Після ухвалення закону про засудження комуністичного та нацистського режимів, у Кіровограді знову розгорілася дискусія з приводу перейменування міста. Якщо думки пересічних жителів зводяться до майже одностайного «не перейменовувати», то думки краєзнавців у цьому плані розділилися. Більшість наполягає на поверненні історичної назви Єлисаветград, хтось – за нейтральну назву, яка не викликатиме в майбутньому дискусій, а дехто взагалі іронізує проблему. Але майже всі дослідники погоджуються з думкою кіровоградців – перейменування не на часі!

–Я проти нових назв, – говорить краєзнавець, геральдист, заступник голови топонімічної комісії, при виконкомі міськради старший науковий співробітник обласного краєзнавчого музею Костянтин Шляховий. – Виступаю тільки за старі. Треба повертати рідне ім’я – Єлисаветград. Всі інші варіанти – смішні й ганебні. Особливо Златопіль. Назва Кіровоград має в принципі дуже великий історичний сенс. До того ж, вона у будь-якому випадку виграє відносно нових. Узагалі перейменовувати треба було раніше. Зараз, коли війна, перейменуванням вулиць і міст, особливо на сході, де багато комуністичних назв, краще не дратувати тих нещасних людей. Бо взагалі ніколи миру не буде.

Краєзнавець упевнений: нову назву повинні обирати жителі.

– Насправді людям не важливо, на честь кого названо місто, в якому вони живуть, – продовжує Шляховий. – Пересічному жителю абсолютно все одно і його походження. Для людей – це звук і символ. Наскільки він приємний-неприємний, звичний. Все інше – то політиканство. Краєзнавці знають більше за людей, але їх невелика купка. А треба думати про широкий загал. Тому нехай громада висловлює думку, а не якісь адепти, що начебто знають більше за інших. Схиляється до думки, що треба повернути Кіровограду історичну назву і кандидат історичних наук, доцент, проректор із науково-педагогічної діяльності педуніверситету Ірина Козир. Вона також вважає, що перейменовувати місто треба було раніше, а зараз – не підходящий момент.

–Моя думка така, що кожне місто має носити ту назву, яку йому дали при народженні. Це моя точка зору як історика і фахівця. Навколо цього зараз накручують багато різних політичних та ідеологічних питань. Але ця тема не має бути заідеологізованою. Має вирішуватися дуже просто. Гадаю назва Єлисаветград – буде думкою більшості істориків. Ця назва пов’язана з іменем Святої Єлисавети, яка була матір’ю Іоанна Хрестителя. Тобто, не треба прив’язувати її до імені імператриці. Кіров до нас жодного відношення не мав, постать достатньо неоднозначна. Зараз ситуація складна в тому числі й фінансово, тому робити такі рухи – це зайвий раз нагнітати обстановку, – пояснює свою точку зору кандидат наук.

Зовсім протилежну думку з приводу назви має ще один кандидат історичних наук, доцент Сергій Шевченко. Він переконаний, місто повинно носити неіменну назву, а також назву без закінчення «град». Він вважає, що саме це викликає супротив у громади і дискусії.

– Назва не повинна містити чийогось імені, – вважає науковець. – Треба нейтральна, яка не викликатиме супротиву, щоб вона вже не мінялася. Це може бути назва, пов’язана з нашою географією, із розташуванням області. Щодо безпосередньо Кіровограда чи Єлисаветграда, то вони компромісними не стануть. Навколо них уже сформувалася негативна точка зору значної частини городян. Схиляюся більше до назв Златопіль, Інгульськ. Вони більш нейтральні. Можуть бути консенсуси.

Утім, як і його колеги, Шевченко переконаний, що назву треба обрати методом аналізу й обговорень, а не щоб просто кожен науковець відстоював свою версію.

– Але якщо Президент підпише закон, то із варіантів назв треба відкидати те, що вже не прижилося, – продовжує він. – Назва Кіровоград має переваги перед іншими іменними назвами – вона вже є. Тому моя думка така: сьогодні нехай усе залишається, як є, а через півроку, якщо закон діятиме, – необхідно обрати неіменну і не «градну» назву.

З іронічною посмішкою до обговорення питання перейменування підходить краєзнавець Василь Даценко.

– У дискусіях навіть не хочу брати участі, – заявляє він. – Народ одне говорить, а представники еліти – інше. З приводу назви я вже іронізую, кажу, треба назвати Ураноград.

Якщо про Херсон говорять «столиця кавунів», то Кіровоград – столиця урану однозначно. Інші назви такі «оригінальні», що краще нехай буде Ураноград. Але, якщо серйозно, на часі зараз інші проблеми – війна йде, люди гинуть. Усі зусилля йдуть на те, щоб отримати перемогу. От коли буде мир, тоді скажемо: «Прийшов час. Давайте перейменовувати». Я, мабуть, представник консервативного погляду. Займаю центристський напрямок і кажу зараз: «Не на часі».

Експерти зізнаються: питання перейменування Кіровограда їм настільки остогидло, що вони вже втомилися повторювати і відстоювати кожен свою позицію.

Тим часом Володимир Босько каже, що краєзнавців і дипломованих істориків взагалі треба відсторонити від обговорень, виступів і дискусій на тему перейменування Кіровограда.

– Я б узагалі заборонив писати про це статті, – наголошує краєзнавець, лауреат премії Ястребова, автор «Історичного календаря». – Не хочеться влізати в цю дурну тему. Треба накласти на неї вето. А то це перетворюється не те що на фарс, а навіть важко підібрати визначення. Краєзнавці постійно сперечаються­ за одне й те ж, одні й ті ж аргументи, тільки заважають народу визначитися. Але деякі історики і краєзнавці настільки знахабніли, що відстоюють думку, що Єлисаветград взагалі не треба включати до переліку назв. От така може бути хохма! Треба припинити це словоблудство, яке переходить всякі межі здорового глузду. Тих, хто відстоює назву Єлисаветград, називають п’ятою колоною, інших – великими патріотами. Залишилася тільки люта ненависть один до одного. Нехай зроблять опитування і хай голосує народ. Оце було б правильно.

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков призначив виконуючого обов’язки начальника УМВС в Кіровоградській області. Ним став полковник міліції Микола Павленко.

Микола Павленко 1969 року народження, є уродженцем Київщини. Пройшов шлях від старшого сержанта міліції до полковника у департаменті карного розшуку МВС.

Павленко вже познайомився з особовим складом УМВС в області. Найближчим часом має намір відвідати райони області.

Нагадаємо, колишнього головного міліціонера області Анатолія Вітюка міністр звільнив минулого тижня  за те, що той лобіював кадрові призначення своєї дружини, неодноразово її преміював і достроково присвоїв звання.

– Я розумію, що любов змушує страждати, але думаю, що Кіровограду такий начальник міліції не треба. Вчора я підписав наказ і звільнив керівника кіровоградської міліції. Передав відповідні матеріали до відповідних органів розслідування, і були зроблені відповідні висновки, – заявив Аваков і додав, що передав матеріли по Вітюку слідству.

Начальник обласного управління міліції Анатолій Вітюк написав заяву про відставку вчора, 25 березня, повідомили «КП» в УМВС.

Як уже повідомляла «КП» з посиланням на власні джерела в правоохоронних органах, 24 березня працівники СБУ склали відносно начальника УМВС в області полковника міліції Анатолія Вітюка протокол про корупцію.

