Століття «КП». 1963-1964

Новий рік із новим вождем – в СРСР несподівано замінили Хрущова на Брежнєва, у незвідану даль полетіла перша жінка Валентина Терешкова, а в США вбили президента Кеннеді. Якщо ж спуститися з високого Олімпу на приземлений рівень народного господарства, то там усе частіше процвітала бюрократія, окозамилювання і халтура. Утім, це не завадило в області спорудити ще один корпус обласної лікарні, перекинути міст через Інгул, а танцювальному ансамблю «Ятрань» стати Заслуженим.

У першому ж числі «Кіровоградської правди» 1963 року трудящі області: бригадир трактористів колгоспу «Україна» Кіровоградського району Мельниченко, технолог «Червоної зірки» Липкан, ланкова колгоспу імені Димит­рова Кіровоградського району Білова, гірник із Олександрії Фесун традиційно розказали про торішні здобутки і плани на майбутнє.

Вузьке коло опитаних зумовлене погодою – на Кіровоградщину у січні не впали, а прямо таки обвалилися небувалі сніги і морози. Метеозведення газета друкувала чи не щономера. У школах, садочках, яслах запровадили карантин. Але погода не завадила молодому інженеру Миколі Сухомлину розповісти молодому журналісту Віктору Погрібному про трудові успіхи працівників Кіровоградського гранкар’єру без огляду на стихію, що й вилилося 19 січня у статтю «За містом камінь рвуть».

За тих несприятливих умов 18 і 20 січня відбулися конференції сільської і промислової партійних організацій. Тут необхідне пояснення. Про укрупнення районів оповістили ще 3 січня. З того дня їх із більше, ніж трьох десятків залишилося всього 12. А впродовж січня-лютого трапився ще й поділ обласних і районних адміністрацій на сільські та промислові. Себто, з’явилося два обкоми партії (очолили Федір Мартинов, Володимир Плющенко), два облвиконкоми (очолили Григорій Турбай, Леонід Кравченко) і далі по ранжиру. Реформа спричинила розлад у приміському радгоспі «Зоря». Ліверною ковбасою, виготовленою там, як писала «Кіровоградська правда» 16 лютого, навіть коти гидували. Господарство, певно, не знало до якого, сільського чи промислового виконкому належить. Та що там якийсь радгосп – флагман «Червона зірка» дав рекордний відсоток браку. Бо машини робити, звісно, промисловість, але ж вони – сільськогосподарські. Отже стаття «Для вас, трудівники села» директора «Червоної зірки» Якима Крючкова, опублікована 27 січня, через півмісяця звучала як знущання.

А тут ще 22 лютого в газеті з’явився компромат «Геть з дороги, негіднику!». У колективному листі йшлося про клімат у цеху №3 того ж заводу. Майстер цеху Постолюк без лайки не уявляв роботи, вимагав із підлеглих гроші і могоричі за влаштування на вигіднішу операцію, пиячив із цеховим і вищим начальством, домагався взаємності у робітниць своєї дільниці. Які порядки панували в інших цехах заводу, що боровся за звання «Підприємство комуністичної праці», газета не пише. За зловживання Постолюка арештували.

У березні газета подала промову Хрущова «Висока ідейність і художня майстерність – велика сила радянської літератури і мистецтва». А вже у наступному номері на неї оперативно відгукнулися кіровоградські художники Броніслав Домашин, Микола Добролежа, Микола Бондаренко та багато інших: «Ми рішуче засуджуємо абстракціонізм і безкрилий натуралізм...», «На таку мазанину соромно дивитись...» і подібне.

18 квітня кілька рейдових бригад під закликом «Якість продукції – на перший план!» громили бракоробів заводів «Металіст» і «Червоний Жовтень» Олександрійського і Олександрівського райпромкомбінатів, Кіровоградської і Новомиргородської меблевих фабрик, Новоукраїнського цегельного і Знам’янського молокозаводу.

Трохи скрасив картину недільник 23 квітня, коли заклали парк Космонавтів. Загалом тоді в різних районах обласного центру вийшло 20 тисяч кіровоградців. 12 травня судили зрадника Олега Пеньковського з відповідним «ганьба!» у місцевій пресі.

