Чорно-білий талант. Кіровоградка оздоблює одяг унікальною авторською вишивкою

, Галина Богомаз-Кулик

6063Для 22­річної жительки обласного центру Олени Бабій уже чотири роки голка і нитка дають усе – натхнення, самореалізацію, заробіток… Дівчина малює нитками на тканині. Каже, завжди мріяла працювати творчо, а ще хотіла стати відомим дизайнером одягу. Поки за її плечима навчання в університеті, перша робота, гран­прі на конкурсі, власна студія і… неймовірне бажання рухатися вперед.

Ще будучи школяркою дівчина захопилася високою модою і почала колекціонувати глянцеві журнали. Тоді, говорить, не просто роздивлялася кольорові сторінки видань, а прискіпливо вивчала кожну деталь, намагаючись не пропустити нічого важливого. Тоді в Олени й з’явилася мрія – навчитися всім азам шиття одягу, аби створити власну марку, яка стане брендом і яку представлятимуть на подіумах разом із іншим колекціями «от кутюр».

Навчатися в Києві у дівчини не було можливості, тож після закінчення школи Олена вступила до педагогічного на обрану спеціальність, сподіваючись навчитися конструювати й моделювати одяг. Там, вірилося, здобуде необхідні знання і наблизить реалізацію своєї мрії.

– На другому курсі нас учили будувати лекала, знімати мірки, кроїти, шити якісь елементарні речі… Та мені хотілося більшого, бо я мріяла насправді якісно навчитися­ шити і дізнатися про всі тонкощі цієї справи. Саме тоді моя одногрупниця порадила курси з крою та шиття, які відвідувала сама. Я записалася на них і ніскілечки не пожалкувала, – констатує Олена.

Дівчина розповіла, що саме на цих трирічних курсах вона й отримала необхідну базу, щоб займатися індивідуальним шиттям одягу.

Навчаючись на останньому курсі університету, кіровоградка взяла участь у конкурсі дизайнерів Fashion­шоу «Мода без кордонів». Серед його учасників були як студенти навчальних закладів, так і професійні дизайнери. За свою авторську колекцію одягу під назвою «Монохром» Олена Бабій отримала гран­прі в категорії «прет­а­порте». Чорно­біла естетика, незвичайні елементи, легкі тканини блузок і штучна шкіра уособлювали, на думку авторки, образ сучасної дівчини.

Після того, як Олена закінчила навчання, викладачка курсів запропонувала їй роботу. Дівчина з радістю погодилася і рік працювала разом із нею на молодого київського дизайнера. Та нещодавно вирішила: прийшов час працювати на себе.

– Мені робота подобалася, бо, в принципі, я потрапила в ту сферу, в якій хотіла себе реалізувати. Та з часом, набравшись там досвіду, я зрозуміла, працювати на когось – це не те, чого мені насправді хочеться,­ – ділиться співрозмовниця «КП».

Паралельно з роботою Олена шила одяг на замовлення. Проте, констатує, через складну економічну ситуацію клієнтів поменшало, адже багатьом таке задоволення не по кишені.

– Для багатьох головною перешкодою є фінансове питання. Адже зараз купити якусь річ (хоч і далеко не завжди якісну) значно дешевше, аніж пошити її. Трапляється й так, що лише пошив, без витрат на тканину, коштує дорожче аніж купити готовий товар у крамниці. Індивідуальний пошив зазвичай замовляють люди, які мають нестандартні фігури, через що магазинний одяг на них просто «не сидить», – пояснює Олена.

Для дівчини ж така робота – це один зі способів самовираження. Олена зізнається, дуже любить уважно розглядати одяг у магазині, аналізуючи і ледь не розбираючи його на клаптики. Іноді вона пробує повторити побачене.

– Мені подобається перевіряти свої сили, щоб знати наскільки якісно власноруч я можу це зробити. І коли втілюю в життя те, що побачила десь у магазині й воно виходить ідентичне – хоч бірку вішай та продавай, то я від цього отримую неабияке задоволення, – зізнається майстриня.

Свій новий напрямок у мистецтві створення одягу Олена знайшла майже відразу. Авторська ручна вишивка – це візитівка майстрині. А все почалося, як це часто буває, випадково. У день, коли вирішила звільнитися з роботи, знайома побачила вишиті роботи Олени і замовила собі.

– Я вишила для себе футболку і виставила її фото у соцмережі. Знайомі побачили і почали замовляти собі. Далі увімкнулося сарафанне радіо, і вже знайомі знайомих, побачивши у них ці футболки, звернулися до мене з замовленням. А далі одне за іншим, одне за іншим і закрутилося, – розповідає із захопленням дівчина.
60626059 6060

Олена каже, вишивати почала чотири роки тому. Тоді, пригадує, переглядала в інтернеті роботи людей, які професійно цим займаються і подумала, що також зможе це робити. А вміння гарно малювати допомогло створювати ескізи.

