На Різдво у Фінляндії подарунки дарує… козел

Євгеній Решетніков – із Бобринця. Колись він планував бути вчителем історії, але життя закрутило так, що опинився за три тисячі кілометрів від рідного дому. Останні три роки чоловік живе у країні північного сяйва, Йолопукі і незвичних для українських широт ягід.

– Уперше до Фінляндії їхав на машині. Здолали близько трьох тисяч кілометрів… Це взагалі була моя перша в житті подорож за кордон. Тому вражень було купа. Звертав увагу на найменші дрібниці, – починає свою розповідь Євген. – Про те, що потрапили у розвинену країну, відчули буквально на митниці – черг мало, огляд минув швидко і спокійно. Але головний шок – це дороги! Виявляється, вони бувають зовсім без ям, без відкритих люків, а узбіччя чисті і там не валяються використані підгузки! На дорожньому полотні є розмітка, існують знаки, ліхтарі. Диво – одним словом. У перші три місяці перебування у Фінляндії я взагалі може тільки раз бачив поліцію на дорозі – усюди лише камери спостереження. І чим більше я знайомився з цією країною і її жителями, тим більше розумів, як нам ще далеко до них. Люди там дуже привітні до приїжджих. Це відчувається всюди. Багато разів мені потрібна була та чи інша допомога. І завжди фіни йшли назустріч. Позитивне ставлення – у крамницях, у держустановах…

У Фінляндії є дві державні мови – фінська і шведська. Жодних протиріч на цьому грунті немає. Люди толерантно сприймають один одного і розуміють без проблем.

Співрозмовник «КП» каже, сам уперше почув фінську, коли готувався до поїздки.

– Знайшов в інтернеті відеоуроки, а їх було надзвичайно мало, і почав учити. Перше, що я зрозумів – вона відрізняється від англійської, але при цьому схожа граматично на українську чи російську. Дорослій людині її вчити важко. Але коли потрапив у мовне середовище, стало трохи легше. Цікаво, що у фінській немає майбутнього часу, при цьому існує купа особливостей у відмінках, у закінченнях слів, прийменники дивно вживаються. От, наприклад, ми кажемо: «Склянка на столі», а фіни, якщо перекласти – «склянка столі на», – пояснює він.

На батьківщині Євген закінчив педагогічний виш, працював там же викладачем і паралельно вчився в аспірантурі. А ще писав дисертацію. Наївно вірив, що професія освітянина – хороший квиток у майбутнє. Втім гаманець демонстрував інше. Зрештою здався і разом із друзями вирішив заснувати невеличкий бізнес. Однак криза 2008-­го усе зруйнувала. Справу довелося згорнути.

– Ніхто з нас не був мажором, фінанси тоді були основною проблемою. Коли накрила криза, багато хто втратив свій бізнес. Наш же навіть не встиг нормально розвинутися. Ми пропрацювали не більше року, – ділиться він.

Далі була державна служба, робота в дошкільному центрі. П’ять років пошуку себе та відсутність будь­якої перспективи тільки підсилили бажання поїхати світ за очі.

Уперше Євген поїхав у Фінляндію у 2013­-му. На сезонні роботи. З того часу ця країна стала для нього ледь не другим домом.

 

 

– Спочатку це була сезонна робота, не більше трьох місяців, пов’язана зі збором диких лісових ягід у тайзі за полярним колом, на півночі країни. На такі роботи люди приїздять звідусіль, у тому числі й з України. Усе офіційно: фірма робить запит, наймає працівників, – пояснює співрозмовник «КП». – До обов’язків заробітчанина входить збирання ягід і тільки. На цьому можна непогано заробити, за нашими мірками. Насправді така робота цілком пристойна для початку. Графік працівник планує сам. Суттєвий плюс – автівка. Її можна легко орендувати. По­перше, так легше діставатися до локації збору ягід, а по­друге, це робить тебе не прив’язаним до місця. Сам собі король! Коли захотів, тоді поїхав. А ще – бажано, щоб у команді була людина, яка хоч раз їздила «на ягоди». Адже новачкові розібратися, яка на вигляд та чи інша ягода (а деякі з них у наших широтах просто не ростуть), – спочатку важко. Плата напряму залежить від ягід, які збираєш. Морошка, а вона дозріває найпершою, вважається найдорожчою і фіни її дуже люблять. Використовують у всьому – джемах, випічці, де хочеш… Один кілограм коштує 13­15 євро. Далі йде збір чорниці, вона коштує до 5 євро за кілограм. Наступна – брусниця, до 1,5 євро. Потім ще збирають шикшу, або її ще називають водянка, – маленька чорненька ягідка... Мега­дорога у них княжениця (ягода схожа на нашу малину), але я її не зустрічав.

