Століття «КП»: 1967-1968

, опубліковано в Століття «КП»

9942Уся країна готувалася до ювілейних дат – Жовтневої революції і дня народження Леніна. Кіровоградщина не стала винятком. Проте саме в ці роки прогрес ступив семимильним кроком: в обласному центрі з’явилися перші тролейбуси, завод «Червона зірка» звів кілька нових корпусів, збудували магазин «Ювілейний», а ще – встановили пам’ятник Марку Кропивницькому і обрали перших почесних громадян міста. Країна ж попрощалася з героями-космонавтами – Юрієм Гагаріним і Володимиром Серьогіним.

 «Кіровоградська правда» стартувала тогоріч під знаком 50-літнього ювілею Жовт­ня. До нього підганялися і пройдені, і намічені рубежі. Уже 6 й 8 січня знайома з попереднього року заставка з цифрою «50» оголосила вдалий трудовий рік. У таку зручну рубрику вкладалися і трудові досягнення вкупі з культурними, й історично-краєзнавчі з пропагандистськими, і навіть спортивні та інтернаціональні. Можна було і про війни радянського періоду поговорити. У ці ж дні на державному рівні прийняли постанову про підготовку до знаменної дати.

Стартувала неофіційна підготовка й до ленінського сторіччя, яке виднілося аж у 1970 році. На Кіровоградщині це проявилося тим, що один львівський живописець написав велику картину «Сім’я Ульянових» і подарував її Палацу культури колгоспу імені Ульянова в Ульяновському районі (19 січня).

Щоправда, 5 січня матеріал «Небезпечне знайомство» дещо пригнітив передсвятковий стан. Розслідування резонансного вбивства під Знам’янкою громадянки Васильєвої привело до розкриття ще кількох злочинів зі смертельним результатом, які скоїв громадянин Самофал із Красноярська. Ховався­ від правосуддя в Запорізькій області, Казахстані, але детективи вперто йшли слідом, аж поки все не завершилося судом і розстрілом рецидивіста.

Дуже плідно для піднесення духу земляків перед ювілеєм попрацювали архівісти, давши серію добірок документів «Бойовий вісімнадцятий рік» (12 січня), «Прапор Великого Жовтня над Олександрією» (20 січня), «Рік 19-й» (15 лютого). Відзначилися літописці революційного минулого: Піскунов («Підготовка до збройного повстання. Єлисаветградські більшовики в першій російській революції») 12 січня; Шурапов («Калінін на Єлисаветградщині») 1 лютого; Канюня («Дві зустрічі») 2 березня; Бєлявін і Курас («Ленін і наш край») 22 квітня; Карін («У ворожому тилу») 11 червня. І так до кінця року.

Цього «потоку свідомості» не могла зупинити ні зміна «караулу» в обкомі партії (Михайло Кобильчак замість Миколи Кириченка), ні трагедія космонавта Володимира Комарова, котрий загинув 24 квітня, коли не спрацював гальмівний парашут, ні «шестиденна війна» на Близькому Сході 5-10 червня, в ході якої Ізраїль розгромив армії Єгипту, Сирії, Іорданії, Іраку й Алжиру – тодішніх союзників СРСР, ні смерть та похорон 15 червня головного редактора «Кіровоградської правди» Миколи Бондаренка. За штурвал газети став Анатолій Мостовий.

Газета оминала подієві сюжети, але вони тонули у величезній масі такої собі «ленінізації» повсякденного життя замість «сталінізації», де без заповітів вождя і кроку, було, не ступиш. 25 червня на шести сторінках вийшли друком Тези ЦК КПРС «50 років Великої Жовтневої революції».

Чотири більші міста області та кожен район почали з 28 лютого ділитися своїми успіхами й надбаннями. Естафету відкрив обласний центр пафосною сторінкою «Здрастуй, квітни, рідний Кіровоград!». Заспів 7 березня підхопив Бобринецький район, назвавши себе «Степова перлина». Далі 15 березня Олександрівка – «Над Тясмином». Кремгесівський район позначився як «Молодість Наддніпров’я», а Голованівщина прагматичніше – «Буряковий край». Ну, і далі «Не той тепер Новомиргород», «Олександрія на ювілейній варті», «Оновлена Ульянівська земля». Загалом, заявили про себе три десятки учасників марафону, який тривав аж до Жовтневих свят.

Рішенням міськради Кіровограда від 20 вересня засновано звання Почесного громадянина міста. Першими почесними кіровоградцями стали Григорій Кочерещенко і Трифон Гуляницький – люди, що робили революцію в наших краях.

Під гостре перо газетярів зрідка потрапляли місцеві виробники. Для цього існувала «Вітрина «Кіровоградської правди», яка боролася­ за якісну продукцію. Побутовий гандж викорінював сатиричний «Остюк». А гумористичний «Веселий степовик» тільки раз у лютому на весь рік мельк­нув на шпальтах. «Літературна сторінка» з’являлася тричі вщерть забитою радянською патріотикою до визволення Кіровограда, до Дня Перемоги та безпосередньо перед таким очікуваним ювілеєм.

