Скалічена собака Мері з Кіровоградщини стала Міу-Міу і нині живе за кордоном

Це напівпородисте цуценя, ймовірно, хотіли продати. Але в непідходящий момент воно добряче поранило лапу і залишилося без пальчиків. Товар став неліквідним і малу, вочевидь, просто вигнали на вулицю… Беззахисну тварину в обласному центрі помітила 18-річна Іванна Смельняк. Завдяки її доброму серцю, підтримці батьків і просто надзвичайній волонтерці зі Знам’янки Богдані Стоян, у маленької Мері (так назвали знайду) з’явилося спочатку тимчасове житло, а згодом і справжня сім’я – у Пітері.

Про Анну Вас із Санкт-Петербурга «КП» уже розповідала – три роки тому разом із чоловіком вона подарувала нове життя трилапій собаці Ласуні зі Знам’янки. І ось знову ця сім’я врятувала тварину з Кіровоградщини.

На початку грудня Іванна Смельняк побачила біля під’їзду свого будинку маленьке налякане цуценя з пошкодженою лапою. Помітила і не пройшла повз. З огляду на юний вік, самостійно вирішити долю цуценяти не могла. Проте, як виявилося, саме неймовірна наполегливість дівчини і щире бажання врятувати тварину стали вирішальними у цій історії.

– Був перший день зими, випав сніг і було страшенно холодно, – згадує Іванна. – Повертаючись додому я і уявити не могла, кого знайду біля під’їзду свого будинку. Випадково побачила там налякане маленьке цуценя. Відразу було помітно, що в нього пошкоджена лапка. В його очах я побачила недовіру до людей, тож відразу зрозуміла, що його викинули. До того ж воно було доглянутим, зовсім не схожим на вуличних собак.

Згадавши про Кіровоградську організацію захисту тварин «Бім», дівчина зателефонувала до волонтерів. Так у телефонному режимі познайомилася з Богданою Стоян, яка є волонтеркою «Біму» і водночас головою Знам’янської зоозахисної організації «Дай лапу». Сама ж Богдана зізнається, історія з Мері (так згодом назвали цуценя) могла б мати інше завершення, якби не наполегливість Іванни Смельняк.

– Подзвонила дівчина і розповіла, що в обласному центрі, в районі Новомиколаївки хтось викинув цуценя з пошкодженою лапою. Просила допомогти. Як завжди, я розмістила оголошення у соцмережі, що знайшлася собака. Сподівалася, може хтось просто її загубив і відгукнеться. Проте минуло декілька годин, а реакція була нульовою. Іванна ж із надією дзвонила і дзвонила… Вона пояснила мені, що не може залишити цуценя у себе, оскільки з родиною живуте у Києві й уже має у квартирі трьох домашніх улюбленців. Тож попросила його забрати, – згадує зоозахисниця і додає, на той час такої можливості не було, бо ветеринарно-реабілітаційний центр саме був на карантині.

Але Іванна вперто вважала, що вихід має бути. У той же день у соцмережі на сторінці мами Іванни – Мілани Смельняк, з’явився заклик про допомогу. Жінка навіть обіцяла допомогти матеріально – оплатити щеплення, стерилізацію і привезти додому тим, хто захоче взяти Мері у родину. Інформацію про цуценя поширили сотні людей, але не знайшлося жодного, хто б захотів забрати її собі. Рятівницею Мері стала та сама волонтерка Богдана Стоян, яка погодилася взяти собаку на перетримку додому, у Знам’янку.

– У мене було багато собак на перетримці, але Мері чомусь найдужче припала до серця. Я навіть думала залишити її собі… Дуже ласкава, грайлива, просто чудова! Спочатку Мері боялася людей, була дуже налякана… А згодом той страх минув. Узагалі здавалося, що вона вважала себе кішкою. Лягала мені на ноги і скручувалася клубочком. Спала зі мною. Я посередині, а вони з моєю донечкою з боків. Наша родина дуже звикла до Мері, – ділиться Богдана.

За півтора місяця, які собака жила у Знам’янці, двоє людей хотіли взяти її собі. Але досвідчена волонтерка відмовила.

– Перш ніж віддавати тварину новим господарям, я розпитую про умови, в яких вона житиме. Люди, які хотіли взяти Мері, живуть у селі. Як я зрозуміла, вони планували посадити її на ланцюг. А в неї ж проблема з лапою… Коли ми гуляли з нею на вулиці в сніжну погоду, було помітно, що хвора лапка в неї дуже мерзне і вона весь час її піднімала. Тож як вона буде жити на вулиці в будці цілодобово?! – риторично запитує дів­чина, яка роками допомагає чотирилапим знайдам.

Богдана розуміла, знайти для «особливої» Мері відповідального господаря буде не так легко. Три роки тому волонтерці поталанило відшукати для собачки без лапи хорошу родину у Санкт-Петербурзі. І ось цього року в період­ новорічних свят диво повторилося – журналістка, стилістка, власниця магазину вінтажного одягу та активна волонтерка Анна Вас знову вразила своїм учинком.

– З Анею ми час від часу спілкуємося у соцмережах. Вона розповідає, як живе Фрау-Какао (так родина назвала знам’янську Ласуню – «КП»), що новенького вона утнула за останній час і все таке… Якось побачила її веселий пост у соцмережі, прокоментувала і так у нас зав’язалася розмова. Я розповіла їй, що в мене знову схожа ситуація з цуценям, у якого проблеми з лапою. «А в Пітер її ніяк?», – раптом запитала Аня в мене. Я спершу подумала, що вона жартує. А потім зрозуміла, що це зовсім не жарт і не цікавість, а реальна пропозиція, – розповідає Богдана.

