Століття «КП». 1971

Розмірене, розплановане п’ятирічками життя давало свої результати: на Кіровоградщині, хоч і в одній із останніх областей в державі, але таки дали блакитне паливо. Натомість у самому обласному центрі з’явилося багато нових топонімічних назв, пов’язаних зі смертю відомих людей. Так виникли мікрорайони і вулиці Пацаєва, Волкова, Добровольського, навічно взяла собі ім’я вулиця Олени Журливої, а нау­ка втратила видатного єлисаветградця Ігора Тамма. Тим часом від Дніпра семимильними кроками до Кіровограда наближався водогін.

Ще ніби вчора дороговказами для мас служили ювілеї Жовтня і Леніна, а тепер, як зазначив Леонід Брежнєв 1 січня в новорічному привітанні радянському народу, політичний компас неодно­значно вказав на прий­дешній XXIV з’їзд КПРС. Під рубрикою «Від з’їзду до з’їзду» кожен зведений будинок, прокладений кілометр дороги, випущена сівалка і вирощений буряк присвячувалися йому...

Однак не всі сприймали адекватно успіхи Країни Рад, нагадувала газета, надрукувавши після новорічних свят наданий компетентними органами матеріал «З відкритих джерел». Там ішлося, як спецслужби західних країн збирають секретну інформацію про СРСР із найнесподіваніших видань. Отже, зверталася «Кіровоградська правда», земляки, стережіться – ворог не дрімає!

Із 16 січня під девізом «Назустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КПУ» громадські оглядові бригади взялися­ перевіряти виконання зобов’язань трудовими колективами. То була лише реінкарнація старих перевірених часом «рейдових бригад» у новій обгортці.

На межі січня і лютого Петро Нечай у кількох номерах помістив нарис «Зірка Єгорова» про вже спочилого колишнього партизана, одного з керівників області. З 2 лютого набув обрисів «Літературний тиждень на Кіровоградщині», що розтягнувся аж до наступної зими. Відмітилися­ письменники-земляки Сергій Плачинда, Віктор Близнець, Юрій Мокрієв, Віталій Логвиненко, Леонід Тендюк та інші майстри есеїстики.

14-17 лютого стало відомо про нагородження орденом Леніна колгоспу імені Карла Маркса в селі Хмельовому Маловисківського району, орденом Трудового Червоного Прапора Кіровоградського комбінату хлібопродуктів і колгоспу «Росія» Олександ-рівського району, орденом «Знак пошани» – заводу тракторних гідроагрегатів і колгоспу імені Щорса Ульяновського району.

Газета відгукнулася 18 березня вісьмома сторінками на початок роботи XXIV з’їзду КПУ. І далі впродовж тижня не випускала цієї теми з поля зору. Не встигли вмовкнути одні фанфари, як затрубили інші. Звучали з 30 березня до 11 квітня – проходив XXIV з’їзд КПРС.

Тонус тримався аж до

17 квітня, коли після Всесоюзного Комуністичного суботника людям захотілося трохи перепочити.

Під ці литаври і тулумбаси у березні Кіровоград став останнім обласним центром УРСР, до якого добрався газ. У квітні-травні-червні введена в експлуатацію міська газорозподільча станція та в перші будинки подано теплотворний продукт. Подію висвітила, крім «Кіровоградської правди», навіть всесоюзна «Правда»: «Колектив «Укргазбуду» на три місяці раніше встановленого терміну проклав 125-кіломет­рову магістраль Кременчук-Кіровоград. Зараз газівники ведуть траси з голубим паливом до підприємств і житлових масивів». «Дешевим газом тепер зможуть користуватися також горожани Світловодська, Олександрії, Знам’янки та жителі ряду сіл області», – вторила газета.

12 квітня помер видатний фізик Ігор Тамм. Нобелівський лауреат першу освіту одержав у Єлисаветградській чоловічій гімназії. А ще 10 червня померла Олена Журлива. Знаменита потеса з трагічною долею, що увібрала в себе учителювання в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Москві, 10 років сталінських таборів і стільки ж обмеження в правах, тяжку хворобу, заборону проживання у великих містах. Її іменем після смерті назвали вулицю на Новомиколаївці, а на школі №3, де вона працювала, встановили пам’ятну дошку.

30 червня 1971 року космонавти Добровольський, Волков і Пацаєв, пробувши в космосі майже 24 доби (рекорд на той час) пішли на посадку. Їх знайш­ли ще теплими – загинули через розгерметизацію спускного апарату. Імена загиблих відразу присвоїли новим кіровоградським мікрорайонам.

Усіх цих людей «Кіровоградська правда» наділила траурними рамками різної товщини. Найтонша – Олені Журливій.

