Місце страшилок, пісень про дружбу, перших поцілунків і багаття. Який нині має вигляд колишній дитячий табір у Трепівці

, Наталка Маринець

11308Із першого дня літа на Кіровоградщині стартувала кампанія з оздоровлення та відпочинку дітей. В області провести літні канікули можна у чотирьох таборах – «Бригантині», що у Новоархангельську, «Дружбі» у Войнівці Олександрійського району, «Чайці» у Гайвороні та «Дивограї» у Бірках Кропивницького району.

А колись на відпочинок чекали дітей і у трьох таборах на околиці Трепівки колишнього Знам’янського, а нині Кропивницького району. Про один із них, табір імені Юрія Гагаріна, розповімо зараз. Двадцять років тому в оздоровчому закладі все літо у три зміни лунали дитячий сміх, пісні, розповіді… За порядком стежили вожаті та працівники закладу. Нині там чутно лише спів пташок, а з постояльців – «КП» зустріла тільки лисеня….

Щойно заходите на територію, ще не знаючи всіх масштабів табору, вражають величезні клени, дуби, ялини... Лише згодом стає помітно, що вони ховають за своїм розлогим гіллям. Піонерський табір імені Юрія Гагаріна збудували працівники заводу «Червона зірка» у 1960 році, за рік до славнозвісного польоту в космос у 1961 році.

Територією табору «КП» прогулялася без супутників, а згодом вдалося роз­шукати колишніх працівників і поспілкуватися з ними, а також зібрати спогади тих, хто там відпочивав.

– Територія табору – близько семи гектарів. Добре все там знаю. Поруч із ним ще був табір «Ёлочка», його будували працівники «Гідросили», а трохи далі – «Звёздочка» чавуно-ливарного заводу. Табір імені Гагаріна, здається, був найбільший. Із тих двох таборів щось викупили, щось просто розібрали і нині від них майже нічого не залишилося, а цей ще живий, – розповідає «КП» Анатолій Мохна, який 10 років працював сторожем у таборі. – Влітку я забирав залишки їжі, щоб заготувати корми для собак на зиму. Наприклад, хліб посушити на сухарі. Там у мене постійно було 2-3 хороші собачки. Дві азіатки й один кавказець. Із осені до кінця весни ніякого життя у таборі не було. Коли не коли приїжджали охочі на вихідні відпочити. А влітку починалося життя. Діточок повний табір...

Що залишилося?

Нині ворота табору на замку, а територія під охороною. Але «КП» змогла потрапити у колишній заклад. Перше враження –
ніби життя у таборі поставили на паузу. Зліва від входу у високій траві і чагарниках – дитяча гірка «Змій Горинич», справа – гойдалка-човник. Під ялинами – дерев’яні будиночки, в одному з яких зібрані дерев’яні афіші і вивіски. А трохи далі за великими деревами по обидва боки – будиночки, в яких були адміністрація, медпрацівники, кухарі, комірники. Під їхніми дахами пташки вже звили гнізда. Двері міцно зачинені – де на замки, а де просто забиті цвяхами. Біля одного з будиночків – собачі будка і ціпок. Але замість пса ми зустріли молоде лисеня, яке одразу чкурнуло, щойно почали до нього підходити.

 

11309113101131211311

 

По всій території табору серед хащ – лавочки, урни для сміття, дерев’яні вказівники до пожежних колодязів, зустрічаються дерев’яні і бетонні фігурки різних персонажів.
11313
При вході на територію – кругла клумба із білими і червоними півоніями. Зліва від неї – алеї з ялин і довга клумба з жовтими ліліями та синіми дзвіночками. Але до них повернемося пізніше. А за круглою клумбою – міцні сходи, які досі непогано збереглися, але крізь них вже проростає трава. Перед сходами на стіні, яку вже починає заплітати плющ, зліва табличка: «Построен колективом завода «Красная звезда» 1960 г. гор.Кировоград». Цей табір будували у першу чергу для дітей, чиї батьки працювали на цьому заводі.

 

11314По обидва боки сходів ялини заввишки, мабуть, майже з дев’яти­по­вер­хівку. А на горі сходів – цегляні круглі вазони для квітів. Коли підня­тися – справа чотири корпуси загонів. Прямо – великий металевий корабель на деревах, який давно вже без капітана. Із нього відкривається вид на театр зліва. Щоб туди потрапити, зараз не обов’язково заходити через двері. Адже в стіні, яка зроблена з дощечок, чимала дірка. Багатьох шибок уже немає. Зате у залі майже вцілілі різнокольорові лавочки для глядачів, сцена і плакат над нею «Здравствуй, лето». Щоправда, сама зала засипана сухим листям, яке шарудить під ногами, як восени. Поруч із театром – приміщення п’ятого загону. («КП» вдалося дізнатися, чому він окремо, і про це розкажемо нижче). Його ганок, як інші чотири, також засипані листям. На деяких подвір’ях лишилися столики і полички для взуття. Більшість дверей у кімнати зачинені на замки або ж забиті цвяхами. У кожному корпусі є кімнати для вожатих, про що свідчать таблички із відповідними написами на дверях. Під одним із таких написів «вожатська кімната», хтось дописав через трафарет «берегись!». Ми подивилися кімнати, де двері були відчинені, але побачили небагато – переважно порожні спальні. Лише в деяких кімнатах лишилися поодинокі тумбочки чи шухлядки від них. На стінах корпусів та й інших приміщень уже чималі тріщини.