Негатив першого півріччя «Кіровоградська правда» урівняла 14 і 16 червня, після космічних польотів Валерія Биковського і Валентини Терешкової. Цих двох віншували вже не так пафосно, як першого космонавта Юрія Гагаріна, але теж на дуже високому рівні. Газета не скупилася на епітети, хоча приводів для радощів було не густо – ще тривала битва за хліб і вінець її виявився не золотим. А ще закінчилося будівництво і здача в дію нового корпусу обласної лікарні для дорослих. Зараз там розташувалась обласна дитяча лікарня. У жовтні встановили перші світлофори на розі вулиць Кірова і Яна Томпа.

22 листопада трапилось найгучніше вбивство – в Далласі застрелили президента США Кеннеді, чим сколихнули і наш медіа-простір.

Майже повністю восени запущений в дію найбільший у світі нафтопровід «Дружба», що поставляв на Захід «чорне золото». «Кіровоградська правда» раділа так само щиро, як і інші радянські газети. Свята, що наближалися, ще більше розвіяли сумніви, хоч хліб продавали уже з горохом.

Цикл 1964 року вступив у свої права. 8 січня газета явила «Літературну сторінку» на розвороті до дати визволення Кіровограда. Лінгвістично недбалий заголовок «Ой, Дніпро, Дніпро, ти широк, могуч» охоплював воєнну і гідробудівну іпостасі великої ріки. Автори на чолі з Володимиром Сосюрою були виключно зальотні. З місцевих тільки Віктор Погрібний протиснувся в чергу зі своїм віршем.

У газеті з’явилася сторінка «Розмову веде читач». 26 лютого вона вивела на чисту воду недостойних високого звання радянської людини. Їй вторила ще одна, не менш принципова сторінка – «Під зірке око контро­лера». Вони «брали за шиворот» таких, як Ольга Булич (Тишківський відділок радгоспу Капітанівського цукрокомбінату, котра паплюжила колег-доярок, які в погоні за кількістю плювали на якість – доливали в молоко воду. На місці розбирався кореспондент газети Рабцун. Звівши 1 квітня всі кінці з кінцями, він дійшов висновку: винна Булич. Їй довелось звільнятися.

4-7 березня надрукована на сторінках газети промова Михайла Суслова знищила шанси на примирення СРСР з КНР. Лозунг «Ганьба китайським ревізіоністам!» зустрівся з «Ганьбою радянським догматикам!».

Через Інгул 22 квітня перекинули арковий пішохідний міст, виготовлений на агрегатному заводі і поставлений будуправлінням №2 Облрембудтресту. Так званий «Місток замкнутого кохання».

А 24 квітня в газеті надруковано некролог Якиму Петровичу Крючкову, слюсарю з 1929 року, багаторічному секретарю парткому, головному інженеру, директору заводу «Червона зірка». Очевидці кажуть, що ховали його майже зі сталінськими почестями.

Сьомого червня відсвяткували 10-річчя Кремгесу (Хрущов заборонив називати місто своїм іменем). На будівництві Долинського цукрозаводу 19 червня побувала рейдова бригада «Кіровоградської правди», у складі якої від газети були Вознюк і Ковпак.

Геолого-розвідувальна експедиція №37 виявила цього року родовище уранових руд «Мічурінське» у межах Кіровограда. Однак пресі було категорично заборонено розголошувати держтаємницю. За тим слідкувала спеціальна цензурна служба.

Аж тут нова першорядна сенсація!

На засіданні президії ЦК КПРС 12 жовтня вирішили відправити Хрущова у відставку, а 14 жовтня це рішення підтримав пленумом ЦК КПРС. Хрущова звільнили з посад першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради міністрів СРСР, вивели зі складу президії ЦК КПРС. Леонід Брежнєв став першим секретарем, а Косигін – головою Ради міністрів. Аж 16 жовтня в «Правді» з’явилася коротка інформація про пленум, який кишнув Хрущова «у зв’язку з похилим віком і погіршенням стану здоров’я». Вслід за московським циркуляром вигулькнули обласні. Ніхто в країні не повірив тому, що вождь пішов у політичне небуття добровільно.

У грудні 1964 прозвучали фанфари і забили литаври, відзначаючи 15-річний внесок тутешньої «Ятрані» в розвиток української культури. Верховна Рада України присвоїла колективу почесне звання Заслуженого самодіяльного ансамблю танцю УРСР. То був злет! Почалися гастролі країною і за кордоном. Анатолій Кривохижа, керівник ансамблю, став хрещеним батьком ще й «Проліска», «Струмка», «Ятранчика», «Росинки» – справжнім засновником танцювальної столиці України.

фото: архів «КП»