Кіровоградська сім'я удочерила дівчинку, а через рік від неї відмовилася

,

1060Молоде подружжя з Кіровограда, маючи власних сина і доньку, зважились на відповідальний крок – взяти дитину з дитячого будинку. Однак не розрахували свої сили та не відчули повною мірою, наскільки буде важко, як тільки-но новий член родини переступить поріг їхньої домівки. Уже за рік такого життя сімейна пара не витримала і прийняла рішення – подати позов до суду про позбавлення себе батьківських прав.

– Можливо, це був приступ альтруїзму. Просто все відбулося занадто швидко. Після пережитого я готовий відповісти за свій вчинок. І винних, крім нас самих, немає, – зізнається голова сімейства Костянтин, який разом із дружиною Наталією у 2012 році удочерили 4-річну дівчинку з дитячого будинку «Наш дім».

Костянтин з Наталією пов’язали свої долі, коли обом було по двадцять. На момент, коли подружжя вирішило удочерити дівчинку з дитячого будинку, у них уже було двоє своїх малих – трирічний син і шестирічна донька. Чоловік із дружиною подумували про третю дитину, однак вирішили не народжувати, а огорнути сімейним теплом бодай одного малюка, який ніколи не мав тата з мамою. Поговорили зі своїми дітьми, ті були не проти. Тому подружжя, не вагаючись, звернулося до служби у справах дітей. Там сімейну пару направили до дитячого будинку «Наш дім». Уже невдовзі Костя і Наталія познайомилися з Даринкою. Бачилися вони з нею майже кожного дня протягом двох тижнів. Дівча вже на першій зустрічі почало називати потенційних усиновлювачів мамою і татом, однак за весь період спілкування з дитиною, додому до прийомної родини її не відпускали.

– Нас тоді не здивувало, що Даринка називала нас мамою і татом. З цією метою ми, власне, і прийшли до дитячого будинку. Як з’ясувалося пізніше, усі вихованці дитбудинку ледь не кожного дорослого називають батьками. Вела себе дівчинка спокійно, була уважною та вихованою. Здивувало нас інше: не минуло й місяця, як ми почали навідуватися до дитбудинку, а всі документи уже оформили і дівчинку віддали нам, – пригадує Костянтин.

Узагалі, згідно з Сімейним кодексом, процедура усиновлення триває від 3 до 6 місяців. У випадку Костянтина і Наталії все сталося дуже швидко.

Костянтин пригадує перший день вдома, коли у дитячій кімнаті було вже не двоє, а троє дітей. Тоді, аби дівча зрозуміло, що тут її люблять та турбуються, Костя і Наталія взяли відпустки – хотіли малій приділити більше часу.

– Коли ми забрали дитину додому, почався процес адаптації. Однак вже з першого дня відчувалася напруга, підвищений тон, а ще ми побачили, що прийомна донька агресивно налаштована до наших дітей, – розповідає Костянтин.

Потім Даринка почала ревнувати не лише до братика і сестрички, а й до мами. Чоловік припускає, що так сталося, бо переважно він займався з дітьми. Дружина у цей час працювала.

За півроку Даша стала дуже знервованою та скутою. Найбільше це відображалось на синові. Він також почав відчувати напади депресії. Наступні півроку пружина ще більше стримувалася і врешті зірвалась. Особливо після випадку, коли Даша почала душити сина дротом від електроприладу. Подружжя вирішило подати позов до суду про позбавлення себе батьківських прав над Дариною.

– Це було дуже важке рішення. З одного боку ми розуміли, що треба вберегти родину, з іншого – а як же моральні принципи? Однак ми все ж зважилися на відмову, оскільки питання стало ребром: потрібно було обирати – або наші діти, або прийомна, – згадує той важкий період прийомний батько.

– Коли приїхали за дитиною, дівчинка вчепилася за татові штани зі словами: «Тато, не віддавай мене!». Тепер дитина має право на частину житла колишніх прийомних батьків, а вони сплачуватимуть їй аліменти, – коментує справу старший прокурор прокуратури Кіровограда Леся Сніцар.

Дарину з будинку Костянтина та Наталії відвезли до центру соціально-психологічної реабілітації для дітей. Там дівчинка перебувала півроку. Психологи, які з нею працювали, розповіли, що привезли дівча у збентеженому стані, з іншими дітьми вона на контакт не хотіла йти і постійно відбирала у них іграшки. Разом із тим, на заняттях дівчинка добре виконувала усі завдання, а ще любила виготовляти щось своїми руками, також їй подобалося малювати і ліпити.

– У перші дні плакала дуже, все тата кликала, про маму навіть не згадувала. Однак вже невдовзі заспокоїлась. За словами колишньої прийомної мами, у Дарини була якась розумова відсталість і дитина почала деградувати. Однак при обстеженні виявилося, що дитина просто гіперактивна, спостерігалася педагогічна запущеність, – пояснює практичний психолог центру соцреабілітації Наталія Бафталовська і додає, що у малої були проблеми з вимовою, однак за якийсь час перебування у центрі, дівчинка почала розмовляти значно краще.

Нині Даринці 6 років, вона знову повернулася до дитячого будинку «Наш дім». Керівництво закладу коментувати «КП» ситуацію відмовилося. Втім, директор закладу Карина Папазян обмовилася, що дівчинки зараз у закладі немає. На запитання, де вона – промовчала.

У прокуратурі кажуть, що Даринка до цього часу у дитбудинку, адже кожна справа про усиновлення (удочеріння) проходить через їхнє відомство. Нових документів про удочеріння малої до них не надходило. Хоча відомо, що з’явилася ще одна родина, яка готова взяти до себе цю дитину. Відмовилися коментувати справу і у службі у справах дітей, посилаючись на конфіденційність інформації.

– Це перший випадок за усі роки моєї роботи, коли прийомна родина повернула дитину назад до дитбудинку, – це все, що повідомила «КП» начальник служби Ірина Сисак.

Насамкінець Костянтин зізнався, що за такий вчинок, в разі необхідності, він готовий відповісти. Чоловік нікого не звинувачує у тому, що так сталося ні працівників служби у справах дітей, ні керівництво дитячого будинку. Втім, з Наталією вони все ж розлучилися. Натомість батькам, які зважуються на усиновлення, він радить сто разів подумати. Адже беручи на себе відповідальність за життя іншої людини, треба детально проаналізувати та зробити висновок стосовно того, чи морально готовий присвятити себе іншій людині, тим більше дитині. Якщо ні – краще не поспішати.

– Ми дуже хотіли огорнути Даринку любов’ю та турботою. Однак не зважили на те, що усиновленій дитині потрібно 100% нашої уваги. Ми не змогли цього їй дати, неправильно зробили, коли прийняли невиважене рішення про готовність стати прийомними батьками. Звинувачувати у тому, що сталося, нікого не потрібно, винні ми самі…– говорить нині Костянтин.


e-max.it: your social media marketing partner