 

1131511316113171131811319


Напроти перших чотирьох загонів і поруч із п’ятим досі справні, але вже уражені іржею, яка проступає крізь вицвілу фарбу, карусель і гойдалка-човник. За ними дві дерев’яні альтанки, майже без даху і вікон, в середині – лавочки і кілька столів. Там влаштовували збори для дітей і проводили різноманітні заняття. Досі вціліла табличка «Гурток техничноі творчості». Також поруч стоять тенісні столи, дерев’яний будиночок із фонтанчиком, з якого можна було попити води. Між цими альтанками є стежка, яка веде до рукомийників, а трохи далі були туалети, за якими вже ворота і кінець території табору. За воротами продовжується стежка до річки.

 

113201132111322


Як було раніше?

11323– Заїжджали діти десь із 2-3 червня. Було три зміни, остання виїжджала 27-28 серпня. Для дітей підйом – о пів на восьму, вихователі і вожаті вставали раніше. О сьомій у нас була планірка, вирішували путівку дня, хто чим займатиметься, куди і коли йтиме. А в цілому був план роботи на всю зміну з першого дня заїзду і до виїзду дітей, – розповів «КП» Віктор Прусенко. Чоловік із 1985 по 1997 рік щоліта працював у таборі. За 12 років був вожатим, вихователем, фізичним керівником, заступником начальника табору. – Я працював на заводі технологом, а з 1993 по 1997 рік – директором стадіону. Щороку нас запрошували на роботу в табір.

Максимум за одну зміну у таборі могло перебувати 255 дітей.

– Переважно відпочивали діти, чиї батьки працювали на заводі «Червона зірка». Але були й інші. Путівки дешеві, десь
12-15 радянських карбованців на 24 дні відпочинку. Чотири корпуси були по 60 чоловік і п’ятий загін – 15. Перші чотири – це старші дітки. П’ятий – наймолодші – першокласники, дошкільнятка. Також на відпочинок привозили дітей-сиріт. У 86-му були дітки з Чорнобиля, у 97-му – болгари. А колись із Мурманська на три місяці привозили відпочивати. Футболісти дитячої спортивної школи клубу «Зірка» з тренерами були. Тоді стадіон теж належав заводу. Відпочивав навіть нині відомий голкіпер Андрюшка П’ятов. Я його з 9-10 років пам’ятаю, – пригадує чоловік.

 

113241132511326


11327Майже кожен день починався у таборі однаково – по гучномовцю вожаті оголошували підйом. Після нього – зарядка і ранковий туалет, а потім снідали і йшли на загальну лінійку. Поверталися в загони, прибирали територію і далі починалося найцікавіше для дітей.

– Ой, чого у нас тільки там не було! День бантика, концерт вожатих, угадай мелодію, КВК між дітьми і піонервожатими, День іменинника, День Нептуна… О, цей день діти любили. За сценарієм, вони хотіли вкинути всіх працівників у воду, ніби за командою Нептуна, починаючи від вожатих і закінчуючи начальником табору. Були русалки, чорти, 33 богатирі, які виходили з води, охорона Нептуна, його донька… Всі розфарбовувалися. Особливо хлопці любили бути чортами, бо можна було обмазатися багнюкою. У цей день готували спеціальну баню, щоб відмивати дітей, – пригадує будні літнього табору Вік­тор. – Любили діти до річки ходити купатися. І з улюбленого також «Зірниці». Їх дуже чекали. До нас приїжджали шефи з військової частини, солдати з технікою, з ракетницями й автоматами з холостими патронами, була кухня польова – каші, чаї. Змагання влаштовували.

 

113281132911330


Годували дітей п’ять разів. Крім сніданку й обіду були ще й підвечірок, вечеря і пізня вечеря, на яку давали кефір із печивом чи вафлями. Обов’язково по обіді була тиха година.