Зокрема «КП» повідомили, що Вітюк призначив свою дружину на посаду заступника начальника міськвідділу міліції Кіровограда, а також призначив їй дочасно нове звання.

В обласному управлінні МВС інформацію про складений на начальника відомства протокол за корупцію прокоментували стримано.

– Таку інформацію може надати лише відомство, про роботу якого йдеться, або особисто начальник управління. На даний час він перебуває у службовому відрядженні, – прокоментували «КП» у прес-службі УМВС в області.

Нагадаємо, Вітюка призначили начальником УМВС в Кіровоградській області торік наприкінці квітня.

Тоді повідомлялося, що Вітюка особисто обрав міністр МВС і члени люстраційної комісії «у результаті жорсткої конкуренції».

– Я всім вдячний. Повірте, у мене немає сумніву в тому, що ми разом з вами, об'єднавши зусилля, подолаємо той негатив, який сьогодні існує в державі та області. Наші спільні добрі справи на благо країни і народу, для яких ми живемо, скажуть самі за себе, – обіцяв на своєму представленні Вітюк.

Колишній працівник міліції, який торік у листопаді на пішохідному переході по проспекту Винниченка в обласному центрі збив жінку, може відбутися мінімальним покаранням, заявляють родичі загиблої.

–У справі вже відбулося два судових засідання. Захист підсудного нині робить усе, аби якщо й не виправдати його, то обійтися мінімальним покаранням – штрафом або умовним терміном, – розповідає мама загиблої Тамара Федорова.

Нагадаємо, трагедія сталася за участі помічника оперуповноваженого міськвідділу міліції Кіровограда. Він нісся на шаленій швидкості проспектом Винниченка, де на пішохідному переході збив 42-річну Марину Замшу. За місяць, так і не прийшовши до тями, жінка померла в обласній лікарні.

Тоді очевидці трагедії – колеги збитої Марини, працівники Кіровоградського відділення держказначейства – розповідали, що сталося все за лічені хвилини.

– У нас усе зафіксовано. О 18:10 Марина здала охороні ключі від кабінету і розписалася в журналі. За цей час нас троє перейшло від казначейства через дорогу і на узбіччі чекали маршрутку. Буквально за дві хвилини Марина вийшла за нами і переходила дорогу пішохідним переходом. Вона вже дійшла до середини, як раптом із боку Ковалівського мосту буквально вилетіла машина і збила її прямо у нас на очах. Гальмівний шлях від коліс до пішохідного переходу був метрів вісім і стільки ж після переходу. Це ж з якою швидкістю треба було летіти у місті, щоб не побачити пішохода і не встигнути загальмувати? – риторично запитували свідки.

Після ДТП прокуратура заявила, що домагатиметься для міліціонера покарання в суді за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу – порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинила смерть потерпілого. Санкція цієї статті передбачає покарання терміном до восьми років.

Цього тижня «КП» опублікувала історію 44-річної кіровоградки Віти Афанасьєвої, котра, повернувшись із місць позбавлення волі, намагається забрати з дитбудку «Наш дім» трьох своїх дітей. За словами жінки, опікунська рада надала їй перелік документів, які вона має зібрати у двомісячний термін. У протилежному ж випадку, каже Віта, їй погрожують позбавленням батьківських прав. Однак усіх довідок у визначений термін жінка надати не встигає, бо проходила одне за одним медичне обстеження. Саме тому звернулася до «КП». Віта сподівається: лише розголос її біди змусить можновладців переглянути ставлення до неї. Аби допомогти жінці, газета публічно звернулася до чиновників протягти руку допомоги матері. Однак замість цього посадовці влаштували «лінчування» журналіста «КП».

У середу ситуацію, описану в статті, розглядали у Кіровоградській міськраді на засіданні комісії з питань захисту прав дітей. Якщо ви думаєте, що посадовці вирішували, як допомогти або хоча б посприяти багатодітній матері об’єднати сім’ю, глибоко помиляєтеся. За півтори години зібрання про це не пролунало жодного(!) слова. Увесь цей час посадовці, яких зібралося аж 13 чоловік, один за одним критикували статтю і її автора. У ролі «третейського судді» виступив заступник міського голови Сергій Колодяжний, який, власне, і очолив комісію.

Кілька разів повторюючи, що «ми не збираємося нікого звинувачувати», на адресу журналіста і видання раз за разом сипалися звинувачення у «непрофесіоналізмі». Кожен із чиновників, певно, вважав своїм обов’язком дати власну оцінку статті, але аж ніяк не ситуації, про яку в ній ідеться. «Стаття безпідставна», «жоден факт у статті не підтвердився», «журналісти мають спростувати все», «інформацію подано неправдиво» – висловлювалися «об’єктивні» посадовці, а потім взагалі заявили, що опублікована сповідь багатодітної мами посягає на їхню репутацію. Але і це ще не весь абсурд: насамкінець одна із членів комісії раптом уголос запитала, де жінка знайшла гроші на журналіста? Без коментарів.

Від осуду автора, який своєю публікацією насамперед ставив за мету підняти проблему на загал, привернути увагу посадовців та публічно звернутися до них за допомогою у вирішенні проблеми, чиновники міськради перейшли до осуду самої багатодітної мами Віти Афанасьєвої. Жінку ж на засідання ніхто не запросив.

Безумовно, куди простіше обговорювати проблему без головної героїні публікації, а усі питання до неї адресувати журналісту «КП», який, до речі, у своїй статті жодним словом не звинуватив ані відділ у справах сім’ї та молоді, ані опікунську раду, а навпаки – запропонував посадовцям у наступному номері висловити свою позицію.

Крім того, у статті газета подала лише пряму мову Віти Афанасьєвої та її дітей, котрі звернулися до «КП», і аж ніяк не висновки журналіста.

Відтак шановна комісія півтори години робочого часу витратила не на пошук шляхів допомоги родині, а на висловлення оціночних суджень.

– Ми прийшли на цю комісію, бо почали готувати сюжет із приводу ситуації у дитбудинку «Наш дім», оскільки звідти були тривожні сигнали. На комісії однозначно ми почули тільки думку чиновників. Апелювати їм було неможливо. Якщо посадовці прагнули об’єктивності, то це засідання, на мою думку, мало б­­­­ відбуватися і за участю мами, про яку йшла мова, і яка могла б озвучити свою позицію. Також висловлю свою суб’єктивну думку щодо засідання цієї комісії: не знаючи цієї мами (ми ще не брали у неї інтерв’ю), за висловлюваннями чиновників, складається враження, що це погана, безвідповідальна жінка. Я вважаю, що вони повинні зробити все можливе і неможливе, докласти максимум зусиль, щоб допомогти багатодітній матері. Якщо треба, подзвонити їй, уточнити щось, роз’яснити все для того, щоб допомогти людині. І якщо вже людина не хоче, можна говорити, що чиновники зробили все можливе. Не побачила я і що самі чиновники зробили. Не сподобалося, що було дуже багато претензій до кореспондента «Кіровоградської правди», вартувало б­ надати слово журналісту, була однобока бесіда, вірніше, монолог чиновників, – висловила свою думку та враження щодо засідання комісії наша колега, кореспондент телеканалу «Інтер» Олена Бринза.

