Століття «КП». 1957-1958

Номенклатура все більше заповнювала життя людей і це неухильно відображалося в «Кіровоградській правді». Партійні гасла і настанови затуманювали звичайне життя, у якому проте знаходилося місце для відкриття не тільки новобудов, а й пам’ятників.

Заміткою «В сім’ї вольній новій» у «Кіровоградській правді» від 2 січня 1957 року внучаті племінниці Тараса Шевченка Ярина Полякова (80 років) і Катерина Красицька (83 роки) дякували владі за квартири в Знам’янці та персональні пенсії і, загалом, за щасливе життя в Країні Рад.

А тим часом колгоспники Гайворонського й Ульяновського районів реально змагалися під гаслом: «Узяв зобов’язання – виконай його!» за збільшення виробництва свинини. Про це сповістив 5 січня кореспондент Касуркін у статті «Два сусіди». А за кілька днів почалася підготовка до виборів місцевих рад із взяттям намічених рубежів із відповідним реформуванням застарілих методів керівництва й господарювання. Сама газета вбачала реформацію у відмові від постійного розміщення світових новин виключно на четвертій сторінці – тепер їх почергово друкували на двох останніх шпальтах.

18 січня пролунав не короткий дзвінок, а гучний тривожний стук у двері. Це було звернення ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР до працівників сільського господарства з закликом збільшити зернове і бурякове виробництво, подолати занепад тваринництва та птахівництва. І зразу ж, без огляду на невтішні результати господарювання, пішли на початку року нагороди республікам, краям, областям.

У лютому трудівники села відгукнулися на звернення влади про досягнення високих результатів у постачанні сільгосппродукції. Наш край обіцяв і конкретизував: «Ось за що борються хлібороби області».

Широко розгорнулося будівництво селища Хрущова (теперішній Світловодськ – «КП») на Дніпрі замість колишнього Ново-Георгіївська, що потрапляв у зону затоплення Кременчуцьким водосховищем.

10 лютого земляк Бубела запросив на будівництво шахти «Кіровоградська-Комсомольська». Туди ж гукали кіровоградську молодь і Марія Миколайчук, Василь Нігора, Григорій Станіславчук, Ольга Киященко, Іван Гнатюк, Володимир Канха, Федір Кончук. Щоб пам’ятався воїнський обов’язок, до Дня Радянської армії газета надрукувала спогади «Під укіс» Героя Радянського Союзу Єгорова і «Партизан Ілля Діброва» Пшеничного, де автор майстерно обминув усі гострі кути з біографії народного месника.

Заклик «Ліквідуємо відставання у виробництві продуктів тваринництва» підкріплювався пуском фабрики качиного м’яса у радгоспі «Сагайдак» Устимівського району.

У квітні нагородили виставковими медалями учасників Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Під роздачу потрапили і 337 осіб із Кіровоградщини. 55 вугільників Олександрії одержали державні нагороди. Про це написала газета 30 квітня і 15 травня.

Перший фестиваль молоді і студентів Кіровоградщини відбувся 18-19 травня в різних установах і закладах області. Педінститут відзначився виставою «Платон Кречет», студенти Олександра Ніша, Валерій Юр’єв, Вадим Смотренко та інші читали власні вірші. Молодь клубу «Дніпро» на будівництві Кременчуцької ГЕС у статті «На крутих берегах» розповідала про свої естетичні пошуки в позаробочий час. А спортсмени «Червоної зірки» організували перший заводський фестиваль «Слава праці». З усіх цих заходів відбирали найкращих, щоб послати на республіканський фестиваль. Так наше юне покоління під мудрим наставництвом старших готувалося до Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві, який почався 28 липня. То була епохальна подія.

Однак липень перед фестивалем вніс нові тривоги в спокійне і щасливе, як здавалося, життя будівників комунізму. За рік до того, 3 липня 1956-го, газета опублікувала текст постанови ЦК КПРС «Про подолання культу особи і його наслідків». Стимулююча сила цієї постанови, що рухала людей уперед, поступово згасала. А після цього так само неочікувано для країни на сторінках з’явилася постанова пленуму ЦК КПРС «Про антипартійну групу Маленкова, Кагановича, Молотова». Та за місяць амбіції головних фігурантів партійно-радянської еліти подолали. Так запевняли засоби масової інформації.

