Кіровоградський школяр видав кишенькову книжечку, щоб підтримати воїнів АТО

, Любов Попович

9053Безліч людей надають різноманітну підтримку нашим бійцям, які боронять схід України. Кіровоградський школяр Денис Бірзул свою допомогу визначив словом. Його вірші, написані у звичайних листах і відправлені на схід, підняли дух не одного захисника, укріпили їхню віру в те, що вчинили правильно, ставши на захист своєї землі. Отримавши чимало вдячних відгуків від вояків, учень дев’ятого класу школи №31 вирішив зібрати свої вірші у збірку «Якби в мене були крила». Книжечка, яка побачила світ у кіровоградському видавництві «Імекс», – найменшого, кишенькового формату. Сьогодні увесь тираж, а це тисяча примірників, Денис Бірзул передав нашим воякам на передову.

– Книжку можна покласти в кишеню, аби була ближче до серця. Своїми віршами хотів підтримати бойовий дух кожного воїна, щоб вони пам’ятали, що ми чекаємо їх живими і віримо у перемогу, – каже Денис Бірзул.

Хлопець розповідає, поетичний талант відкрив у себе випадково. Якось у другому класі його товариш написав віршика і похвалився Денису.

– Насправді той вірш вийшов не дуже вдалий і я його переписав. Мій варіант усім сподобався. З того часу почав писати вірші, – пригадує хлопець, і скромно зауважує, що то були дитячі поезії, не надто серйозні і складні. Більш осмислені теми прийшли до нього після історичних змін в Україні – Майдану, бойових дій на сході. Але звернутися до бійців АТО Дениса підштовхнув конкретний випадок.

– Якось ми з мамою проходили біля кінотеатру «Зоряний» і побачили велике фото Андрія Шершня, який загинув в АТО. Мої батьки його знали особисто. Мама почала плакати. Мене тоді це настільки вразило! А потім нам стало відомо, що татів товариш військовий офіцер потрапив у полон. Тоді я написав вірш «Солдат» і маленького листа, у якому сказав, що мрію подивитися­ йому в очі і сказати, що я ним пишаюся,­ – ділиться Денис.

Школяр вірив, що його лист потрапить адресатові, проте не знав, що ця історія матиме несподіване вражаюче продовження.

– Дізналася, що на схід збираються їхати знайомі волонтери і там зустрінуться з полоненим офіцером. Я передала йому синового листа, аби хоч таким чином підтримати його дух. А наступного дня сталося диво, його відпустили з полону, – розповідає продовження історії мама Дениса – Наталя і додає, згодом цей військовий зателефонував їй і сказав, наскільки цей маленький лист і вірш стали для нього важливими. Повернувшись додому, військовий прийшов у школу, де навчається Денис, аби подякувати за слова, які рятують життя. Це така важлива підтримка, якої чекають наші бійці на передовій і особливо ті, хто опинився в полоні. Для Дениса ця зустріч виявилася несподіваною і дуже хвилюючою.

Згодом у колі друзів кіровоградського школяра з’явилося багато волонтерів, військових, які читали його вірші. Хлопець почув чимало історій від дітей, чиї батьки брали участь в АТО. Все це трансформувалося у патріотичні поезії. Він надсилав їх на схід нашим військовим, неодноразово читав на різноманітних заходах і зустрічах, куди його часто запрошують. Торік Денис видав першу збірочку ­«А війну розітру в долоньці». До неї увійшло з півтора десятка дитячих віршів. А днями світ побачила уже серйозна доросла книжка «Якби в мене були крила». Денис Бірзул каже, ідея видати саме кишенькову книжку і передати її нашим військовим на схід належить директору школи Тетяні Тиханській.

– Коли почалося АТО, наші діти постійно передавали на схід малюнки, листи, в школі часто відбувалися зустрічі з воїнами, які повернулися звідти. На одній із таких Денис прочитав свого вір­ша, його помітили, зацікавилися і згодом побачили, яку він пише гарну поезію. Вона настільки пронизлива, глибока, що інколи не віриться, що вірші написала дитина, – коментує Тетяна Тиханська.

За кілька років, поки йде війна на сході, у школяра назбиралося стільки віршів, що вистачило на книжку, каже педагог і зазначає, вирішили видати друком у такому форматі, щоб можна було покласти в кишеню, і передати її нашим воїнам на схід. Там вона точно знайде свого читача.

– Коли я побачила, як Наталя Бірзул підтримує свого сина, запропонувала видати книжку кишенькового формату. Об’єднали наші зусилля, Наталка взяла на себе пошук видавця, а я – пошук спонсорів, і нам усе вдалося. Книжка – це такий гарний результат нашої енергетики. Денис хотів допомогти нашим воїнам, а ми з його мамою – йому, – радіє успіху учня директор навчального закладу.

– Із шостим форматом, або як його називають кишеньковий, визначилися одразу, бо розуміли для кого Денис Бірзул писав вірші і куди поїде це видання. Книжка адресована воїнам АТО, – говорить директор видавництва «Імекс» Тамара Самиляк. – Скажу вам, видрукувати книжку такого маленького формату технологічно значно складніше, ніж звичного. Але народження такого видання завжди радує. Вдячна людям, які підтримали талановитого школяра і допомогли збірці побачити світ.

Тим часом у школі вирішили зробити не просто презентацію кишенькової книжечки, а цілий творчий авторський захід, де вірші читатимуть сам Денис і його друзі. Прямо з цього заходу увесь тираж передадуть волонтерам, які доставлять книжку військовим на схід.

Юний поет не вихваляється своїми досягненнями, хоч і має їх чимало. Хлопець навчається у Малій академії наук, здобув багато нагород за участь у різних конкурсах. Але своє майбутнє мріє пов’язати з військовою службою.

– Хочу бути офіцером. Я вже визначився з майбутньою професією, – твердо заявляє Денис Бірзул.

Настане мир.

Я вірю: він настане!

Засяє ясно сонце навкруги.

Ті дні війни, що Україну

не минали,

Залишаться у спогадах моїх.

Багато літ були ми

брат за брата,

Не думали,

що прийде в дім війна.

Сьогодні вороги прийшли вбивати

Бійців, що захищають

нас від зла.

А юні хлопці, зовсім юні хлопці,

На схід ідуть. А знаєте, чому?

Щоб захистити нас від тої люті,

Якою ви наповнили війну.

Ніколи ми ні з ким не воювали,

Ніколи не робили людям зла.

Коли ж прийшла війна,

то ми повстали,

Хлопчиська юні,

стали як броня.

Настане мир.

Я вірю: він настане!

Розвіє вітер полум’я війни,

Як прадід воював,

про це я знаю,

За що він воював, він розумів.

А хлопці, зовсім юні хлопці,

На схід ідуть. А знаєте, чому?

Вони дивились ворогові в очі

І мріяли про мир і про сім’ю.

Не дали вороги, на жаль,

не дали

Цим хлопцям молодим

створить сім’ю,

Що з того,

що героями їх звали,

Як гордість нації

зів’яла в полину...


Фото: із сімейного архіву
e-max.it: your social media marketing partner