Нині дівчина має власну авторську студію. Її роботи – це вже не просто вишивки – це неймовірні малюнки нитками!

– Назва моєї студії «Needle in the middle» – це каламбур. Та з іншого боку ця назва має свій сенс, бо означає «голка всередині». Так співпало, коли я починала свої перші роботи, то паралельно дивилася серіал «Malcolm in the middle», що перекладається як «Малкольм у центрі уваги». Напевно, ці речі пов'язані, – загадково посміхається співрозмовниця «КП». – Мій улюблений напрямок у мистецтві – графіка, яка передбачає монохромні кольори, тому, власне кажучи, я й почала працювати чорним по білому. Вишивка чорними нитками на білому одязі подобається тим, що має вигляд малюнка. Така техніка дозволяє домогтися чітких ліній, усе виходить тонко й акуратно.

Ескізи для вишивок частіше створює Олена. Але нерідко замовники приносять свої малюнки, які хотіли б бачити на одязі.

– Тут усе залежить від клієнта. Наприклад, людина хоче аби на її футболці був вишитий кит, але у неї немає конкретного малюнка. Тоді я підбираю декілька варіантів і пропоную їх. Ми, обговоривши все, обираємо котрийсь із них. Іноді ж замовники приносять готові малюнки, – пояснює майстриня.

У роботі Олени є багато тонкощів, без урахування яких отримати бажаний результат буде складно. Так, вишивати краще на тканинах, які не розтягуються. У першу чергу, це бавовна. Також перед початком роботи місце на одязі, де згодом буде малюнок, треба спеціальним чином обробити.

– Перед тим, як почати роботу, я наношу на тканину спеціальний клеєвий матеріал, який ущільнює тканину. Це потрібно для того, щоб не було стягування ниткою. Потім переношу малюнок на тканину. Це можуть бути просто схематичні лінії, для того щоб орієнтуватися, яку площу займатиме робота. Згодом по цих контурах вільно накладаю стіжки як вважаю за потрібне. Якщо малюнок контурний, то така робота займає декілька годин. На об'ємні роботи витрачаю приблизно тиждень.

Щодня Олена вишиває від 8 до 16 годин – залежно від вільного часу і натхнення. Якщо правильно виставити освітлення, то очі не втомлюються, запевняє вона. Першою ж втомлюється рука. Раніше, згадує майстриня, коли вишивала для себе, то працювала від натхнення до натхнення. Зараз же намагається створювати роботи не тільки якісно, а й максимально швидко, бо не любить примушувати людей чекати. До того ж, зізнається Олена, їй дуже подобається реакція людей, задоволених результатом. Саме це й додає натхнення і сил для наступної роботи.

Серед бажаючих отримати класну футболку з креативним зображенням чи навіть власним фото не тільки кіровоградці – Олена поштою пересилає свої роботи в різні куточки України. Серед її клієнтів є й іноземці.

– Люди замовляють як для себе, так і на подарунки. Я вважаю, що ручна робота, особливо вишивка – це хороший подарунок, адже ще здавна, коли наші прабабусі займалися вишивкою, вона виконувала функцію оберегу. Якщо малюнок не дуже великий, то я вишиваю його на футболках зліва, це ніби оберіг для людського серця, – роздумує співрозмовниця «КП».

Олена зізнається, вона прихильниця мистецтва в усіх його проявах. Музика, кінематограф, образотворче мистецтво часто не тільки надихають її, а й створюють чудову атмосферу, завдяки якій вона із задоволенням годинами не випускає з руки голку. Джерелом натхнення для неї є й природа.

– Мені подобається весна і осінь. Однаково. У цей час у повітрі є особливий запах, що створює творчу атмосферу... Весна, коли все оживає і повітря наповнене квітковими ароматами, – це щоразу новий ступінь. Для того, щоб відчути, що ти живий… Для того, щоб почати займатися чимось новим, аби змінити щось у своєму житті. Весною я частіше за все задумуюся про те, що ж ще зробити, що мені треба змінити і, не менш важливе, з чого б мені почати… А восени я народилася, тому вересень мій улюблений місяць. І температура повітря найкомфортніша, і вже можна починати підбивати якісь підсумки, – мрійливо ділиться думками кіровоградка і зізнається, що іноді вона не встигає, запізнюється. – Насправді в мене все одно є таке відчуття, що я кудись спізнююся,­ що недостатньо працюю… Адже в усіх сферах мистецтва, якими захоплююся, мої ровесники досягли значно більшого. Дехто навіть у свої 18 років «злетів» і у нього успішна кар’єра. Я дуже поважаю таких людей. Їхній приклад допомагає мені рухатися вперед. Головне, якомога раніше знайти себе.

e-max.it: your social media marketing partner