Щодо питання повернення дітей у родину, посадовці запевняють:  жодних перешкод матері не чинять, а також зауважують, що так питання взагалі ще рано ставити. Адже за процедурою, жінка має надати необхідний перелік документів, написати відповідну заяву, після чого відбудеться зібрання комісії. Наразі ж стверджують: збирати довідки мати навіть не намагалася і взагалі особ­ливого прагнення  жінки повернути дітей у родину у вони не бачили.

– Вона не проявляла неймовірної ініціативи, щоб повернути дітей, не виконала того, що повинна за законодавчими актами, – сказав заступник мера Сергій Колодяжний, однак згодом додав, що особисто з Вітою не спілкувався.

Про варіанти, як посприяти жінці у цій ситуації, ніхто з чиновників не обмовився жодним словом.

– Будемо сподіватися, що ця людина все ж таки доведе, що хоче повернути дітей, і хоча б здасть довідки, – резюмував один із членів комісії.

Не запропонували чиновники і варіант подовження жінці  терміну на збір усіх необхідних довідок. Власне, у цьому, за словами Віти Афанасьеєвої, і полягає проблема.

– Коли я почала збирати довідки, спершу звернулася за медичною. Але у мене виявили пухлину в легенях. Згодом медики повідомили, що все гаразд, що моєму здоров’ю нічого не загрожує, але ж на усі обстеження я витратила багато часу. Бігаючи медустановами, я не могла влаштуватися на роботу. Зараз звернулася в центр зайнятості, займаюся пошуком роботи, але поки що нічого, – пояснює Віта Афанасьєва. – Мене тоді змусили написати заяву, якщо за два місяці не зберу усіх довідок, на мене подадуть позов про позбавлення батьківських прав. Цього я і мої діти боїмося найбільше.

Зважаючи на доволі своєрідну, а подекуди навіть абсурдну реакцію кіровоградських посадовців, «КП» звертається до фахівців облдерж­адміністрації допомогти родині об’єднатися. П’ятирічна Сашуня, її 14-річний братик Микитка і 16-річна сестра Аліна понад усе хочуть знову жити разом із мамою, завести господарство і стати найщасливішими у світі.

Добігає кінця 2014 рік. Багато хто скаже – слава Богу, що він нарешті закінчується, адже рік був надзвичайно важкий. Хтось, навпаки, подякує, адже були в ньому й щасливі моменти. Ми цей рік пережили.

2014-й був нелегким і для України, і для народу, і для кожного з нас окремо. Він був насичений подіями настільки, що подекуди не встигали дивуватися. Цей рік приніс нам нелегкі випробування: Майдан, анексія Криму, війна на сході... У багато родин прийшло горе, сльози і зневіра, хтось втратив рідних, хтось дім і майно, хтось віру. Як ніколи, цього року стало таким актуальним, таким зрозумілим і бажаним слово мир. Не всім вистачило мудрості зберегти його у державі, а подекуди і в родинах. Ті ж, кому це вдалося, ще більше зрозуміли, що понад усе є сім’я і життя рідних.

Але саме ці випробування укріпили наш дух, народили таку надію, якої українці, напевне, ще ніколи не мали. Надію на те, що ми житимемо у європейській державі, що наші діти будуть щасливими і матимуть перспективи у себе вдома, що наші батьки матимуть гідну і забезпечену старість, що кожен із нас матиме роботу і достаток, аби жити так, як ми давно мріяли, так, як нам хочеться і ми того заслуговуємо.

У 2014-му народилася нація!

Увесь рік «Кіровоградська правда» була чесною з вами, дорогі наші читачі. Ми намагалися об’єктивно інформувати вас про все, чим жила країна, область, кожен район, міста і села. Хоча, відверто, робити це було важко, бо й наші серця розривалися від болю й обливалися слізьми, коли ми писали про наших героїв, про родини, яких торкнулася біда. Ми щиро раділи, коли комусь цей рік таки приніс щастя – народження дітей чи перемогу над хворобою.

Ми відчували і вашу любов, дорогі читачі. Адже саме вона надихає нас творити і працювати для вас. Цей зв’язок – для нас майже родинний – нерозривно тримає разом ось уже майже сто років!

Спасибі вам, дорогі читачі, що ви не зраджуєте нам, залишаєте «КП» у своєму родинному колі. Ми розуміємо, що сьогодні кожен відчуває матеріальні труднощі. Як ніколи, у фінансовому плані важко й нам. А тому ми щиро вдячні кожному, хто передплатив газету. Спасибі листоношам, які не відмовили і оформили передплату на «Кіровоградську правду». Сподіваємося, наша велика читацька родина стане ще багатшою і більшою, що незабаром ми разом зустрінемо наш столітній ювілей. Голов­не – щоб був мир у нашій спільній родині, у кожній сім’ї. Бережімо його, огортаймо руками, діями, помислами, як маленький вогник від свічечки, який дає нам світло і гріє надію. Вона обов’язково справдиться. Ми в це віримо. Будьмо усі здоровими, щасливими і багатими!

А щоб справдилися ваші і наші надії та бажання, «КП» шле у кожну родину магічне дерево. Ми його зарядили своєю позитивною енергією, зачаклували добром і прикрасили грішми.

Збережіть його у себе, поділіться з родичами і друзями. Вірте, це дерево принесе удачу!

 

Колектив «КП» іде на канікули. Зустрінемося у новому році. Читайте нас у друкованому вигляді з 13 січня.

Усі спроби «КП» знайти долар у банківських відділеннях Кіровограда виявилися марними. Таблички з курсом розміщені всюди, однак працівники фінустанов зводять плечима – американської валюти немає.

«КП» обійшла кілька відділеннь «Приватбанку», «Райффайзен Банк Аваль», «Ощадбанку», «ТАСкомбанку», «Правексбанку» та «ОТП Банку». Доларів і  слід розтанув – немає ніде!

– Я вам скажу відверто: бігати по банках немає сенсу. Не реально купити валюту, ви ніде не купите, – каже співробітниця відділення «Приватбанку» Наталя.

Те саме констатують і в «Ощадбанку».

– Ви знаєте, скільки до нас людей приходить, звертається, розповідають, як уже вісім банків оббігали – і нічого. А один чоловік учора прийшов, каже, що у двадцяти відділеннях був. Люди шукають, але безрезультатно, – визнає працівниця фінустанови Тетяна.

Тим часом валютники долар продають. Однак мінімум по півсотні.

«КП»: Долари продаєте? За якою ціною?

Валютник: Продаємо. Ну, по 23, скажімо…

«КП»: Потрібно десять доларів.

Валютник: Десять не продам. У нас оптом. П’ятдесят-сотню купуй.

Тим часом аналітики кажуть, що 23 гривні за «зелений» – ще не межа. Ближче до нового року долар може встановити новий український рекорд – 26 гривень за одиницю. Але це, зауважують експерти оптимістичний прогноз. Песимістичний – 30 гривень на початку 2015-го. Тож тримайтеся!

Електроенергію на Кіровоградщині відключатимуть ще мінімум тиждень, повідомив голова правління ПАТ «Кіровоградобленерго» Олександр Стрюченко.

У жителів області от-от увірветься терпець через відключення електроенергії. Люди обурені хаотичністю і безсистемністю. Кажуть, через такі «вкл./викл.» по декілька разів на день горить техніка, а довести щось комусь – практично неможливо.

– Над людьми просто знущаються, знаючи свою безкарність. Я вже змирився з тим, що дитину забираю затемна, що вулиці майже не освітлюються, що донька робить уроки при свічці… Але не миритимусь, якщо погорить техніка. У наших друзів холодильник не витримав, згорів. Хто відповідатиме за це? Людям знову доведеться доводити, що вони не стадо верблюдів? – пише у соцмережі кіровоградець Сергій.

