«Державні» діти – сам-на-сам з проблемами

Держава «виховує» дітей, які залишилися без батьків. Змалку забезпечує необхідним – харчуванням, проживанням, спілкуванням тощо. Однак, коли дитина виростає з інтернатного закладу, вона залишається сам-на-сам з реаліями. Без роботи і без житла. Життя сиріт складається абсолютно по-різному, але проблема із відсутністю житла – одна на всіх.

Історія Миколи Сєрова: На біржі побачили, що я знявся з реєстрації, і сказали, що не маю права стояти на обліку
«У 12 років я втратив батьків. Дядько забрав мене в Україну, у Кіровоград. Віддав у школу-інтернат, де я  навчався. Потім вступив в університет на факультет іноземних мов, сам пробивався. Вступив як призер республіканської олімпіади, адже зайняв свого часу друге місце по Україні. У 2004-му закінчив університет, автоматично втратив прописку, залишився на вулиці. Як хочеш – так і живи. Мені вручили диплом і дали 600 гривень, сказавши: «ти спеціаліст, їдь заробляй сам собі на житло».

Десять років я орендую квартиру. Мав роботу. Але зараз потрапив під скорочення, стояв на біржі праці, був зареєстрований у друга, а потім так склалися обставини, що довелося виписатись. На біржі побачили, що я знявся з реєстрації, і сказали, що не маю права бути на обліку в центрі занятості, тож змусили написати заяву про зняття. Я пояснив, що сирота, житла в мене немає, реєстрації відповідно теж, на це мені сказали, що їх мої проблеми не цікавлять. Виходить, що сироти не мають права звертатися в центр зайнятості без реєстрації?!

Я звертався, аби стати на чергу на житло у 23 роки, але мені відмовили. Письмову заяву не оформлював, адже сказали, що нема сенсу. Мені зараз 32. Житла і роботи немає. Як мені жити далі і за що, навіть не знаю…»

Історія Світлани Величко: Робила я в однієї жінки біля свиней, то вона мені дала «квартирку» разом із свинями. Я там і спала. Спасибі хоч за це...
«Мою 24-річну матір позбавили батьківських прав, а мене у три роки здали в дитячий будинок, що на селищі Нове. Звідти перевели в Маловисківський інтернат. Та згодом у мами з’явився чоловік (вони були розписані), який став моїм опікуном і батьком. Та потім так склалися обставини, що мене повернули в інтернат №1 у Світловодськ. А потім батька не стало, а мати спилася і пропила хату, вийшла заміж вдруге, а я, дочка, їй була не потрібна. Вона поїхала в Новоукраїнський район, але тодішній чоловік вбив її, а його брат забрав хату. Мені тоді було 20. Оце так повернулося моє життя…

Свого часу я працювала на меблевому комбінаті, але мене звідтіля вигнали… Працювала, де могла, щоб заробити копійку, яку платила людям, аби пустили переночувати. Нема грошей – ти нікому не потрібен... Робила я в однієї жінки, біля свиней, то вона мені дала «квартирку» разом із свинями. Я там і я спала. Спасибі хоч за це...

Потім я прийшла у ЖЕК. Начальник мене поставив на квартирний облік, та згодом він розпався, натомість з’явився ТОВ «ЯРК-Комфорт». Пішла в  міськвиконком, а там мені кажуть, а чого вам ЖЕК не дає житло?! Пояснюю, що він розпався, а мені у відповідь «отже в черзі стоятимеш довго і нудно». Куди мені звертатися? Я працюю двірником. Добрий знайомий поки взяв мене на квартиру, то я зараз в нього живу... Мені 50 років і я втратила будь-яку надію...»

«Державні» діти без надійного плеча держави
Таких безнадійних історій багато. «Державні» діти залишаються без державної підтримки, із власними бідам наодинці. Позаду  інтернатний заклад, а попереду життя. Проте невиправдані мрії і бажання, розчарування і біль оселяються в душах і діти залишаються ображеними на весь світ.

У Кіровоградській обласній службі у справах дітей розповідають, загалом в області проживає 3 тисячі 248 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Всього дітей-сиріт віком від 16 до 18 років 710, з них 107 має житло на правах власності, 191 на правах користування, а 400 дітей нині перебуває на квартирному обліку.

– У 2011 році взагалі не видавалося житло, у 2012 році семеро осіб з числа дітей-сиріт вдалося забезпечити житлом, у 2013 – 33 особи забезпечені соціальним житлом, – зазначили у службі, пояснивши процедуру подання на квартирний облік: там де дитина перебуває на первинному обліку, той опікун і подає всі документи до комітету сільських і селищних рад, далі вони підтверджують, що дитина дійсно сирота чи позбавлена батьківських прав і таким чином їх ставлять на облік.

У відомстві говорять, якщо є потреба в житлі, діти сироти та діти, позбавлені батьківських прав, стають на житловий облік вже самостійно після 18 років. Загалом же подавати документи вони можуть до будь-якого віку в залежності від державних програм.

Соціальний гуртожиток з обмеженими місцями, але з правом на адаптацію
Для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування створено соціальний гуртожиток, проте всі бажаючі сюди потрапити не можуть, адже кількість місць надто обмежена. Їх всього двадцять, а перебувати тут можна лише три роки. Далі – на власні хліба!

– Для того, щоб потрапити до гуртожитку у дитини повинні бути всі документи. Якщо дитина позбавлена батьківського піклування, у неї має бути рішення суду, якщо повна сирота – свідоцтво про смерть батьків. Основна мета гуртожитку – навчити дітей адаптуватися до життя, – розповідає «КП» послідовність процедури директор Кіровоградського міського соціального гуртожитку для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування Олег Симуляк, додаючи, що є випадки, коли все-таки вдалося дитині потім отримати кімнату, а деяким навіть своє житло.

За словами директора, цього року гуртожиток планують «розширити». Адже ще рік тому виділялися кошти на реконструкцію корпусу та його капітальний ремонт. Наразі ремонтні роботи закінчуються, тож можна очікувати, що цього року ще 20 дітей матимуть тимчасове житло.

Та коли термін перебування в гуртожитку завершується, дехто з дітей йде на навчання і вже в гуртожитках навчальних закладів шукають дах над головою. Утім щастить не всім. Деякі просто залишаються напризволяще...

– Ми ставимо на житлову чергу наших дітей, на жаль, вона не рухається. Але ми все-таки ставимо, адже проекти забезпечення соціальним житлом в державі є, тож будемо сподіватися, – каже Олег Симуляк, розповідаючи, що загалом з 2006 року, тобто, з моменту відкриття даного гуртожитку звідси вийшло 86 вихованців. З ними підтримуємо контакт – через телефон чи соціальні мережі. Доля кожного склалася по-різному, більшість винаймає квартири. За цей період з усіх вихованців у місті отримали житло лише семеро...

Або навчання або черга на житло!
На жаль, навчатися і одразу стати в чергу на отримання житла практично не можливо, пояснює «КП» Олег Симуляк. З одного боку держава ніби й допомагає сироті, адже виплачує соціальні стипендії за навчання в училищі, технікумі, університеті. А з іншого, отримуючи кошти, стати в чергу на житло не можна, бо виходить, що дохід перевищує мінімальний.

Так «державні» діти залишаються наодинці зі своїми проблемами. Де їм шукати порятунку і правди, вони не знають... Тому й стукають у всі можливі двері. Хоча вирішити проблему можна – досить врегулювати закони.