У Приютівці дорожники врятували хлопця, який провалився під лід

, Наталка Маринець

01959У Приютівці Олександрійського району тринадцятирічний Нікіта, граючись із друзями на річці, провалився під лід. Ледь не півгодини хлопчик простояв по пояс у крижаній воді, оскільки самостійно вибратися не міг і товариші нічим не змогли допомогти. Невідомо скільки б він іще пробув у лунці, якби не двоє працівників Олександрійської філії облавтодору 23-річний Роман Пономаренко і 25-річний Олександр Адріанов. Побачивши нещасного, ті одразу кинулися на допомогу.

– Ми саме робили зимовий ямковий ремонт на мосту у селі Приютівка. Славік – водій, який нас привіз на роботи, каже: «Ромчик, дивися, здається, малий провалився під лід». Ми так зі сторони поглянули, на тому березі було троє хлопців років по 12-14. Але ми спочатку не звернули уваги на них. Вони ходили, бризкалися водою. Думали, що малі просто граються, то й пішли далі працювати, а вже хвилин за 15-20 поверталися, дивлюся, двоє хлопців палиці іншому подають. Лише тоді ми зрозуміли, що один із них провалився під кригу. Питаю, Славік, є якась мотузка? Ні, немає нічого. Знайшли шланг. Саня каже: «Я з тобою», ну ми і пішли, – пригадує, як усе було Роман Пономаренко.

Хлопець провалився метрів за 15 від берега. По пояс був у воді. Самостійно вибратися не міг, бо ще більше загрузав у мул.

– Рома не міг близько підійти, бо трохи більший за мене, а крига тонка, ламалася. Я худіший, почав потрохи підходити. Правда, кілька разів і я під лід пішов, але не глибоко. Підійшов так, щоб можна було докинути шланг. Той хлопець вхопився за нього і так ми його витягли, – продовжує розповідати Олександр Адріанов.

Школяр простояв у воді хвилин двадцять. Коли його витягли, якийсь час не міг стати на ноги. Втім, коли Нікіті стало краще, запереживав, – як пояснить мамі, чому по пояс мокрий.

– Витягли ми того хлопця й питаємо, скільки він уже у воді стоїть, а він нам – хвилин 20. Кажу: «Іти можеш?». Він: «Не можу, ніг не відчуваю». Ми попід руки дотягли його до берега, йому покращало і вже сам став на ноги. Каже: «Все, дякую. Іду я додому». Він нібито недалеко живе. Ми пішли трохи вперед, а він із друзями іде позаду: «Що ж зараз мамі казати, куди мені речі діти чи де їх висушити…». От на цьому і все, – скромно продовжує Роман.

Побачивши, що хлопець почуває себе краще, напарники пішли працювати далі, навіть не поцікавившись, як звати врятованого. Згодом, завдяки «сарафанному» радіо, Сашко дізнався, що малого звати Нікіта і з ним усе гаразд.

– Як з’ясувалося, одна з моїх сестер живе неподалік від того хлопця, чула про ту історію. Вона трохи розпитала про малого, а потім розповіла мені, що хлопця звати Нікіта, у нього все добре і він навіть не захворів, – радіє співрозмовник «КП».

Про свій вчинок рятівники нікому нічого не розповіли. Лише за якийсь час між іншим у розмові з колегами згадали про пригоду.

– Ми ж не заради слави це робили. А щоб допомогти тому малому, – наголошує Олександр.

Після роботи чоловіки, як завжди, повернулися кожен додому – Роман до дружини з маленьким сином, Сашко – у гуртожиток дитячого будинку.

– Я живу в Олександрії. У дорожній службі працюю два роки, захоплююся спортом, – коротко розповідає про себе Роман. – Дружині розповів лише на другий день... Вона сказала, що ми молодці.

На відміну від Романа, в Олександра родина набагато більша – усі вихованці і працівники дитячого будинку у Войнівці.

– Я вихованець дитячого будинку «Перлинка». Туди потрапив у десять років. Зараз живу в гуртожитку від дитячого будинку. У «Перлинці» вже 15 років і всі мені, як рідні. У мене ще є брати і сестри. У них вже свої родини, але ми спілкуємося, – розповідає про себе Сашко.

Удень Олександр працює у дорожній службі, а ввечері після роботи допомагає вихователям дитячого будинку.

– У дорожній службі я працюю менше року, з квітня. А після роботи повертаюся у дитячий будинок. Граюся з малими, допомагаю вихователям поратися. Діти люблять мене. А один трирічний хлопчик мене татом називає. Кажу, та ні, я тобі не тато... Він до мене так звик уже, – ділиться він із «КП» .

Про плани на майбутнє Сашко боїться загадувати. Каже, все буде, як Бог дасть.