 

 

Євген каже, за законом у Фінляндії, відбувши сезон, який триває 90 днів, необхідно покинути країну. Так, співрозмовник «КП» повернувся до Бобринця, пробув удома півроку, а далі знову поїхав до Скандинавської країни.

– Працював різноробочим у невеличкій сімейній фірмі, там такі дуже поширені. Після цього знайшов ще одну роботу на рік – працював помічником пасічника. Зараз маю вже новий контракт, ще на 12 місяців, – продовжує він.

За весь час перебування у Фінляндії Євген звик не лише до самої країни, а й до її традицій і звичаїв.

– Фінляндія має дуже багато спільного з Україною. Візуально. Така ж мальовнича природа. Із відмінностей – білі ночі. Цікаво дуже було. Зараз звик. А от люди – зовсім інші. Мені пощастило, що мав можливість об’їхати добру частину країни, тому спостерігав за тамтешніми жителями, їхніми звичками, побутом… Знаєте, фіни дуже спокійні, навіть обережні, я би сказав. Попри свою привітність до чужих, вони не такі, як ми! У гості дуже рідко ходять. У них швидше це не прийнято. Родичі можуть жити поряд, але на гостину не кликатимуть один одного. Не так, як у нас: «Ой, куме, привіт, пішли до мене…», – ділиться співрозмовник «КП».

Одні з найважливіших свят для фінів – Різдво, День незалежності і День Матері. Це саме той час, коли збираються усі родичі.

– Різдво фіни святкують, як і католики (там близько 80% жителів – лютерани), з 24 по 26 грудня. До народження Сина Божого готуються заздалегідь. Прикрашають обійстя. На свята ставлять дуже багато свічок. Різного розміру, діаметру, форми… Також прикрашають будинки ілюмінаціями. А от колір гірлянд залежить від регіону. На півночі, наприклад, переважно використовують однотонні лампочки, які постійно світяться. На іншій території – різнокольорові, з мерехтінням. При цьому на Різдво майже всі фіни обов’язково йдуть до церкви. Особливо свята чекають діти, бо до них прийде козел і принесе подарунки – саме так дослівно – різдвяний козел – перекладається наз­ва їхнього білобородого діда Йолопукі, що роздає пакунки. Резиденція його знаходиться у Лапландії, – веде далі розмову Євген. – До речі, я там був. Щоправда, не в гостях у Діда Мороза, а в самому регіоні. Це ще було під час моєї першої поїздки. Природа там неймовірна. Багато озер, річок і… комарів. Комарі там просто гігантські, на відміну від наших. Коли присмокчеться,­ хвилюєшся, аби всю кров не випив… У Лапландії олені гуляють, де хочуть – як у нас коти чи собаки. Там законом заборонено їх навіть лякати! Можна зустріти і лосів, і ведмедів, і вовків… Але таких зустрічей краще уникати. Це машини смерті! Лось може мікроавтобус перекинути! А про ведмедів чи вовків я взагалі мовчу.

 

 

Співрозмовник «КП» зізнається, фіни дуже бережливо ставляться до природи. Причому, як до диких тварин, так і до свійських.

– Якщо ти, наприклад, випадково збив оленя і не зміг довести, що зіткнення не можливо було уникнути, тебе можуть посадити до в’язниці. Собаки і коти там теж у великій пошані. Побачити на вулиці нічийну тварину майже нереально, – ділиться Євген.

У сучасному світі існує думка, що ставлення людей до тварин визначає їхній особистий рівень розвитку і рівень розвитку країни, у якій вони живуть. Фіни, говорить він, і Фінляндія далеко випередили українців і Україну.

– А ще мене вразив той факт, що кожна сім’я там має по дві­чотири автівки. Причому машини середнього класу і вище. Машини бізнес­класу зустрічаються рідко. Там не прийнято демонструвати свої статки. У середньому фіни отримують три­п’ять тисяч євро на місяць. Заробітчани – до тисячі. Але цих грошей вистачає – 300 євро на місяць оренда житла і приблизно стільки ж необхідно на харчування. Ціни у крамницях доступні. Причому ані мережі, ані виробники не мають звички обманювати покупців. Знижки у супермаркетах – теж не те, що в Україні, коли за акціями ховають протерміновані товари чи неякісні. У Фінляндії зі знижкою 30­50% можна купити продукти, термін придатності яких закінчується через три дні! Це норма! І фіни не соромляться купувати. До речі, в такі дні продажі різко зростають, – констатує Євген.

Та найбільше, зізнається співрозмовник «КП», вразило північне сяйво.

– Його можна побачити лише у морозну ніч і на чистому небі. Коли вперше побачив сяйво, захоплення було неймовірне! Ті відчуття важко передати, – намагається описати Євген. – На чистому зоряному небі раптом то з’являється, то зникає щось схоже на хмаринки. Візуально, наче працює якийсь світловий прилад. Колір – світлосалатовий, білий, яскравосалатовий… Усе переливається і мерехтить…