У виступах «Кіровоградської правди» була підтримка дій та рішень ЦК, вихваляння далекоглядності Микити Хрущова. Помітне розуміння, що Хрущов «прибирав» тих, хто заважав йому втілювати заплановані реформи у життя і гарячі слова вдячності лилися першому секретареві. Культ одного вождя тихо замінювався іншим. Виходило, що Маленков «був тінню і знаряддям в руках Берії», «Молотов виступив проти налагодження відносин із Югославією». Загалом у бік Молотова, Кагановича та Маленкова лунало безліч неласкавих епітетів та порівнянь. Їх назвали «злодіями», «шкурниками», «кар’єристами», «ворогами народу», «фарисеями», «змовниками». Народний глас засуджував антипартійну групу, яка «занесла ніж, щоб вдарити в саме серце нашого народу».

До кінця року відшуміли внутрішні політичні, господарські, пов’язані з раднаргоспами, і фестивальні бурі, збирали урожай, а лютневий (1958 року) Пленум ЦК КПРС визнав за необхідне перейти від системи МТС до вільного продажу сільгоспмашин колгоспам. Усі ці теми широко обговорювалися і в «Кіровоградській правді».

До середини 1958-го спровоковано напруження у радянсько-китайських відносинах. Брати-китайці прагнули мати власну ядерну зброю, а СРСР за передачу технічної документації вимагав підпорядкувати собі китайську армію і флот із усіма базами на континенті та морському узбережжі, а також уранові копальні. Згодом на цій основі, дещо прикритій ідеологічними наліпками, горшки побили.

До старої обов’язкової мантри: «Взяв зобов’язання – виконай його!» додалася нова: «Наздоженемо і випередимо Америку з виробництва м’яса, молока і масла на душу населення!».

6 липня газета устами Олександ­ра Моторного констатувала «Народження міста» Хрущова, а 15-го той же автор уже знаходився «На березі майбутнього моря». Не забували газетярі і про хліб насущний. З 12 до 25 липня з продовженням друкувалася художньо-документальна повість Ружинського «Хай сяють зорі» про Олександра Гіталова, котрий у 1958 році одержав другу зірку Героя Соціалістичної праці.

На цьому проміжку став до ладу Новоукраїнський цукрозавод. Конструктори «Червоної зірки» Курзов, Єремеєв та інші створили нові сівалки СКТН-6, СУ-24, СТТ-3, СТСН-18А.

5 серпня на хуторі «Надія» відкрили пам’ятник Карпенку-Карому.

«Червона зірка» власними силами робітників, на зекономленому металі та деревині, на тодішній околиці Кіровограда (район Колгоспного ринку) будувала для себе житло. Про це, зокрема, йшлося в газеті 26 серпня. Режисер театру імені Кропивницького Іван Казнадій 10 вересня поділився яскравими враженнями від гастрольної поїздки колективу на цілинні землі Алтайського краю. Восени «Кіровоградська правда» провела літературний конкурс, де спробували сили Леонід Тендюк, Валерій Юр’єв, Борис Чамлай та інші відомі пізніше письменники.

Вересень-жовтень ущерть заповнив газету листами найрізноманітнішого змісту. Вся пошта не вміщувалася у рубриках «Кіровоградський перець», «Листи наших читачів», «Листи до редакції».

Україна виконала завдання з намолоту 550 мільйонів пудів зерна. Отож, 4-5 листопада надрукована на шпальтах обширна «Дошка пошани», а 16 листопада, писала газета, відбулося нагородження Кіровоградської області орденом Леніна. Мітинг відкрив перший секретар обкому Мартинов.

Паралельно тривало обговорення «Тез доповіді М.С.Хрущова до ХХІ з’їзду КПРС». Зрозуміло, народ одноголосно підтримав усі запропоновані новації, відповівши газетними рядками «Спасибі тобі, рідна партіє!», «Плани партії – наші плани!».

Але свідченням, що не все гаразд у радянському суспільстві, став успіх виступів поета-сатирика Степана Олійника.

Сама ж газета в 1957 році одержала 8737 листів, а в 1958 – 10037. Це про щось говорить?