– Поверталися у неділю з чоловіком увечері додому. Стояли на зупинці на 101-му. Складається таке враження, що все це робиться спеціально. Ви тільки уявіть: пішохідний перехід не освітлюється, зате є світло за десять метрів від нього зліва і справа. Там же трафік страшний! Не помітити людину легко! Потім нікому не доведеш, що вуличного освітлення не було саме над зеброю, – розповідає жителька обласного центру Олена.

Тим часом кіровоградські енергетики новинами поки не тішать.

– Ми отримали завдання дотримуватися графіків відключення до 19 грудня. Будемо сподіватися, що переговори з питання постачання електроенергії в Україну завершаться добре, і накази про відключення більше не надходитимуть, – сказав очільник підприємства і додав, що аварійні графіки мають характер прогнозів, а не є чіткою схемою відключень.

– Графіки аварійних відключень зробити неможливо, на сайті ми розміщуємо прог­нози. Робити їх наперед дуже складно, а часу на попередження безпосередньо перед відключенням у нас немає, – пояснив Стрюченко.

Днями на щорічному конгресі Європейської асоціації археологів Наталія Бурдо і Михайло Відейко розповіли про спільну знахідку українських і британських учених на Кіровоградщині. Новина вмить облетіла світові й вітчизняні медіа.
Насправді мова йшла про знайдене під час розкопок на території Новоархангельського району поблизу села Небелівка поселення трипільців, яке можна назвати мегаполісом у часи мідного віку. Знахідка хронологічно відноситься до 5500-2750 років до нашої ери. Вік шість тисяч років має і величезний древній храм, який археологи віднайшли на території цього поселення. Він схожий на культові споруди Близького Сходу того ж періоду. Вражає? Та ще більше приголомшать ті факти, які в ексклюзивному інтерв’ю «КП» розповів кіровоградський археолог Валентин Собчук. Він безпосередньо брав участь у розкопках, про які нині заговорила світова спільнота.

Грант на розкопки вибивав британець

– Валентине, з чого почалися розкопки?
– Історія розпочалася ще в 2008 році. Тоді на Черкащині зустрілися два археологи – Михайло Відейко, відомий дослідник із 40-річним досвідом, який вивчає трипільські поселення в Україні, і Джон Чапмен – британець, що спеціалізується на археології Східної Європи. І ось Відейко зацікавив Чапмена тим, що на території України є достатньо цікаві величезні поселення трипільської культури.

У 2009 році, коли я вперше познайомився з цими обома дослідниками, вони приїхали на Кіровоградщину в Небелівку і розкопали перше житло. Але у 2010-2011 роках була пауза – Чапмен у цей час вибивав грант на подальше дослідження в Небелівці, і йому це вдалося. Фінансувати погодився уряд Великобританії і наукова корпорація National Geographic.

– Як визначили розміри поселення і цієї надзвичайної споруди?
– Стратегіч­ним зав­данням було дослідження поселення трипільців і відповідь на питання про його феномен станом на 6 тисяч років тому.

Група геофізиків, які працювали з сучасним геофізичним обладнанням, якого, до слова, в Україні немає, побачила, що на території фігурує будівля, площа якої на той момент визначалася у 1200 квадратних метрів. Це надзвичайних розмірів споруда. Для порівняння, в основному трипільське житло мало розміри 120-180 квадратних метрів, а тут 1200! Вирішили розпочати розкопки цієї будівлі. Тим часом геофізики продовжували свою роботу, яку закінчили фактично цьогоріч. За два роки вони відзняли план поселення повністю. Зараз, оперуючи ним, ми чітко знаємо, що копаємо.



Древній храм мав два поверхи і сім вівтарів

– Як археологи визначили, що це храм?
– Враховуючи знайдене начиння.
Сам храм має площу десь 60 на 20 метрів. Він зроблений із дерева та глини, має внутрішній двір. Будівля прямокутної форми. По периметру стояли лавки, причому не дерев’яні. Вірніше, це були підвищення, виліплені з глини. Скоріш за все, вони слугували для того, щоб на них сиділи люди або розміщували там посуд. Адже посуди у трипільців було надзвичайно багато, сучасна господарка може тільки позаздрити асортименту.

У будівлі було сім вівтарів, які мали хрестоподібну форму. Один із них уже у відреставрованому вигляді можна побачити в обласному краєзнавчому музеї. Цю копітку роботу – складання пазлу з шести тисяч фрагментів – зробив мій товариш, археолог-реставратор області Станіслав Федоров.

Окрім вівтарів, знай­шлися якісь корита з вкрапленням каменю, а ще зернотерки. Можливо, приладдя використовувалося для якихось ритуалів, зокрема, жертвоприношення.

Також знайшли поріг. Глиняні стіни. За 6 тисяч років мало що збереглося – вони фігурують у вигляді якихось окремих фрагментів, але зібрати їх, щоб чітко сказати, що це стіна, на жаль, не вдається. Були залишки кольорової штукатурки червонуватого кольору.

 
Вік поселення визначили по кістках тварин

– Чи дійсно храм має два поверхи? Якщо так, то що дає підстави робити такі висновки?
– Майже кожне трипільське поселення загинуло в результаті пожежі. Трипільці, залишаючи своє поселення, цілеспрямовано його спалювали. Цікаво, що при цьому вони залишали посуд, адже перенести з собою на нове місце десятки тонн домашнього начиння – нереально. А тепер уявіть собі ситуацію: двоповерхова будівля; на першому і на другому поверхах маємо посуд. Коли ця споруда в результаті пожежі руйнується, падає плита перекриття. Тобто підлога другого поверху (яка одночасно є стелею першого) падає і накриває посуд першого поверху, а сам дах накриває посуд другого поверху. Археолог починає копати з даху (у цьому випадку він не зберігся, можливо, був зроблений з очерету чи соломи), потім бачить посуд, а під ним – прошарок, потім же – знову посуд. Якщо ми маємо цей прошарок, то можна робити припущення, що мова йде про двоповерхову будівлю.

Михайло Відейко, співдиректор цього багаторічного проекту, наводить аналогію, що трипільський храм дуже схожий на храми, які будувалися на Близькому Сході. Він – людина енциклопедичних знань, вивчав нюанси споруд на Близькому Сході і, порівнюючи, дійшов такого висновку.



– Окрім посуду, також були знайдені кістки тварин?

– Справді, у споруді були кістки. Їх брали на аналіз, і, власне, по кістках, і визначили вік трипільського поселення. Знайшли рештки кози, великої рогатої худоби, домашньої птиці.

 
Знахідка може стати пам’яткою ЮНЕСКО?

– А як можете охарактеризувати саме поселення?

– Воно займало площу близько трьох сотень гектарів, мало 50 вулиць. Саме поселення має чітку структуру. У трипільців була вулично-квартальна забудова. Там жили недурні люди, вони планували своє поселення, ймовірно, були фахівці, котрих ми називаємо архітекторами.

– Що можна сказати про самі будівлі, зважаючи на те, що вдалося знайти?

