровоградська правда», 12 жовтня, «Не бувать війни пожару»). Писали відомі люди Кіровоградщини: Герой соцпраці Гіталов, заслужений вчитель УРСР Григор’єва, заслужений лікар республіки Модестов, депутат ВР СРСР Левицька, Герой соцпраці Файда, Герой Радянського Сою­зу Єрещенко, почесний шахтар Сичов, заслужений артист УРСР Южанський («Кіровоградська правда», 21 жовтня, «Наша воля – мир в усьому світі»).

На тлі цієї величної картини загубився Пленум Спілки композиторів України («Кіровоградська правда», 2 листопада), де у хвіст і в гриву надавали Жуковському за оперу «Від щирого серця» і Данькевичу за «Богдана Хмельницького».

Тим більше, зовсім непомітними залишилися масові хронічні крадіжки та хабарництво з кримінальними наслідками у Підвисоцькому районі («Кіровоградська правда», 6 жовтня).

Дрібними радощами видалися новини про відкриття у колишній водолікарні третьої міської лікарні (15 грудня) і перемога кіровоградського «Трактора» з рахунком 6:1 над олександрійським «Шахтарем» (3 листопада).

Могутній заключний акорд прозвучав 28 грудня на розвороті «Крокує великий радянський народ до світлих вершин комунізму».

 

8516

8515

e-max.it: your social media marketing partner