Імперія Cirque du Soleil. Кіровоградка працює у всесвітньо відомому цирку

Уявіть собі, на це інтерв’ю «КП» чекала понад рік! Адже щойно дізнавшись, що жителька Кіровограда виступає у всесвітньовідомому цирку, газета спочатку розпочала пошуки героїні, а потім – не могла дочекатися приїзду землячки. І от нарешті розмова відбулася. Інна Тесленко – свого часу знана кіровоградська гімнастка, приїхала у рідне місто у відпустку і погодилася розповісти «КП» про своє життя й кар’єру у Цирку дю Солей.

Cпортивною гімнастикою Інна почала займатися у чотири роки. Вже тоді у ній розгледіли перспективну спортсменку.

– Коли мені було дев’ять, тренер підійшла до мами і сказала: «Можна я візьму вашу Інночку на два тижні попробувати на Олімпійську базу у Кончу Заспу? Вона маленька, але я бачу у ній потенціал». Мама погодилася. Вона мене забрала і я повернулася, коли мені вже було 18 років! Коли ти маленька, тебе не запитують – подобається це тобі чи ні. Коли потрапляєш на Олімпійську базу, починаєш вчити нові елементи, навколо багато маленьких дівчаток, і ти вже починаєш змагатися. Тобі просто стає цікаво. Ти хочеш бути кращою, – ділиться вона.

Кар’єра гімнастки йшла вгору. Були і перемоги, і сльози, і вмовляння, і знову перемоги…

– Коли я підросла – потрапила у юнацьку олімпійську збірну. Вдома я бувала лише один тиждень на рік – на різдвяні свята. У 13 років я вже готувалася до юнацького чемпіонату Європи, але туди не потрапила через проблеми з документами. За два роки був чемпіонат Європи у Греції. Ще був Кубок України, де я виграла. Мені тоді було 15. Після кубку України поїхала на Чемпіонат Європи, де була третьою на брусах. Далі Кубок світу – там теж посіла третє місце, – згадує гімнастка про свої спортивні перемоги.

Та в один момент кар’єра Інни обірвалася. Перспективну гімнастку зупинила травма. То був чи не найважчий період у житті дівчини. Та попри все вона вірила, що повернеться в спорт, а попереду будуть нові перемоги.

– Було дуже важко, коли всі поїхали на Олімпійські ігри, а я сиділа вдома, у Кіровограді. Треба було пережити цей період. Я тренувалася у спортшколі, сиділа в роздягальні і просто не могла зайти в зал, не могла переступити поріг... Мій тренер і моя мама радилися, як мене морально реабілітувати, – розповідає співрозмовниця «КП». – Я тоді розгубилася, почала думати, що робитиму без гімнастики. Мені тренер сказав: «Ти не зникай, тренуйся, будемо готуватися­ на наступну Олімпіаду». Але я не хотіла, я розуміла наскільки важко це буде для мене.

Втім із гімнастики дівчина тоді не пішла. Продовжувала тренуватися.

– Я вчилася у Харківському спортивному училищі. А коли всі наші були на Олімпіаді, вступила до Харківської академії спорту. Для мене це було престижно, я задоволена, що там навчалася, – зізнається Інна. – Я повернулася у гімнастику. Про олімпійські змагання не думала. Просто займалася.

Саме в час, коли дівчина намагалася повернутися до свого спортивного життя, почала отримувати пропозиції від Цирку дю Солей. Втім погодилася на них гімнастка не одразу.

– Цирк дю Солей – перший, хто шукає спортсменів для шоу чи певних номерів. Там стежать за результатами спортсменів і бачать, якщо ти не з’являєшся певний період на змаганнях, отже з якихось причин ти уже не в спорті. Тоді вони шукають з тобою контакт. Вперше мені зателефонували, коли дівчата поїхали на олімпіаду. Попросили зробити відео, як я працюю на доріжці, роблю акробатику. Але я казала, що через травму ходити не можу, що дуже сильно поправилася. Одним словом, відмовила тоді, – пригадує дівчина.



Потім була робота в Америці. Однак довго там виступати Інна не змогла. Каже, важкий графік, велике навантаження не залишали часу ані на відпочинок, ані на відновлення сил.

– Я працювала у мексиканському цирку в Америці. Жили ми там же, при цирку. Давали по шістнадцять шоу на тиждень, отримували за це копійки. Через дев’ять місяців я вже не могла. Тому повернулася додому, – розповідає вона.

Проте Інна прагнула і далі розвиватися у цирковому мистецтві. Сама написала білоруській знайомій із Цирку дю Солей і запропонувала свою кандидатуру. І сталося диво, кіровоградку забрали до відомої команди.

– Я поїхала в Монреаль. Перший контракт був на три місяці. За цей час роботодавці придивлялися до мене, до моїх можливостей. Потім контракт продовжили, – каже Інна Тесленко.

У червні буде вісім років, як дівчина відчуває справж­ній смак циркового мистецтва. За цей період вона досягала певних вершин, наполегливо працюючи над собою.