– У поселенні було більше півтори тисячі будівель. В одній мог­ла жити сім’я з п’яти чоловік. От помножте 5 на 1,5 тисячі і буде середня кількість мешканців поселення – виходить, понад сім тисяч. По суті, на той момент це був мегаполіс. Звичайно, не дуже коректно називати його так, адже для великого міста характерні квартали ремісників, рибалок, тобто певний розподіл праці. Але все-таки це було велике-велике село. Його знахідка унікальна не тільки для нашого регіону і країни в цілому. Враховуючи інтерес з боку наших міжнародних колег, ми вважаємо, що цей об’єкт може потягнути на категорію пам’яток культурного надбання рівня ЮНЕСКО.

– А чи знаходили ви кістки людей на території поселення?

– Справа в тому, що дослідники фактично не знають випадків знахідок кісткових рештків мешканців трипільських будівель. Це велика загадка, але науковці здебільшого пояснюють це кремацією – пануючим обрядом поховань серед трипільців. Тому, на жаль, у Небелівці людських решток ми не розкопали.

 
Артефакти знайшли на глибині 30-40 сантиметрів

– На якій глибині знайдені руїни?
– Річ у тім, що навіть сьогодні, коли ви приїдете в Небелівку, то на цьому великому полі зможете побачити масу черепків на земній поверхні, тому що це поле ореться, на превеликий жаль. Уже на глибині 30-40 сантиметрів ми мали оцей храм.

– Яка подальша доля цих розкопок? Що з ними буде, коли археологи завершать усі свої дослідження? Можливо, у Небелівці з’явиться музей під відкритим небом?

– Були у нас такі думки. Дуже хотілося б, щоб це якось  збереглося. Однак говорити про те, що у Небелівці на тому полі щось буде – не доводиться. В області мало можливостей. Тут має бути якась інфраструктура, немалі кошти треба, щоб із нуля звести музей. Можливо, доцільніше було б зробити це в самому селі. Там, до речі, цього року збудовані два будиночки – зменшені копії трипільського житла. Навесні там відбудеться файєр-шоу: ці будиночки спалять, це буде щось на кшталт наукового експерименту, адже дослідникам цікаво подивитись, яким чином упадуть стіни, що буде з порогом, цеглою і т.д. А потім порівняти це зі знахідками, можливо, якісь висновки напросяться.

Безумовно, по завершенню обов’язково ми підсумуємо роботу. Це станеться на міжнародній конференції, яка відбудеться в Кіровограді навесні 2015-го. До нас з’їдуться знані вчені.

Крім того, жителі Кіровоградщини першими побачать фотовиставку артефактів, яка потім помандрує великими містами України, Молдови, Румунії, країнами середньої Європи і, врешті-решт, дійде до Британії, де і залишиться назавжди. Частину ж артефактів можна буде побачити в краєзнавчому музеї, решту – в київському інституті археології.

На території Кіровоградської області знайдені руїни величезного древнього храму із людиноподібними фігурками та залишками тварин, принесених у жертву. Знахідку зробила група британських та українських археологів, повідомили на щорічному конгресі Європейської асоціації археологів розповіли Наталія Бурдо і Михайло Відейко, пише Live Science.

За даними вчених, площа храму складала 60 на 20 метрів. Це була двоповерхова споруда, зроблена із дерева та глини, із внутрішнім двором та портиками по периметру.

Всередині споруди було виявлено вісім глиняних плит, на одній із яких знаходилося безліч обгорілих кісток ягнят, яких судячи з усього принесли в жертву.

Підлога і стіни всіх п’яти приміщень другого поверху були пофарбовані у червоний колір.

На першому поверсі дослідники виявили сім додаткових платформ і внутрішній двір, всипаний кістками тварин і фрагментами кераміки.

Храм був виявлений під час розкопок доісторичного поселення поблизу від села Небелівка Новоархангельського району. Останні дослідження об’єкта показали, що давнє поселення займало площу близько 238 гектарів. На 50 вулицях розміщувалися понад 1,2 тисячі будівель.

Вчені встановили, що знахідка хронологічно відноситься до трипільської культури мідного віку (5500-2750 роки до нашої ери). Вік храму складає близько 6 тисяч років.

Знайдений в Україні храм схожий на культові споруди Близького Сходу того ж періоду. Як зазначають археологи, шумерський храм Еріду, якому близько 6 тисяч років, також був поділений на окремі кімнати.

«КП» уже розповідала про те, як під час матчу «Зірка» – «Олександрія», що відбувся у Кіровограді минулої неділі, на футбольне поле вискочив фанат у трусах, з прапором України на плечах і в масці Путіна та зробив «коло пошани». Тоді з’ясувалося, що то був олександрійський уболівальник. «КП» розшукала цього сміливця і розпитала, чому вдався до такого божевілля.

Богданові – трохи більше двадцяти. Свій точний вік не називає. Проте, зізнається, що нині вчиться на п’ятому курсі одного з вишів області. Хлопець займається спортом і входить до складу ультрас «SA07» футбольного клубу «Олександрія». Ігри улюбленої команди намагається не пропускати ані вдома, ані на виїзді.

– Таку пробіжку влаштував уперше. Не бачу ніякого сенсу повторювати цю акцію, оскільки вона не буде мати ніякого інтересу ні для мене, ні для публіки. Одного разу цілком досить. Це не піар, а політична позиція, яку я продемонстрував у такий спосіб, – розповідає фанат і додає, що продовжувати свій протест наміру не має, мовляв, не хоче піаритися. Тож уболівальники побачили його в трусах на стадіоні вперше і востаннє.

Ідея з пробіжкою в Богдана виникла спонтанно. Хлопець знав, що за свою витівку може отримати покарання, проте вирішив іти до кінця і вкотре наголосити, що українцям не варто боятися Путіна. Вважає, президенту РФ залишилося не довго бути при владі і він жалкуватиме, що вторгся в Україну.

– Цією пробіжкою хотів показати, що Путін всього-на-всього клоун, і скоро він утікатиме зі свого трону в одних лише трусах і шкодуватиме, що поліз в Україну. У місті на мою витівку  люди реагують по-різному, одні – звичайно ж говорять, що жити від цього краще не стане, інші зрозуміли цю акцію правильно, як жарт, чергову витівку фана і можливість посміхнутися, не зважаючи на складні умови, в яких зараз перебуває наша держава. Претензій мені ніхто не висловлював, ні працівники стадіону, ні правоохоронці, – зізнається Богдан.

«КП» поспілкувалася з уболівальниками, які були на тій грі і на власні очі мали нагоду побачити того, що біг у трусах. Однак ті по-різному поставилися до такої акції. Хтось назвав цей учинок дурним, проте переважна більшість схвально сприйняла пробіжку, відзначаючи, що такий епізод пожвавив увагу трибун, адже сама гра була не надто цікавою.

Тим не менш уболівальники однозначно позитивно оцінили предматчеву «Ходу єдності» олександрійських та кіровоградських фанатів, які припинили ворожнечу та об’єдналися заради єдності всієї України. Олександрійський «Путін» також брав у ній участь.

– Щодо постійної чи тимчасової дружби кіровоградських та олександрійських фанатів нічого конкретного не скажу. Тільки додам, що зараз є більш принципові вороги, заради перемоги над ними і варто об’єднувати зусилля, що, власне, зробили вболівальники обох клубів.

Нагадаємо, місяць тому в Олександрії стався схожий випадок. Тоді під час другого тайму матчу «Олександрія» – «Нива» на поле вибіг голий уболівальник. Він зробив невелике коло, а потім повернувся за огорожу через отвір між рекламними щитами. Сміливцем виявився теж житель Олександрії, який представився далекобійником Сергієм. Згодом він зізнався, що у такий спосіб висловлював свій протест проти політики Путіна на сході України.

