Я живу у селі Добра Надія, станція Щаслива… Зневірена жінка, про яку писала «КП», нині знайшла своє щастя

,

7659Ще кілька років тому Ірина Валяр думала, що помре від безвиході. Чоловік наказав убити ще ненароджену дитину, постійно сварив її і бив. Але вона набралася мужності і втекла. Вірила, колись її біди закінчаться і обов’язково буде біла смуга у житті. Поки ж їй, при надії, доводилося ночувати на купі цегли просто неба, підробляючи у циганки…

Ту страшну історію «КП» розповіла наприкінці 2014­-го. Саме тоді ще 23­-річна Ірина на восьмому місяці вагітності потрапила до соціального центру матері і дитини. Там жінку вчили любити життя, виховувати маля, долати труднощі, куховарити і співати колискові. Сьогодні Ірина з гордістю констатує: у неї нове життя. Щасливе! Її мрія – стати мамою здорового сина й бути господинею у власному домі – здійснилася.

– Я чекаю на народження хлопчика, Сергієм хочу назвати. Пологи мають бути у січні. Незабаром Новий рік і я вірю, що для мене він стане початком нового життя. Усі труднощі і випробування залишаться у минулому. Я вже не страждатиму і в мене буде справжнє жіноче щастя, – ділилася два роки тому своїми сподіваннями Ірина.

Зараз її очі горять, вона сповнена світла і щастя. Все, про що так мріяла, збулося!

– Я живу в селі Добра Надія, станція Щаслива Олександрійського району. Ніби Бог так велів, щоб у мене в житті все було добре, була постійно надія на краще і я була щаслива, – посміхається тепер співрозмовниця «КП».

Жінка ніколи не мала власного житла, тому дуже мріяла, щоб у неї з сином був дах над головою. У біді їх не залишила директор центру матері і дитини Інна Жолобова – вона допомогла знайти будинок.

– Мені дуже допомогла Інна Олександрівна з пошуком житла, за що я їй вдячна. Знайшли через оголошення в інтернеті. Потім приїхали в село, подивилися. Мені сподобалося, тож купили. Тут я живу вже десять місяців. Гадаю, звикну до життя в селі. Головне – у мене є власний будинок, про який дуже мріяла, – щиро розповідає Ірина.

Жінка вже освоїлася на новому місці, потоваришувала з сусідами. Зараз думає над тим, чим засіє город навесні, щоб вродили овочі для сина. У планах – обзавестися й господаркою.

– З господарства у мене поки нічого немає. Я планую завести, але мені вдома потрібні чоловічі руки, щоб допомогли. Хочу завести цього року хоча б курей, аби мати щось своє. Можливо, встигну на весну, подивлюся, як у мене буде з грошима, – ділиться Ірина і додає, що поки з головою поринула у виховання сина.

Коли є вільна хвилинка – любить співати. Каже, якби було на кого залишити малого, ходила б на репетиції у сільський вокальний колектив. Але поки помічників немає, то репетирує вдома, заколихує сина піснями.

– Я дуже люблю співати. Коли в селі був концерт, то я виступала у клубі. Мій татко тоді був з малим Сергійком, – продовжує жінка.

Ще одне захоплення Ірини – створення картин із в’язальних ниток. Каже, почала займатися цією справою ще в центрі матері і дитини. Відтоді і вдома, як є хвилинка, чаклує над зображеннями.

– Я люблю робити картини з ниток. Для цього беру звичайні нитки для в’язання, ріжу їх дрібненько, як пух, а тоді наклеюю на малюнок. Виходить дуже гарно, – радіє співрозмовниця «КП».

Ірина вірить, незабаром у її житті з’явиться і справжній чоловік, який любитиме її та сина.

– Я мрію про справжню родину. Мені потрібен чоловік, який би став гарним батьком, уважним чоловіком. Переконана, так і буде. Адже, я вже точно знаю, що дива трапляються, – додає вона насамкінець.

 

e-max.it: your social media marketing partner