Наші в Ізраїлі: Хліб коштує від півтора долара за буханку, курячі ніжки – сім доларів, а яблука – 2,5 долара за кіло

, Наталка Маринець

5752Кіровоградка Ірина Лінська – наша колега, журналіст. Рік тому разом із чоловіком і донькою переїхала до Ізраїлю. Про те, як живеться її родині у цій країні Близького сходу, Ірина розповідала «КП».

Спонтанний переїзд

– Нам цікаво було спробувати свої сили в країні з іншим укладом і рівнем добробуту. Вважаю, краще спробувати і пожалкувати, ніж не спробувати і жалкувати все життя. Тим більше, що сучасна еміграція, як на мене, значно відрізняється від тієї, що була, наприклад, років із 20 тому, коли люди кидали все і на осліп їхали шукати кращого життя. Назавжди. Нинішні емігранти здебільшого залишають за собою можливість повернутися додому в будь-який момент, – каже Ірина.

Переїхати до Ізраїлю родина Лінських наважилася торік улітку. Рішення прийняли спонтанно. Ірина пояснює, донька саме мала йти у перший клас, тож це був найкращий період, щоб адаптуватися насамперед їй до нових умов.

За рік Ірина та її чоловік Андрій вивчили іврит. Хоча співрозмовниця «КП» зізнається, нині донька краще розуміє мову, аніж вони.

– Вчити мову, навіть рідну, можна безкінечно, що вже говорити про ту, яку чуєш вперше в житті. Звичайно, за рік ми вивчили іврит на певному рівні, достатньому для спілкування. Але найкраще серед нас його знає Лєра, бо найбільше перебуває в івритомовному середовищі, спілкується з однолітками, читає книжки і виконує домашні завдання. Нам же добре допомагає подолати мовний бар’єр знання англійської. В ізраїльтян рівень знання і спілкування нею в рази вищий, ніж в українців, – розповідає вона.

Ірина визнає, кинути звичне усталене життя і переїхати практично ні з чим до іншої країни було серйозним викликом. Адже всі досягнення, усе, над чим ти працював довгий час, залишилося у минулому і потрібно починати все з початку.


Звикли до шаббату і терактів

– Рік – це занадто малий термін, щоб адаптуватися у країні з іншим менталітетом і укладом життя. Наприклад, важко було звикнути до того, що тиждень розпочинається у неділю, а не в понеділок. Що працювати треба шість днів, а не п’ять. Що є шаббат – сьомий день тижня, який триває з вечора п’ятниці і суботу, під час якого завмирає все життя і все зачиняється, а ти якраз вихідний і не можеш дістатися без власного авто бодай моря, бо і громадський транспорт не працює, – продовжує співрозмовниця «КП» і зізнається, що досі її родина продовжує звикати до деяких особливостей нової країни, хоча, є речі, до яких звикнути важко, наприклад, теракти.

– В Ізраїлі теракти не просто бувають, вони тут постійно. Ти просто звикаєш із цим жити. Але незважаючи на все це, ти відчуваєш себе тут більш захищеним, ніж в Україні, тому що ставлення до безпеки в Ізраїлі на надзвичайно високому рівні, – пояснює вона. – З іншого боку, швидко звикаєш до «цивілізації»: кондиціонери скрізь, дороги – з прекрасним покриттям, до лікаря можна потрапити без довжелезних черг, а ще можна купувати фрукти і овочі цілий рік, не боячись нітратів.

У чужій країні Ірина продовжила займатися журналістикою.

– Ми з чоловіком працюємо на досить великому російськомовному новинному порталі. До речі, російськомовна журналістика в Ізраїлі представлена доволі широко, але інтегруватися в неї вкрай важко. Необхідно глибоко знати аспекти політичного, релігійного та світського життя. А для того, щоб досягти успіху в цій галузі, знадобиться знання, як мінімум, кількох мов, – зауважує вона.

 5753

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інша школа


Донька Ірини – Валерія, якій уже сім, цьогоріч піде в другий клас. Навчання в ізраїльській школі, пояснює мама, значно відрізняється від навчання в українській. Малих ніхто не муштрує. Та й узагалі до дітей в Ізраїлі особливе ставлення.