– Я проти Путіна. Це була акція проти війни, – прокоментував Сергій.

На «голу» витівку Сергія глядачі на трибунах відреагували в цілому схвально – під час пробіжки чоловікові аплодували, повідомляли наші олександрійські колеги.

Сесія обласної ради, що відбулася у п'ятницю 19 вересня під супровід кількох десятків людей у камуфляжі і під небувалий досі тиск, закінчилася майже трагічно для одного з обранців. Миколу Корецького, якого нині пов’язують у співпраці з одіозним нардепом Віталієм Грушевським, вкинули до смітника.

Oблраду захопили за Онулівським сценарієм
Кілька десятків людей у камуфляжі, серед яких були і радикали Ляшка, і ті, хто називав себе автомайданом, і самооборона ще до початку сесії фактично захопили сесійну залу. Вони протестували проти призначення Сергія Кузьменка головою ОДА та вимагали внести до порядку денного питання про недовіру йому.

Приблизно так само, за схожим сценарієм нещодавно люди Миколи та Лариси Онулів зривали сесії Кіровської районної у Кіровограді ради, вимагаючи відставки її голови Олександра Рацула.



У залі - п’яні та обкурені!
Депутат обласної ради від «Фронту змін» Ірина Малик не витримала тиску і заявила, що не може голосувати, бо у неї за спиною стоять наркомани, обкурені і п’яні.

– Тут п’яні й обкурені люди за спинами стоять, наркомани. Де міліція?! – сказала вона.

Водночас Малик заявила, що складає з себе депутатські повноваження.

– Моє рішення викликане тим, що на сьогоднішній день дуже важко виконувати депутатські повноваження. Ця ситуація – віддзеркалення того, що зараз відбувається у країні. Я дуже поважаю людей, які можуть відкритись і вільно виступати за честь держави, за мову, за права людини. Але ніколи не підтримую людей, які вирішили боротися за розподіл влади. І це ключовий момент, чому я склала повноваження. Можна кричати, можна тупати ногами, можна йти навіть на порушення, але ні в якому разі не розподіляти владу. Сьогодні в облдержадміністрації ми бачили міні-сценарій саме перерозподілу влади. Я проти такого, – заявила депутат.

Солідарні з Малик ще четверо депутатів – Володимир Зубаха, Всеволод Мошнягул, Володимир Арсірій та Костянтин Яриніч. Вони теж написали заяви про відмову від мандатів.



Новому губернатору довіряють
Попри шалений тиск і гармидер на сесії, депутати облради підтримали рішення Президента України Петра Порошенка про призначення головою облдержадміністрації Сергія Кузьменка.

– Я позитивно ставлюся до такого призначення, тому що Сергій Кузьменко має великий досвід господарської роботи. В обласній адміністрації він очолював найголовніший напрямок роботи нашої області – сільськогосподарський. Я покладаю надзвичайно великі надії і перспективи на цього амбітного, молодого, надзвичайно перспективного і добре підготовленого адміністратора. Вважаю його достойною людиною. Знаючи його особисто, я впевнений, що в нього на першому плані стоїть питання економічного і соціального розвитку регіону. Це кіровоградська людина, яка живе інтересами нашої області.

Особисто я буду робити все, щоб йому допомогти і щоб усе було в нашій області якнайкраще. Це людина поміркована, не демагог, людина конкретної справи, мисляча економічними критеріями і категоріями, які є найважливішими для нашого регіону.

Нам потрібні не політики, а економісти, прагматики, які будуть розуміти, куди йде держава, куди її веде Президент і Кабінет міністрів, – зазначив раніше «КП» депутат облради Андрій Райкович.

Корецького – на смітник
Особливо не пощастило сьогодні Миколі Корецькому. На відміну від інших депутатів він вирішив гонорово вийти через центральний вхід. Проте там його одразу й взяли попід рученьки і вкинули у сміттєвий бак. При цьому Корецький намагався щось пояснити своїм опонентам, однак ті його не слухали.

Допомогли вибратися з контейнера депутатові працівники міліції. А тим часом активіст Євромайдану Микола Джоган оголосив у гучномовець про початок третього Майдану.

Євгенові Гончаренку із Кіровограда – ще немає вісімнадцяти. Та, попри юний вік, хлопець кинув усе і правдами-неправдами потрапив до АТО. Він понад усе хотів стати на захист України.

Нині хлопець одужує у вінницькому військовому санаторії. Більше місяця юний боєць обороняв із побратимами Савур-Могилу на Донеччині. Там, під час одного із артобстрілів терористами, хлопець і отримав контузію. Власне, те, що Жені ще немає вісімнадцяти, з’ясувалося лише у лікарні.

11-й клас Євген Гончаренко так і не закінчив – утік до Києва, коли розпочалися події на Євромайдані. А потім – щойно загострилася ситуація на сході, подався воювати.

Спочатку хлопець хотів вступити до батальйону територіальної оборони, але там йому відмовили. Утім, Женя свого таки добився.

– Ніхто не хотів брати, тому що був неповнолітній. Довелося піти на хитрість – сказав, шо загубив паспорт. Таким чином я потрапив у цей батальйон, – зізнався юнак.

Служив хлопець в окремій сотні «Крим», що входить до добровольчого батальйону «Донбас». Батькам же збрехав, що працює волонтером на Дніпропетровщині.

– У штурмі він не брав участі. Сильно гарячий. Завжди намагався йти вперед, тому його постійно треба було стримувати. Дуже важко було – його завжди треба було тримати поряд із собою, – описує підлеглого командир сотні «Крим» Іса.

Бійці кажуть, що Женя був із ними на рівних і показав справжнім чоловіком.

Тим часом лікарі вінницького військового санаторію, де нині 17-річний боєць, кажуть, що він одужує швидко. Незабаром його випишуть. Сам Євген уже розмірковує над тим, як знову потрапити до побратимів у зону АТО.

«КП» уже повідомляла про прихід сьогодні до редакції голови Кіровської районної у Кіровограді ради Сергія Горбовського до редакції. Останній, окрім того, що поводив себе нахабно і фотографував без дозволу працівників, так ще й не соромився відверто погрожувати редакції.

Зокрема, Горбовський обурювався пильною увагою «КП» до нещодавнього трагічного випадку у дендропарку, коли семирічна Даніела Федорова випала із кабінки атракціону «Орбіта».

Голова райради також залишився невдоволеним, що в «КП» свого часу з’явилася публікація як він припаркував свій автомобіль у невстановленому місці.

Він також виказував свою роздратованість й іншими публікаціями, у яких згадувався сам та сім’я Онулів, які є фактичними власниками дендропарку.

- Вам ще жити у цьому місті, - заявив врешті Горбовський і почав вести приховану фотозйомку працівників редакції.

На зауваження, навіщо він це робить, сказав «щоб знати усіх в обличчя», і тут же швидко покинув офіс «КП».

Згодом на особистій сторінці у Facebook Горбовський підтвердив, що був у редакції, опублікувавши фото частини офісу.

Таку поведінку посадовця «КП» вважає неприпустимою, навіть загрозливою, зважаючи на минуле Горбовського. Відтак редакція залишає за собою право звернутися за захистом до правоохоронних органів.