Щоб потрапити в їдальню, треба спуститися сходами і повернути праворуч. Пройти повз алею ялин і повернути перед
адміністративним будиночком. Відвідувачам відкривається вид на їдальню. Нині двері великої і просторої зали підперті величезним каменем і високим стовпом. В середині лишилося кілька стільців, стіл, камін, який, ймовірно, не дуже давно збудували. На кухні ще є шафки, де зберігали хліб, витяжки, частини плит… Поруч із кухнею – криниця, а нижче – кімнати гігієни. Для дівчаток вказано час – із 17:00 до 18:00, а у хлопчиків обмеження не зазначені.

 

11331113321133411333113351133611337


11338– На кухні працювали практиканти з кулінарного училища. Колектив загалом чудовий. Вожаті з педінституту, вихователі – робітники «Зірки». Мені ще й пощастило, що у мене в загоні були діти дорослі, всього на 3-4 роки молодші за мене. Завжди можна було знайти спільну мову. Якщо хочеш, щоб вони щось зробили, варто пообіцяти, що прийдеш після відбою розповідати страшні історії. Скільки було тих історій розказано, – з ностальгією згадує Олена Попова, яка у 1988 році працювала у цьому таборі вожатою. (на фото у центрі)

Хоч не обійшлося й без неприємних сюрпризів.

– Один із хлопців, домашня дитина, втік додому, бо щось там не поділив із іншими. Діти і вихователі його кілька годин у лісі шукали. Ми, звісно, переживали страшенно, але все закінчилося добре, знайшли, – розповідає жінка. – У мене більше 30 років зберігався зошит із табору з прізвищами й адресами. Тільки нещодавно викинула, коли ремонт робила. Спогадів би вистачило надовго. Але, мабуть, таке ж відчуття було у тих, хто жив у Прип’яті і виїхав звідти – в минулому щасливе життя вмить перетворилося на руїни... Але мені так хотілося б знову побувати там...

Які спогади?

Якщо пройти вздовж алеї і клумби, потрапляємо на місцину, де, скоріш за все, були лінійки і збори, адже саме там стоїть погруддя того самого Гагаріна, на честь якого назвали табір, трохи далі – статуя хлопчика, але вже без підпису, флагшток без прапора, стенд із картою України, яка розфарбована у жовто-сині кольори і напис «Україні – Слава». Поруч є спортивний майданчик, на якому ще залишилося небагато обладнання. Усе це заросло високою травою і ховається між гіллям дерев. Зараз добратися туди не так просто. А в часи роботи табору, щоб діти допізна не затримувлися на майданчиках, старші придумували страшилки.

 

113441134511346113471134811349


– Уночі боялися ходити на стадіон, бо нам розповідали лякливі історії. Ніби після 21:00 там ходить привид. Зараз я розумію що то вигадка, але тоді страшно було, – розповідає «КП» про свій відпочинок у таборі Олександр Квятковський (справа у кепці на першому фото, другий зліва на другому, у центрі на останньому фото). – Усього був там два рази. Роки 2003-2004, мабуть. Спочатку у п’ятому, а потім у четвертому загоні. Останній більше сподобався, бо з другом поїхав. Пам’ятаю дискотеки, як у тиху годину до дівчат у кімнати кидали жаб. А ще у таборі в хорі пісню якусь співав про дружбу.

 

113391134011341


Пам’ятає слова пісні, можливо, тієї, яку співав Олександр, Марина Кукуляк (на першому фото під цитатою). Вона відпочивала у таборі кількома роками раніше.

– Там поруч був табір «Ёлочка» і у нас була табірна пісня «…мы «Ёлочки» соседи, Гагарина друзья..». Мій тато (на другому фото) працював тоді на молокозаводі в районі і цей завод постачав масло, молоко, сирки у табір, мені просто пощастило потрапити туди. До речі, це єдиний раз і єдиний табір, де мені за моє дитинство довелося побувати. Залишився яскравий спогад про гурток випалювання. Тоді вперше випалювала на дерев’яних дощечках знаки Зодіаку. А коли прибирали корпуси, то не пам’ятаю чому саме, але вожаті називали загальний ганок «палубою», то так і казали: «мити палубу», – поділилася спогадами жінка.

 

1134211343


– Здається, там був мій перший поцілунок, дискотеки під Корольову, багато корисних ігор, піонервожаті-дівчата по
17 років, вогнище з двоповерховий будинок. Найбільше запам’яталися змагання картингів, я навіть зайняв якесь місце, – пригадує Віталій Фісенко.

«КП» з’ясувала, що востаннє у таборі приймали дітей влітку 2001 року. Після того його викупила приватна особа під туристичну базу, де відвідувачам пропонували послуги сауни, фінських будиночків, спортивні розваги – футбол, волейбол, настільний теніс. Нині територія досі у приватній власності.

 

113501135111352113531135411356


текст: Наталка Маринець
фото: Олександр Майоров і надані співрозмовниками

e-max.it: your social media marketing partner