Тим часом «КП» зв’язалася з начальником рятівників – Олександ­ром Руденком. Він лише нахвалює хлопців і запевняє, вони відповідальні працівники і хороші люди.

– Роман і Олександр скромні, не хотіли навіть розповідати про той випадок. Ми дізналися на другий чи третій день. Думаю, те, що вони врятували того хлопця, – це правильний вчинок мужньої людини, справжнього чоловіка. Сподіваюся, багато хто так само вчинив би. Хлопці, як тільки зрозуміли, що потрібна допомога, швидко прийняли рішення, зорієнтувалися, – каже Олександр Руденко. – Вони такі ж молодці і в роботі. На них завжди можна покластися, можна давати різні завдання і бути впевненим, що вони їх виконають, приймають завжди правильні рішення. У них гарні стосунки з колективом. А ще вони займаються футболом, їздять на спартакіади. Роман і Сашко – наші провідні спортсмени. Я, як керівник, задоволений ними.

Попри непросте завдання, «КП» вдалося розшукати маму врятованого Нікіти. Жінка зізнається, безмежно вдячна Олександрові та Роману за порятунок сина.

– Дуже вдячна хлопцям, які допомогли йому вибратися. Я їх не знаю, не спілкувалися з ними особисто, то хоч через газету подякую. У нас у районній раді працює брат-близнюк Олександра, коли його побачила, то дуже здивувалася, як Сашкові вдалося витягти Нікіту. Мій син рослий, більший за нього, – ділиться з «КП» Інна. – Хлопці так швидко зреагували! Не всі так можуть. Зараз, на жаль, дуже часто у таких ситуаціях починають знімати спочатку на телефон, а вже потім допомагати. А ці двоє – молодці!

Зараз жінка з усмішкою згадує той день, а от коли дізналася про халепу, в яку потрапив син, перехвилювалася не на жарт.

– Я просто була шокована від того, що сталося. Колеги дізналися, що чиясь дитина провалилася, на роботі аж гуділи: «Боже, що ж це за дитина, куди батьки дивляться…». Я сама хвилювалася за чужу дитину. Аж раптом мені дзвонять сусіди і кажуть, що це їхній син, мій Нікіта і ще один хлопчик були на річці: «Наші хлопці прийшли мокрі. У воду на річці провалилися. Але з ними все добре», – пригадує Інна.

Сам Нікіта зателефонував мамі трохи згодом.

– Каже: «Мамо, тут у мене трапилася халепа, така неприємна історія…». А я йому: «Давай розказуй», хоча сама вже все знаю. Він мені все і розповів. Я не сварила, вислухала його, а потім питаю: «Тобі не соромно?». А він: «Соромно. Дуже. Я оце такий дорослий і поліз на лід та ще й провалився», – продовжує жінка. – Кажу: «Все, ти покараний. Щоб поприбирав у хаті, посуд помив, картоплі начистив…». Надавала йому купу завдань, а він: «Добре, тільки татові не кажи». Так і домовилися, – продовжує співрозмовниця «КП».

Кілька днів у селі практично ніхто не знав, що на річці у халепу втрапив саме Нікіта.

– У школі не одразу дізналися.­ Один із тих хлопців, що був разом із сином на річці, вчиться з Нікітою в одному класі. Вчителі ж їм на уроках про той випадок розповідають, а товариш сина взяв і випалив: «Та ніхто там по шию не провалився, просто нога застряг­ла, не міг сам вибратися». І потім вже хлопці стали розказувати, що то був Нікіта. Вдома теж про це дізналися лише десь на четвертий день. Бабуся йому каже: «Нікіта, там якийсь хлопець по кризі на річці ходив і провалився. Дивися, хоч ти не ходи!». А він: «Бабусю, та то ж я був!». Там і бабуся, і батько за серця хапалися. Але не сварили, також поговорили спокійно, – каже Інна.

Зараз жінка сподівається, що та ситуація буде гарним уроком для сина.

– Далі все село гуділо, в інтернеті писали, у газетах... Зараз уже крига товща, але я його прошу не ходити, – каже Інна. – Насправді Нікіта дуже гарний син. Він чуйний, добрий – це я кажу так не тільки тому, що мама. Він слухняний, добропорядний, відповідальний... Ніколи не було такого, щоб мене не слухав, щось попрошу зробити – завжди виконає. Він вчиться непогано, ходить у спортивну школу, займається карате. Загалом хороший хлопець. Ну чого їх потягнуло на ту річку?! Бачили ж, що криги майже немає. Навіть боюся уявити, чим би це закінчилося, якби не хлопці, що його витягли…

 

фото: надане героями

e-max.it: your social media marketing partner