Про несправність каруселі «Орбіта», що в кіровоградському дендропарку, було відомо ще кілька місяців тому, запевняє батько двох дівчаток Віктор. Каже, прочитавши статтю про страшне каліцтво Даніели Федорової, і сам вирішив розповісти про інцидент, що трапився із його доньками. На щастя дівчата не постраждали, хоча наслідки катання на атракціоні могли бути непоправними.

– Коли у школах був випускний, я повів доньок покататися в парк на каруселях. Менша часто каталася на «Орбіті», бо любила цей атракціон. Діти сіли на карусель, а я стояв внизу і фотографував. Тоді менша донька почала сильно кричати. Я навіть спочатку не зрозумів, що сталося. Подумав, що просто злякалася висоти. Але потім і старша почала голосити. Вже тоді запідозрив, що відбувається щось не те. Хлопчина, який працює на атракціоні, взявся його зупиняти, – пригадує Віктор історію, яка трапилася з його дітьми декілька місяців тому.

Батько дуже хвилювався за дівчаток, адже не знав, що з ними відбувалося на висоті, та коли вони зійшли з каруселі, розповіли, як ледь не зазнали травм.

– Коли мої діти вийшли з каруселі, розповіли, що коли вона крутилась, кабінка почала вдарятися ручкою об колесо. Якби старша донька не встигла забрати руку меншої, їй би відбило пальці. Старша тоді відхилилася від колеса, менша притислася до неї, щоб уникнути удару, і тоді вони почали кричати, щоб карусель зупинили, – переповідає слова дівчат батько.

Власне, про те, що сталося, каже Віктор, він одразу розповів хлопцю, який обслуговує атракціон, але замість того, щоб вжити якихось заходів, він продовжував пускати людей на карусель.

– Я його попередив, що атракціон несправний, що може хтось постраждати. Тоді він когось викликав. Підійшов якийсь хлопчина і вони хвилин десять про щось розмовляли. Те що сталося потім – просто вбило: вони почекали поки ми підемо, і знову стали пускати людей на атракціон, – каже чоловік.

Віктор розповідає, що після того, як його доньки ледь не зазнали травм на «Орбіті», він попередив усіх знайомих, аби не йшли на цей атракціон.

– Буквально наступного дня я всіх своїх друзів попередив, щоб не каталися на цьому атракціоні, бо він несправний, – каже чоловік, додаючи, що коли прочитав статтю, про те, як тяжко постраждала дівчинка на «Орбіті», був дуже обурений. Власне, тому і вирішив розповісти «КП» про біду, яка ледь не трапилася з його дітьми.

Нині батько дівчаток закликає усіх, хто веде своїх малих на атракціони, бути дуже обачними. Каже, іноді три хвилини катання можуть обійтися надто дорого.

У Кіровограді стартувала акція «Діти неоголошеної війни». Ініціатори закликають жителів області підтримати сім’ї, які залишилися у зоні бойових дій на сході України. Перші два гуманітарні вантажі уже вирушили на Донбас. Уже готується третій транш благодійної допомоги. Потрібне дитяче харчування, підгузки і вода у пляшках!

Кіровоград – четверте місто, яке приєдналося до всеукраїнської акції. На сьогоднішній день гуманітарні вантажі в зону АТО відправили Харків, Дніпропетровськ і Запоріжжя. Команда волонтерів вже побувала у населених пунктах, де зберігається вкрай складна ситуація: Слов'янськ, Святогірськ, Миколаївка...

– В'їзд у Слов'янськ був закритий. Згодом нам таки вдалося проїхати. Ситуація місцями критична. Практично у всьому Слов'янську немає води і електроенергії. Майже відсутній зв'язок. Значна частина сімей з дітьми залишилася в місті. І діти, і батьки дуже налякані, всі потребують допомоги. Те, що я побачив, нагадує Прип'ять, – повідомив депутат обласної ради, член Партії розвитку України Олександр Шаталов.

Його однопартієць Юрій Павленко зазначив, що ініціатива допомогти виникла, як тільки стало відомо про звільнення Слов'янська від бойовиків.

– Наша ініціатива виникла дуже швидко, після того, як стало відомо про звільнення міст на сході від терористів. Там існує гостра нестача дитячого харчування, памперсів, ліків, засобів гігієни. Тому активісти партії швидко прийняли рішення, щоб відразу, в перший день звільнення цих міст, купити необхідні продукти, речі і відправити їх у Слов'янськ, – розповів Павленко.

Перший вантаж із Кіровограда у рамках акції «Діти неоголошеної війни» вдалося відправити дуже оперативно. Як тільки городяни дізналися про збір допомоги, буквально за добу принесли понад дві тонни продуктів, засобів гігієни і чимало іншого. Прийшли і маленькі діти. Вони передали малюкам із Донбасу іграшки.

– Мама каже, що зараз там війна. Там діти. Такі самі, як ми. Їм страшно. Тому ми їм принесли іграшки, – пояснюють своє рішення п’ятирічні Кирило Каменецький і Денис Цибенко.

Олена Каменецька – мама малого Кирила, каже, що про акцію дізналася із соцмережі. Одразу вирішила долучитися. Придбала сім’ям, що залишилися в зоні бойових дій, продукти, підгузки та воду.

– Дуже хочу, щоб люди на сході знали, що їх не кинули напризволяще, що ми їх любимо і підтримуємо, – говорить небайдужа кіровоградка і закликає інших городян та навіть жителів області долучитися до акції.

Тим часом ініціатори нагадують, що насамперед сім’ї потребують воду у пляшках, дитяче харчування – сухі суміші та пюре, а також овочі, м’ясні та рибні консерви, цукор, сіль, печиво, цукерки. Так само бракує і засобів гігієни: памперсів, вологих серветок, туалетного паперу. Збір допомоги проводиться за адресою в Кіровограді: вулиця Чміленка,72. Для довідок можна телефонувати на «гарячу лінію»: 0-800-212-212.

Починаючи з минулого тижня, у Кіровограді та області почався справжній соляний бум. Люди стали скуповувати головну харчову приправу десятками кілограмів. Дійшло до того, що в супермаркетах не встигали розкладати сіль на полиці – покупці з візками під’їжджали до стелажів та, за словами продавців, просто таки «гребли» звідти сіль. Чим викликаний такий ажіотаж та чи, врешті, слід боятися реального зникнення солі з прилавків, «КП» з’ясовувала, побувавши у супермаркетах, на ринках та в магазинах обласного центру.

Центральний супермаркет АТБ. Там на полицях, де має бути сіль, залишилися лише цінники. Сам продукт – як корова язиком злизала. За кам’яну сіль до буму супермаркет правив 1,69 гривні за півторакілограмову пачку, за харчову – 2,29 гривні за кіло, а йодовану продавав по 1,75 гривні за 1,5 кг. Поряд із усіма трьома цінниками – додатковий напис «Товар у дорозі». А ще біля самого стелажу розмістили повідомлення, у якому йдеться про граничні обмеження – купувати сіль можна лише по дві пачки в один чек.

Аналогічне повідомлення і у Ковалівському АТБ. Там в асортименті всього одна(!) пачка солі, та й та «Морська», а коштує 5,49 гривні.

– Люди штучно роблять ажіотаж. У нас щоденні поставки солі. Правда, ціна зросла. Раніше півторакілограмова пачка коштувала 1,79 гривні, тепер вартість збільшилася на гривню, – розповідає «КП» заступник керівника магазину Розалія Безай і додає, що встановити обмеження на придбання солі наказало центральне керівництво. Жінка також зауважує, що в цілому об’єм замовленої приправи дійсно зменшився.