– Раніше я робила у шоу «Сorteo» (Кортео – кортеж. Розповідає глядачеві про похорони клоуна. Куди він потрапить? У рай чи пекло? З чим він стикнеться­ на шляху до загробного життя? Разом із глядачем клоун підніметься до зірок, а потім порине у пристрасті звичайного земного життя. Чи можливо це все сон? Неймовірна гра акторів і неймовірної складності і краси гімнастичні піруети чекають на вас! – із релізу шоу, «КП»)

Кожен номер – це спогад із його життя. Це єдине «Сorteo», де ми використовували звичайний макіяж, без будь­яких малюнків. Я, наприклад, не могла стригти волосся, фарбувати… У салон я мусила йти лише з дизайнером, яка диктувала, що можна мені робити, а що – ні. На сцені ми використовували своє волосся – нам його накручували. Були шапки, сукні… Тобто все було, як у 18 столітті, – ділиться артистка.

Із цим шоу Інна виступала сім з половиною років, буваючи у різних куточках світу і вражаючи глядачів незабутніми постановками.

– Ми їздили біктоп – це як велике шапіто на 2700 людей. Ми були півтора року у Японії, півроку в Росії, два з половиною роки у Європі, півтора року в Бразилії, у Південній Америці, центральній, Мексиці… За три­чотири роки роботи в шоу, я робила лише свій номер. Але згодом мені довірили головний характер у шоу. Тоді півроку я готувалася до цього номера. Знаєте, коли я їхала, у мене було п’ять валіз. От у Бразилії я навіть кухню возила, – продовжує співрозмовниця «КП» і додає, зараз удосконалюється в іншому шоу. – Воно розраховане на більшу кількість глядачів і ставлять його по тижнях. Тому треба бігом збиратися і їхати далі. От ми тільки відпрацювали перші десять тижнів в Америці. Якщо ми закінчили шоу і переїзд на автобусі займає більш як шість годин, то ми летимо на літаку, без сторонніх пасажирів – тільки наші актори.

Інна каже, що у цирку працює велика команда. Але там піклуються про кожного артиста.

– У нас є їдальня, кухарі з нами харчуються. Вони готують на всіх і завжди є кілька страв на вибір. Коли є можливість і хочеться приготувати щось самій, готую. Коли ми працювали по три місяці в одному місті, у мене була своя плита, каструля, кухонне начиння. Моя улюблена страва – оселедець під шубою, я дуже люблю солону рибу. Правда, коли їм її, то мій хлопець навіть не може зі мною в одній кімнаті знаходитися, – сміється вона.

Про костюми артистів дбає величезна команда костюмерів.

– У Монреалі працює велика команда костюмерів. Є головний дизайнер, який малює костюми. Там велике приміщення – ангари, де вони створюють наші образи. Є пара залів для тренувань. Все інше – фабрика. Коли ти їдеш вночі, через великі вікна можна побачити все – машинки, костюми, швачок. Це дуже гарно! Там, мабуть, п’ять тисяч людей працює, – говорить Інна.

Дівчина розповідає, що в цирку працюють і сімейні пари.

– Після пологів у жінки є три місяці, щоб повернутися на арену. Її місце ніхто не займає. У нас раніше при цирку навіть школа була, в тури їздили два вчителя, які займалися з дітьми. Зараз цього вже немає, – ділиться­ кіровоградка. – У мого партнера троє дітей, йому довелося свою дружину відправити в Україну, адже дітям треба навчатися.

Інна пригадує, що під час гастролей траплялося багато непередбачуваних ситуацій. Коли виводили всіх глядачів на вулицю, стояли під дулом пістолета і лякали бомбою.

– У нас було двотисячне шоу – нумерується кожне. Як раптом посеред виступу почалася евакуація. Нас із глядачами вивели на вулицю. Сказали, що в цирку бомба. Через сорок хвилин перевірили і сказали, що все нормально. З’ясувалося, одна пара посперечалася. Дівчина пішла в цирк, а хлопець через ревнощі зателефонував зі свого мобільного і сказав, що в шапіто бомба. Його тоді оштрафували. Правда, не знаю, на скільки.

Під час перерви шоу у Буенос­Айресі під цирком стояли чоловіки з пістолетами, які вимагали грошей.

– Вони підійшли до охоронців і кажуть: ведіть, де гроші. Вони думали, що в цирку банк чи що. Потім ці чоловіки викрали автобус разом із водієм, врізалися в клумбу, кинули автобус і втекли, їх спіймали. Після такої перерви ми продовжили шоу, – пригадує Інна.

Дівчина любить своє життя, виступи, ритм, емоції, які отримує від гастролей.

– Я була на шести континентах. Тільки один залишився – Австралія. Кожна країна по­своєму цікава, але водночас і складна. Для мене Україна – рідний дім. У Кіровограді я була останній раз півроку тому, до цього – два роки тому. Інколи я не приїжджаю у відпустку, а забираю до себе маму і сестру. Ми там проводимо час. Інколи мені хочеться, щоб і вони побачили щось інше, – зізнається вона.

Інна не планує змінювати життя, адже хоче розвиватися і досягати нових вершин.

– Я ніколи не думала, що працюватиму в цирку. Тим більше, у дю Солей. Про нього я чула раніше від подруг старшого віку, які залишили спорт і поїхали туди працювати. Це зовсім інше життя, інші емоції. Там немає таких навантажень, як у спорті, немає такого контролю, як від тренера збірної України. Там живеш спокійно і сам за себе відповідаєш, ніхто не стоїть над головою, – констатує гімнастка. – Цирк дю Солей – це настільки велика компанія, що не обов’язково бути артистом. Там можна рости – тренер, старший тренер, асистент. Зараз із артиста я не можу перескочити на щось вище. Але перспективи є!