Літо минало, як завжди – у жнивах – під девізом «Вчасно, без втрат, у комплексі!». Тільки лихо з «Сою­зом-11», як говорилося,­ дещо порушило звичний трудовий ритм у країні й на Кіровоградщині.

Редакція постановила проводити так звані «круглі столи», на які запрошували­ фахівців й інших зацікавлених гостей для обговорення нагальних проблем міста і села, поля і лісу разом із водними ресурсами. Як приклад, 20 липня при газеті зібрався такий «стіл» і розіклав по поличках сферу побутового обслуговування в області. Зрозуміло, висновки після нього мали набагато значиміші результати, ніж при простій дружній бесіді.

За обопільною згодою засновників і виконавців 27 липня дві газетні сторінки під загальною шапкою «Чуття єдиної родини» вказали обласному загалу нові політичні напрямки, нагадавши про майбутній 50-літній ювілей створення СРСР, що вималювався в останні дні грудня наступного року. І зразу ж колектив «Червоної зірки» відгукнувся великою трудовою перемогою, писала обласна газета, – завод випустив у вересні двохмільйонну сівалку. Можливо, підприємство мало намір впоратися з цим до з’їзду партії, що минув, але чомусь не склалося. Тепер ось переорієнтувалися на нову дату-віху. Погодьмося, що така система є дуже гнучкою і зручною для відповідного переформатування.

Паралельно завод «Динамік» переріс у Кіровоградський завод радіовиробів, одержавши друге дихання. До того він виробляв гучномовці й трансформатори, а це перейшов ще й на випуск студійної телевізійної апаратури так званого другого покоління на транзисторах замість радіоламп. Такої продукції потребувало державне телебачення, що бурхливо розвивалося.­ При заводі створили спеціальне конструкторське бюро, яке впроваджувало телеапаратуру, розроблену в науково-дослідних інститутах Москви та Ленінграда. Згодом СКБ вже й саме проектувало пересувні телестудії з пов­ним відтворенням аудіо- та відеоряду. Головний на той час медіаресурс й тут тримав руку на пульсі.

«Кіровоградська правда» 5 жовтня повідомляла про відкриття Днів радянської науки в області. Тоді до краю прилетів потужний десант із кількох десятків докторів і кандидатів технічних, економічних, фізико-математичних, біологічних, сільськогосподарських, філологічних, історичних, юридичних, філософських, педагогічних, медичних наук під керівництвом академіка Івана Білодіда. Після урочистостей першої зустрічі в Кіровограді та ознайомчих відвідин і посадки молодих дубків на хуторі «Надія», науковці роз’їхалися районами. Одні давали консультації й практикували на підприємствах, у колгоспах, школах і лікарнях. Інші читали лекції, проводили семінари гуманітарного блоку. 6-7 жовтня побували в Новоукраїнці, Олександрівці, Новгородці, Петровому, Світловодську, Вільшанці. 8-го і 9-го – в інших райцентрах і окремих селах. Обділених увагою територій не залишилося. 10 жовтня по завершенню «ходінь у народ» у театрі імені Кропивницького відбулося підсумкове засідання з шикарною концертною програмою.

4 листопада обком партії, облвиконком та обласна об’єднана профспілка представили кількасот безальтернативних кандидатів на обласну Дошку пошани. То були як трудові колективи, так і окремі особи. Дошка пошани у газеті стала ніби калібрувальним решетом для обласної – майже всі обранці «Кіровоградської правди» потрап­ляли на вищу сходинку в рейтингу.

Три автори-поети – Володимир Базилевський, Наум Добрін і Валерій Юр’єв – 6 листопада запалили передсвятковий феєрверк віршованою кантатою-буріме «Вогневій», а 7-8 газета розгорнула широку панораму народного гуляння «від Москви до самих до окраїн».

Пленуми ЦК КПРС (23-24 листопада) і ЦК КПУ (9 грудня) обговорили п’ятирічні плани розвит­ку Союзу і республіки на 1971-75 роки. Сесії Верхов­них Рад затвердили їх.

Звернувшись до статистики, що фігурувала в документах Пленумів, газета писала: валова промислова продукція Кіровоградщини в 1971 році збільшилась проти 1940-го майже в п’ять разів. На кінець року Кіровоградщина мала великої рогатої худоби 866,4 тисячі голів, із них корів – понад 344 тисячі; свиней – 997 тисяч, овець та кіз – майже 386 тисяч.

У двох вишах області навчалося 9 тисяч студентів.

Журналіст Давид Спектор 30 грудня у репортажі «Пора гаряча – передпускова» радісно сповіщав, що до нас невпинно підповзає водогін «Дніпро-Кіровоград» з усіма його плюсами й мінусами.


фото: архів «КП»