Прощаючись із легендарним спецназівцем Олефіренком, кіровоградці ставали на коліна

, Олена Сідорова, "КП"

1646Сьогодні сотні кіровоградців прийшли на громадянську панахиду та прощання з земляком, командиром 73 морського центру спецпризначення 49-річним Юрієм Олефіренком. Він загинув під час виконання службових обов’язків на сході країни. За життя колеги називали Олефіренка «спецназівцем №1», товариші – справжнім і щирим другом, а дружина – ідеальним чоловіком. За день до прощання у Кіровограді з командиром прощався Очаків – саме там Олефіренко з літа ніс службу.

– 16 січня, під час виконання бойового завдання – розвідувального пошуку під Маріуполем під вогнем ворога загинув смертю хоробрих один із видатних українських вояків, талановитий і безстрашний чоловік, якого колеги-професіонали називали «спецназівець №1», командир 73 морського центру спеціального призначення, капітан 1 рангу Юрій Борисович Олефіренко, – повідомив про смерть бійця на своїй сторінці у Facebook головний редактор сайту Цензор.нет Юрій Бутусов.

1652Для Юрія Олефіренка спецназ був справою всього життя. Військову освіту отримав на факультеті спецназу Рязанського училища Повітряно-десантних військ Радянського Союзу. Опісля відвоював в Афганістані повних чотири роки, за бойові операції нагороджений орденом і медаллю.

– У Юрія Борисовича було багато здібностей, але він не мислив свого життя поза армією і спецназом. Видатні інтелектуальні здібності дозволили йому під час війни, в ході постійних активних бойових дій досконало вивчити фарсі! Олефіренко володів складною мовою вільно, читав вірші і співав пісні, спілкувався з місцевими жителями, як своя людина, – продовжує журналіст Юрій Бутусов.

В Україні свою військову кар'єру Олефіренко також побудував у частинах спецназу Кіровограда й Очакова. Багато сил віддав 50-му навчальному центру спецназу в Кіровограді, 17-й бригаді, яка зараз переформована в 73-й центр спецпризначення.

1651До початку воєнних дій на сході він знаходився на заслуженому відпочинку. Проте осторонь війни у рідній державі він не зміг залишитися. Пішов добровольцем. Сформував 42-й батальйон і зробив усе, щоб перетворити добровольців і мобілізованих на боєздатну військову частину. У серпні 2014 року після загибелі командира Очаківської частини Олексія Зінченка став на чолі «морських котиків».

Офіцер загинув смертю хоробрих під вогнем ворога під час виконання бойового завдання – розві­дувального пошуку. Олефіренко сам розробив розвідувальну операцію і очолив її. Під час мінометного обстрілу бойовиків він закрив своїм тілом трьох підлеглих, чим урятував їм життя. Сам отримав поранення, проте до госпіталю так і не доїхав.

– Юрій Борисович спланував і очолив розвідувальну операцію, прекрасно розуміючи великий ризик. Чому пішов сам? Він не міг відправити людей на завдання і не піти разом із ними. Такий командир був, справжній. Переживав за кожного бійця. І тому бійці йому вірили завжди як самому собі... Він загинув, як і жив – як справжній воїн і справжній патріот. Вічна пам'ять герою України. Наш обов'язок зробити все, щоб допомогти родині героя, щоб його життя і його справи не були забуті, – продовжив Юрій Бутусов.

1653Добрими й теплими словами під час церемонії прощання на театральній площі обласного центру згадували Юрія Олефіренка представники влади, колеги-військовослужбовці й друзі.

–Добра, порядна, щира, весела людина, відчайдух, – згадує начальник штабу, перший заступник командира військової частини, капітан 2 рангу Володимир Подолянчук. – Це не та людина, в якої так рано повинен був обірватися життєвий шлях. Для нас він був, як батько. Дорослий, зрілий, досвідчений. Завжди турбувався, ніколи не залишав у біді. Уся військова частина попрощалася з командиром, ніхто не залишився осторонь. Він жив одним подихом, згорів – наче свічка. Нещодавно згадував його останні слова, які мені запам’яталися перед його крайнім від’їздом на схід. Він сказав: «Ніхто не повинен залишитися байдужим, коли країна скаже «Допоможи!». Таким він був, наш командир.

– Він розпочав свій військовий шлях простим рядовим солдатом. Тричі побував на вогненній землі Афганістану, де з честю виконав усі покладені на нього задачі. Одним із перших він став у стрій на захист своєї держави. Юрій Борисович був для нас товаришем, взірцем. Його подвиг залишиться назавжди в наших серцях. Ми будемо завжди пам’ятати, яким він був за життя, до нього завжди можна було звернутися за порадою і допомогою, він ніколи не відмовляв, – говорить голова обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану Вік­тор Остащук.

Для колег він став беззаперечним авторитетом, зразком високого професійного виконання бойових завдань та справжнім батьком для кожного рядового.

1650– Хтось міг би сказати: «Свою війну я вже відвоював». Але не він. Коли загарбник прийшов на українську землю, він став на захист своєї Вітчизни. Він виховував, навчав, усіляко беріг своїх підлеглих. Світла пам'ять про справжнього Героя України зав­жди буде жити в серцях військових моряків. Його життя і його подвиги будуть прикладами для всіх нас, – говорить капітан 1 рангу Андрій Урсул.

Поховали Юрія Олефіренка на Алеї слави на Рівненському кладовищі у Кіровограді.

Без чоловіка й батька залишилися дружина і двоє дочок.
e-max.it: your social media marketing partner