Мама особливої дитини: Після пологів я зовсім посивіла

Коли у сім’ї Катерини народилася особлива дитина, найсильнішою виявилася вона сама. Чоловік після шістнадцяти років шлюбу покинув, сказавши, що «такий» син йому не потрібен. Пізніше здалася і донька. Катерина ж трималася з усіх сил і повністю присвятила себе вихованню малого. Нині жінка радіє його успіхам і глибоко в серці вірить, що настане час, коли все буде так, як у її мріях.

Місяць я лежала в «гамаку» і місяць він кричав

Коли Катерина завагітніла вдруге, у неї був люблячий чоловік і донька-красуня. Здавалося б життя от-от набуде ще більшого сенсу. Та тоді навіть ніхто і подумати не міг, що пологи будуть важкими, а син народиться з фізичними вадами.

– До пологів у мене розійшлися­ кістки тазу, я впала на ноги. Напередодні саме лягла в обласну лікарню, тож це все сталося зі мною там. Медики скликали консиліум і думали, що робити. Вирішили – кесарів розтин. Був 34 тиждень вагітності. Дві доби мене приводили до тями. Дитину не приносили, – згадує Катерина. – Після пологів я не могла стати на ноги. Лише на п’яту добу мене повезли на рентген і побачили розходження лона тазового суглоба. Лікарі сказали, таке трапляється раз на тисячу випадків. Зазвичай, кістки розходяться під час пологів, а в мене це сталося до них… Мене поклали в «гамак» на 24 дні. Це як гіпс. Сина принесли на п’ятий день, він був дуже слабкий… Місяць я лежала у «гамаку» і місяць він кричав. Я обливалася сльозами… Дівчата у палаті допомагали. Уже потім мені сказали, що дитина дуже тяжка, з інвалідністю. Я не хотіла з цим миритися… У тридцять три роки я зовсім посивіла.

Додому Катерину виписали на милицях. Вона ще не могла самостійно ходити. Потрібен був час на реабілітацію, а потім – звикнути, що син особливий і потребує не менш особливого догляду.

Малого назвали Станіслав. Він був неспокійним хлопчиком, постійно вередував. Катерина каже, трохи заспокоївся син, коли його похрестили.

– У три місяці ми вперше потрапили на прийом до невропатолога. Лікарі казали, що син буде інвалідом. Але я категорично відмовлялася у це вірити. Так тривало поки Стасу не виповнилося два роки. А тоді не витримав чоловік. Пішов, – розповідає жінка.

Стимул жити з’явився після розлучення

Як жити далі, Катерина не уявляла. Одна з двома дітьми, без роботи і без грошей… Але саме в цей момент безвиході у неї звідкись взялися сили.

– Чоловік пішов в іншу сім’ю. Донька – школярка, я – у декретній відпустці, допомога на сина не оформлена… І ви знаєте, тоді стимул з’явився – сила, енергія... Я пішла оббивати пороги. За тиждень оформила інвалідність, подала заяву на аліменти, подала на розлучення і на розподіл майна, – каже співрозмовниця «КП».

Не за день вирішилося питання з аліментами та розподілом. Щоправда, були моменти, коли опускалися руки, та Катерина трималася.

Донька виступила проти мене

Поки чоловік влаштовував особисте життя, Катерина виховувала двох дітей. Розповідає, вивчила доньку, дала їй вищу освіту, поставила на ноги. Згодом купила їй половину хати в одному ж дворі, хотіла, щоб усі жили поряд, дружньо. Проте не так сталося, як гадалося…

– Коли я купила їй частину хати, приїхав до неї батько. Хотів реабілітуватися, взявся допомагати. Я навіть думала, він повернеться до нас… А насправді він цього і не планував. Я знову подала на аліменти. І в цей момент у суді проти мене виступила донька… Ми програли той суд. А з донькою досі натягнуті стосунки, – з болем каже жінка.

То був ще один нестерпний період у житті Катерини. Говорить, піднятися­ знову допомогли друзі.

– У мене багато друзів в інвалідному русі. Вони мене витягли з того становища і сказали: «У тебе дитина, ти повинна заради нього жити». Я зрозуміла: якщо я не можу змінити ситуацію, значить я зміню ставлення до неї, – ділиться співрозмовниця.

Мамина радість

Попри сімейні перипетії, Катерина ні на хвилину не залишала сина. Каже, виріс він добрим і щирим хлопчиком. Сьогодні йому 22, рік тому закінчив школу і має чимало захоплень.

– Син любить малювати, співати і танцювати, а ще – мандрувати. Тому, щойно випадає нагода – їдемо разом, пізнаємо країну. Ми вже були у Вінниці, Харкові, Хмельницькому. Станіслав бере участь у художній самодіяльності. Співає і танцює він звичайно не так, як усі, але в своєму колі почувається щасливим, – зізнається жінка.

Якось, розповідає Катерина, у Він­ниці на заході син заспівав для неї.

– Ми були на семінарі, а ввечері була дискотека. Там Стас мене приємно здивував. Сам вийшов до мікрофона і попросив у діджея, щоб йому поставили пісню «Мама». Я в той момент сиділа і спілкувалася з іншими мамами. І тут він заспівав... Для мене це була така несподіванка! Моя дитина сама вперше заспівала для мене. Радості не було меж. Я підійшла до нього обійняла, поцілувала, – ледь стримуючи сльози, ділиться співрозмовниця «КП».

Любить квіти, як у дитинстві

Катерина зі Стасом живуть у приватному секторі. Мають невеличкий клаптик землі, де вирощують городину та квіти.

– Я вирощую квіти, городину. Люб­лю тюльпани і троянди. У мене на вулиці гарні клумби. Навіть квартальний комітет фотографував і подавав на конкурс, мене нагородили за благоустрій, – радіє жінка.

Та найбільша її любов – материнська. Сина називає своїм щастям і молиться за те, щоб у нього життя склалося тільки найкращим чином.