Я до останнього не вірила, що у 55 років у мене виявили ВІЛ
Оксана живе у селі на Кіровоградщині. Що таке ВІЛ-інфекція і як з нею жити – раніше не знала. Тому не відчувала відповідальності за своє здоров’я, навіть коли почула страшний діагноз.– Кілька років тому мені зробили експрес-тест на ВІЛ. Результат показав, що я ВІЛ-позитивна. Треба було їхати в районну лікарню на додаткове обстеження. Але я проігнорувала це. Думала, що в цьому діагнозі немає нічого серйозного, адже в мене не було ніяких причин для паніки, я ніде не могла підхопити цю хворобу, – розповідає Оксана.
Проте причини поспішити на медичне обстеження з’явилися пізніше. Жінці раптово стало зле – бракувало повітря, не було чим дихати.
– У такі моменти я хотіла, щоб мені вдягнули кисневу маску, – пригадує Оксана.
Тоді в жінки були різні обстеження і різні діагнози. Про ВІЛ-інфекцію вона нічого не казала в лікарні, адже вже забула, що колись її діагностували.
– У лікарні сказали, що в мене туберкульоз. До того ж, три роки тому від нього помер чоловік… Поїхала в обласний центр. Знову обстежувалася, але туберкульоз не виявили. Мені запропонували обстеження на ВІЛ, яке підтвердило, що я інфікована. До останнього не вірила, що у 55 років у мене виявили ВІЛ… Як я могла інфікуватися, як?.. Не хотіла лікуватися і приймати АРТ-терапію, але треба було щось робити, бо було дуже тяжко дихати, – каже Оксана.
У такому стані жінку «підхопила» менеджер проекту «Колобаритив послуг з виявлення та лікування ВІЛ» Лариса Павлюченко. Вона, за порадою медичних працівників, зустрілася з Оксаною і пояснила, що з ВІЛ можна жити, якщо приймати АРТ-лікування. Лариса Павлюченко надала Оксані необхідну соціально-психологічну допомогу у періоди шоку, розчарування, неприйняття статусу, відмови від лікування.
– Я кілька днів переконувала Оксану, що її стан здоров’я покращиться, якщо вона розпочне лікування. У її випадку вже не було куди відкладати. І так багато часу втратила. Але вона хотіла жити далі – і це була головна мотивація розпочати лікування. І вона його розпочала, – розповідає Лариса Павлюченко.
З часу, як Оксана приймає АРТ-терапію, минуло пів року. Її стан здоров’я покращився. Вона щодня ходить на роботу. І ще в неї з’явилося захоплення – їздити на велосипеді.
– У 55 років життя кинуло мені нові виклики. Завдяки допомозі Лариси Павлюченко я розпочала приймати ліки. У мене з’явилися нові захоплення, цінності і прагнення жити! – каже Оксана і додає, діагноз – не вирок, а нове випробування, з яким можна жити повноцінно.
текст: Вікторія Семененко
фото: ілюстрація