– Спочатку доньці було дуже важко, оскільки друзів не було, ніхто її не розумів. Але буквально за кілька місяців усе владналося. В Ізраїлі для учнів, які приїхали з інших країн, проводять у школі безкоштовні заняття з івриту замість деяких інших уроків, – розповідає Ірина. – Самі заняття дуже відрізняються від українських. Узагалі ставлення до дітей в Ізраїлі особливе. Їм тут дозволено практично все, тому і дисципліна значно гірша. Діти не сидять по двоє за партами, не встають при появі вчителя, не отримують оцінок у молодших класах, їм не задають величезної кількості домашніх завдань. У класі можуть зіставити два столи і учні сидять по четверо, можуть і спиною до вчителя. У них немає щоденників. Домашні завдання перевіряють не часто і якщо вчитель це робить, то замість оцінки пише, що виконано добре або може наклеїти смайлика. Шкільна форма – це набір однотонних різнокольорових футболок, а взимку – світшоти з логотипом школи.

– Відрізняються і батьківські збори, – продовжує співрозмовниця «КП». – Вони проводяться двічі на рік у вигляді індивідуальних зустрічей із дитиною і батьками. Кожній сім’ї призначається певний час. Учитель не сварить і не хвалить дитину на загал, а розповідає наодинці про її досягнення і проблеми.

В ізраїльських школах існують обов’язкові платежі, які потрібно внести на початку року на організацію різноманітних заходів, що проводитимуться під час навчання. Підручники потрібно купувати самостійно.

– Наприклад, комплект для наступного навчального року коштує більше сотні доларів. Взагалі я не можу сказати, яка система освіти краща – українська чи ізраїльська, вони просто різні, – констатує Ірина.

57555754















Дорого і сердито

Загалом, каже співрозмовниця «КП», Ізраїль – країна дуже дорога. Купівельна спроможність там досить висока, тому і ціни продавці ставлять, опираючись на це.

– Мінімальна заробітна плата тут приблизно 1300 доларів, середня – десь 1700-2000, – уточнює вона і пояснює, що зарплати різняться в залежності від сфери роботи. – Наприк­лад, спеціаліст IT отримує близько п’яти тисяч доларів на місяць, кваліфіковані пілоти – десь 20 тисяч доларів, поліцейські – три тисячі доларів, шкільні вчителі – дві тисячі, продавці або касири у магазині – півтори тисячі доларів. Заробити пристойні гроші можуть і електрики, і ті, хто займається ремонтами квартир.

– Якщо говорити про ціни, то, наприклад, оренда 2-3-кімнатної квартири в центрі країни обійдеться в 700-900 доларів без комунальних платежів. На півночі і півдні країни це коштує дешевше, але й знайти роботу там важче, оскільки це пов’язано з близькістю небезпечних «сусідів» та іншими нюансами, – ділиться Ірина.

Недешево обійдеться і влаштувати дитину у дитсадок. В Ізраїлі безкоштовні державні дитячі садки тільки з трьох років, а от декретна відпустка породіллі – всього три місяці. Тому мами, які виходять на роботу, віддають дітей у приватні садочки. А це ще приблизно мінус 500-600 доларів із сімейного бюджету.

Високі ціни в Ізраїлі й на продукти і техніку.

– Тут на порядок вищі ціни на техніку, тож дехто привозить її з України або Росії з собою. Хліб коштує від півтора долара за буханку, кілограм курячих ніжок – сім доларів, молоко – трохи більше долара за літр, картопля теж вийде долар із копійками за кіло, яблука – 2,5 долара за кілограм, – вражає співрозмовниця «КП» і тут же заспокоює: великі торгівельні мережі часто влаштовують розпродажі, тому одяг, наприклад, можна купити зі знижками до 70-80%. Вони тут бувають досить часто, тому потрібно прос­то зачекати.

Загалом не зважаючи на те, що будь-який переїзд в іншу країну вимагає значних зусиль та енергії, і той, хто наважиться на це, має усвідомлювати майбутні складнощі, Лінські переконані, це цікавий експеримент, який дає неоціненний життєвий досвід.

– У сучасному світі кордони – поняття відносне і не варто боятися їх долати. Навіть переїхавши до нової країни завжди є змога зберігати тісні зв’язки з Україною і дорогими тобі людьми, – зауважила насамкінець Ірина.

e-max.it: your social media marketing partner