 

Порадившись із чоловіком, Анна точно вирішила – Мері буде їхньою собакою. Богдані ж тим часом треба було підготувати необхідні документи, зібрати кошти на переїзд і знайти того, хто б міг відвезти цуценя в Санкт-Петербург.

– Я тоді відразу зателефонувала до свого друга Руслана Солодкого, який три роки тому відвозив Ласуню до Ані, й запропонувала цього разу відвезти ще й Мері. Руслан відразу погодився, але оскільки зараз працює в Києві, орендуючи там житло, треба було в переддень поїздки привезти Мері до столиці і знайти когось, хто б на одну ніч прихистив цуценя у себе, – продовжує співрозмовниця «КП».

Допомогти відгукнулася родина Іванни Смельняк, яка весь цей час цікавилася долею знайденого цуценяти. Тиждень до від’їзду Мері гостювала у них.

– Вона спала в ліжку, недовірливо ставилася до котів і тримала на відстані нашу велику собаку, кидаючись на неї з відчайдушним гавкотом, – ділиться Мілана Смельняк. – Тож Іванні довелося майже не виходячи з дому сторожити знайду. Прощання з Мері відбувалося зі сльозами… А ще – ми дуже турбувалися,­ чи потоваришує мала в новій родині з собакою, що там живе. Бо, не дивлячись на дружелюбність нашої Лайми, хвостаті дівчата так і не порозумілися.

Папери Богдана підготувала швидко, також знайшла людей, які погодилися підвезти Руслана з цуценям до Санкт-Петербурга. Загалом на поїздку треба було 65 доларів (1800 гривень), а волонтерам вдалося зібрати всього… 200 гривень. Та майбутні господарі «особливого» цуценяти самі сплатили необхідну суму для перевезення нового члена родини зі Знам’янки в Пітер.

– Я безмежно вдячна Ані за її добре серце… А ще вдячна своєму другу Руслану. Далеко не кожен захотів би безкоштовно пробути більше 30 годин у дорозі, аби відвезти цуценя в іншу країну! А він уже вдруге погодився, – радіє Богдана Стоян. – Руслан відвіз Мері в Санкт-Петербург і тепер у цієї малої є новий дім. Аня надсилає мені відео і фото… Таке враження, що Мері давно там живе, їй у цій родині дуже добре.

Сама ж Анна Вас ще рік тому говорила «КП», що їм із чоловіком Максимом дуже хочеться допомогти ще якомусь чотирилапому, якого, як кілька років тому Ласуню, навряд чи хтось візьме у свою сім’ю. Минув рік і все здійснилося.

– Так, ми справді хотіли для Фрау-Какао подружку. Але завжди знали, що не ми знаходимо тваринку, а вона нас. Тому коли Богдана сказала, що в неї схожий випадок із собачкою і що таких скалічених не беруть, ми зрозуміли – вона! Богдана сказала, що Мері дуже звикла до свого імені, тому краще називати її якимось схожим. І ми вибрали ім’я Міу-Міу, посилаючись на відомий бренд одягу Miu miu від Miuccia Prada, – жартує волонтерка з Пітера.

Анна каже, щойно Мері переступила поріг їхньої квартири, відразу відчула, що вдома і вела себе розкуто та весело.

– Як тільки Міу потрапила до нас – вона почала біситися з Фрау-Какао. Це було схоже на божевільну зустріч розділених близнюків Зіти й Гіти. Одна стрибала на іншу, інша летіла, перша підганяла... Міу дуже відважна. Для неї весь світ, весь будинок – її друзі, – розповідає співрозмовниця «КП».

Здавалося, старша Фрау-Какао швидко навчить малу Міу-Міу гризти черевики, гудзики і все, що можна. Але вийшло навпаки.

– Насправді Міу багато чому вчить Фрау. Їй давно не вистачало такого сміливого друга. Я за декілька років тільки пару разів чула, як Фрау гавкає. Тепер вони з Міу влаштовують трелі. А ще, надивившись на Міу, Фрау перестала боятися котів. Наша сім’я з Міу стала ще кращою, ми ніби ще більше стали командою. Нам наче дійсно не вистачало її, – міркує дівчина.

Іванна Смельняк, із телефонного дзвінка якої й запустився ланцюжок подій цієї історії, нині закликає не боятися брати у свої родини тварин із вулиці, запевняючи – вони стануть найвідданішими друзями.

– Із трьох тваринок, які живуть у нашій родині, – дві врятовані з вулиці, – наголошує 18-річна дівчина. – Тож можу запевнити, що такі тварини найудячніші та найвідданіші. Вони ніколи не забудуть, що саме ви дали їм притулок, врятували їхнє життя... Я дякую Богу за те, що в той день знайшла Мері. Дякую батькам, які допомогли мені та, як завжди, підтримали! А ще я безмежно вдячна неймовірній Богдані, яка вкотре взяла на себе відповідальність за маленьке створіння, не дивлячись на те, що вдома у самої багато тварин. Сподіваюся, ті, хто викинув Мері, слідкували за її історією і зараз кусають лікті через те, що втратили такого неймовірного друга!

 

фото: із соцмережі