У Кіровограді з’явилася вулиця 50-річчя Жовтня, збудували «у дарунок Жовтню» кілька десятків будинків, універмаг «Ювілейний», приміщення ДТСААФ, сучасний на той момент готель «Київ», 2 листопада пустили перший тролейбус, керований Іваном Міхеєвим. За півроку – звели депо, підстанції, протягнули електромережі, обладнали тролейбусні зупинки. Усі ці заходи відбилися в рядках «Кіровоградської правди». Так закінчувався 1967-й, передаючи естафету 1968-му.

Зусилля колективу «Кіровоградської правди» задля збільшення передплати були не марними. З 62 тисяч тираж підскочив за 90 під кінець1968 року. Успіху найбільше посприяла щосуботня сторінка «З редакційної пошти». Журналісти правильно вирахували, що наші громадяни найбільше прагнуть читати про себе. А де можна найкраще проявитися, як не у викладі своїх думок на папері? Правильно, у листуванні з газетою.

Не поривала «Кіровоградська правда» в 1968 році й з письменниками-земляками. Юрій Мокрієв, наприклад, із 20 січня публікував уривки з роману «Слід на землі». Кілька літературних записів про батька дав упродовж року син Дем’яна Бєдного – Свєт Придворов. Це в продовження минулорічного революційного припливу. Поліна Страшнова, кот­ра колись написала романи про дореволюційне село, 25 травня проїхалася тими краями і запропонувала нарис «Добридень, оновлені Глодоси» про щасливе життя нащадків героїв її книг.

9941

 

На прапорі та лицьовій сторінці «Кіровоградської правди» з 10 лютого заблищав орден «Знак пошани». Це до п’ятдесятилітнього ювілею Указом про нагородження пошановано обласну газету. Звісно, завжди славлячи інших, видання в даному випадку не могло не похвалити й себе. Зарясніли заголовки «Наш ювілей!», «З правдою Леніна!», «Слово – зброя, слово – порадник» й інші подібні. Газетярів вітали урядовці та вдячні читачі під проводом Олександра Гіталова і Василя Сухомлинського. Заступник головного редактора Рабцун згадав добрим словом колишніх працівників, котрі з різних причин не застали цього свята – «Вони не повернулися до редакції». Через місяць, 6 березня, відбувся обласний зліт журналістів і робсількорів, який, безперечно, став заключним акордом знаменної для пишучих людей події.

І якщо 24 березня газета започаткувала сторінку-плакат «Більше пшениці з кожного гектара», то через кілька днів вийшла в траурних рамках. Під час тренувального польоту 27 березня загинули Юрій Гагарін і Володимир Серьогін. Увесь світ здригнувся – пішли з життя не просто люди, а символи епохи. Поховальна процедура зай­няла кілька днів.

А тут ще 30-го відбувся Пленум ЦК КПРС, де розглядалася тривожна ситуація в Чехословаччині, що тягнулася ще з січня, коли від керма держави відсторонили лідера Антоніна Новотного. Криза тривала.

Валом пішли так звані сторінки-плакати. Після вже згаданої «пшеничної» газети в люди 3 квітня відправили нову «Кукурудза – культура великих можливостей». 30 травня – «Гарантовані гектари», а через неповний місяць – «Ефект спеціалізації». Далі – «НОП у колгоспах», «Плоди землі зрошуваної», «Пшениці передову агротехніку» і ще багато інших наукових рекомендацій селянам. Такі сторінки друкувалися крупним шрифтом з відповідними фотознімками. Їх, дійсно, можна було вивішувати, як плакат, на стіну.

Тим часом радикальні зміни «Празької весни» у Чехословаччині викликали насторожену реакцію керівництва СРСР. У липні Країна Рад, Болгарія, Угорщина, НДР і Польща попередили чехів, що їхні реформи є «контрреволюцією». На радянсько-чехословацькій зустрічі 29 липня-2 серпня в Чієрна-над-Тисою, радянське керівництво зажадало згорнути процес реформ. Але політичний тиск не дав результатів, і 21 серпня на територію Чехословаччини ступили війська п’яти країн – членів Варшавського договору. Три номери газети – 23, 24, 25 серпня – на більшості своєї площі роз’яснювали кіровоградцям правильність і законність дій радянського уряду та армії.

10 вересня офіційно стартувала підготовка до 100-ліття з дня народження Леніна. «Кіровоградська правда» зразу ж відгукнулася: «Його мрії – наші діла», «Впевнена хода», «...і свою частку праці у твою велику справу...», а обком партії провів пленум «Ленінським курсом». Радянський народ підкріпляв такі заклики то запуском автоматичної станції «Зонд-5», що облетіла Місяць і повернулася на Землю, то польотом космонавта Георгія Берегового – старшого друга, тоді ще нікому невідомого Віктора Януковича.

А ще газета щодня висвітлювала перебіг воєнних дій у В’єтнамі, замовчуючи, зрозуміло, участь у них наших військовослужбовців.

«Червона зірка» почала будувати нові потужні виробничі корпуси. Біля обласного театру відкрили пам’ятник Марку Кропивницькому. Здали в експлуатацію новий елеватор у промисловій зоні Нової Балашівки. У Знам’янці почав роботу завод «Пуансон», що випускав прецизійні штампи і прес-форми. А «Кіровоградська правда» завела недільну сторінку «Між Дніпром і Бугом», яку наповнювала різноманітними цікавинками для легшого читання. Словом, кожний знаходив у тому вінегреті щось на свій смак.

e-max.it: your social media marketing partner