У супермаркеті «Фуршет», що також на Ковалівці, солі від виробника «Артемсіль» немає. Та, що є, – фасована у невеликі ємності, від 200 до 500 грамів і коштує від 8 до 15 гривень відповідно.

– Штучний ажіотаж. У нас був плановий завіз постачання на минулому тижні, сіль коштувала 3,35 гривні за півторакілограмову пачку. Про підвищення ціни нас зазвичай попереджають, проте цього разу нічого не казали. Привезли минулого четверга, так ми не встигли навіть на полиці виставити, як її «розгребли». Зараз чекаємо на новий завіз, – розповіла заступник директора по роботі з персоналом магазину Жанетта Микуляк.

Такий же «широкий» асортимент солі і в гіпермаркетах «Сільпо» та «Велмарт».

У «Метро» сіль продають по 5 пачок на один чек.

Єдиний супермаркет, де вдосталь солі від виробника «Артемсіль» – це «Копілка» по вулиці 50 років Жовтня. Там кілограм харчової приправи коштує 3 гривні, за півтора кіло просять 4 гривні, аналогічна ціна і за упаковку йодованої солі.

На ринку «Центральний» після обіду солі купити неможливо. Єдине місце, де її продають – на початку рядів із овочами. Продавчиня розповіла, що 30 пачок, які вона виставила вранці, люди «розмели» буквально за кілька години. За упаковку півторашки вона просить 3,50 гривні.

А от на Ковалівці, Балашівці, на проспекті Комуністичному в обласному центрі, а ще біля Колгоспного ринку продавці вирішили, як кажуть, «наваритися».

Так, в овочевому кіоску на Ковалівці кілограм харчової солі коштує 5 гривень. За словами реалізатора, власник стверджує, що вартість ціни зросла внаслідок підвищення закупівельної ціни. Ця ж продавчиня розповіла, що у магазині «Кременчуцький», який знаходиться на вулиці Кременчуцькій, сіль взагалі коштує 7 гривень, як і в магазині «Тріада», що на вулиці Андріївській.

– Та де це бачено, сіль по 7 гривень?! Ще вчора була по 3, а сьогодні… – бідкається жителька обласного центру Лідія Колісник.

– У «Сільпо», «АТБ», на вулиці Гагаріна – ніде солі я не знайшов. Щоправда, продавали у магазині «Каріна» на проспекті Комуністичному, от тільки аж по 5 гривень, – скаржиться кіровоградець Віктор Чеботар і розповідає, що бачив, як вантажники Колгоспного ринку днями ховали сіль до складу. А вже за кілька днів із «Москвича» якісь люди продавали півтора кілограма солі по 5 гривень.

Таку ж ціну можна побачити і на торговельних рядах біля оптового ринку на Балашівці. Однак, кажуть люди, – це спекулянти.

– Ціна на сіль не змінилася. Зараз фактично немає її, однак ми зробили замовлення і чекаємо. Ми своїх оптовиків попередили, щоб не гарячкували і не купували сіль по 5 гривень. Півторакілограмова пачка солі коштує 2,50, кілограм – 1,60. Навели тут паніки…– розповідає менеджер торгового місця №75 Балашівського кооперативу Анжела.

Не розуміє такого попиту на сіль і керівництво соціального магазину, що на площі Богдана Хмельницького.

– Торік абсолютно так само було. Люди купували багато солі, бо сезон консервації. Чому навколо цієї теми зараз така гарячка – не розумію. Нині нам просто доводиться замовляти солі в чотири рази більше. Якщо раніше люди розкуповували 50 пачок за 2 дні, то тепер ми замовляємо 200 пачок, – каже представник соцмагу.

Загалом, ситуація в місті довкола солі трохи стабілізується: усі, хто боявся зникнення головної харчової приправи з прилавків, накупили її вдосталь, кажуть самі продавці. Дарма, що за завищеними цінами. До речі, аби з’сувати, чи застосовуватимуть до спекулянтів якісь санкції, «КП» звернулася до кіровоградського сектору Держ­інспекції з контролю за цінами. Проте там газеті не знайшли що відповісти. Натомість порадили телефонувати в Київ. Телефонували, однак за цілий день трубку в установі ніхто не взяв…

Свій напад сподвижники Яроша пояснили необхідністю знищити фінансово-економічну базу терористів(!) районного масштабу, а тому ледь не вивезли з підприємства півтора мільйона гривень.

Про напад на завод у Долинській повідомив офіційний сайт «Правого сектору». Там ішлося про те, що відповідальний за так звану акцію спецпідрозділ «Січ». Його дев’ятеро бійців у камуфляжній формі та балаклавах о п’ятій ранку увірвалися на підприємство, вибили двері, вистрелили в стелю, поклали на підлогу охоронців і пообіцяли, що все буде гаразд, якщо ті добре поводитимуться. На місце в терміновому порядку виїхали правоохоронці. Почалася антитерористична операція. Нею керував начальник СБУ області Сергій Шульга.

Як розповіли «КП» очевидці, на найвищих точках підприємства «Правий сектор» розмістив снайперів. Згодом правоохоронці вилучили у нападників цілий арсенал зброї – 7 пістолетів, два автомати, дві гвинтівки, ручну гранату, дві гранати РГД-5. Кажуть, серед вилученого був і «Борз» з глушником – це так званий саморобний чеченський пістолет-кулемет. Інша частина зброї була в автівці – набої, оптичний приціл, димова шашка, бронежилети...

Знайшли у представників спецпідрозділу «Січ» і гроші – майже півтора мільйона гривень. Вони належать підприємству.

Нині усі дев’ятеро нападників затримані. Кожен із них знаходиться окремо один від одного. Їм інкримінують розбій та протиправне заволодіння майном підприємства.

За словами самих злочинців, приїхали вони з Дніпропетровська, а гроші забрали, щоб купити бронежилети для військовослужбовців. Як з’ясувалося, чоловіки до військової служби жодного стосунку не мають і є цивільними.

Дев’ятикласник наклав на себе руки. Це вже п’яте дитяче самогубство на Кіровоградщині цьогоріч. Трагедія сталася минулого понеділка у Маловисківському районі. 16-річний хлопець скоїв суїцид через погану оцінку за іспит. Батьки пообіцяли подарувати синові мопед, якщо він на відмінно складе Державну підсумкову атестацію за 9 клас. Проте школяр отримав «трійку». Через такий результат підліток неабияк засмутився і впав у відчай. Він не знав, що екзамен можна скласти повторно, і, не знайшовши іншого виходу з проблеми, повісився. Такий випадок непоодинокий. Чому так рвуться на той світ наші діти?

Повішеного підлітка з Маловисківського району знайшла тітка, подвір’я в якої суміжне з обій­стям родини хлопця. Його намагалися врятувати – на той момент він ще був живий. Проте довезти до лікарні не встигли – дитина померла у кареті швидкої.

Керівник відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури області Алла Мороз розповіла «КП», що аналіз особистої сторінки хлопця у соціальній мережі «ВКонтакте» вказує на те, що він готувався до самогубства.

– Хлопець шукав в інтернеті інформацію, як скоїти суїцид, і підписувався на такі сторінки. Проте, судячи з того, що підліток помер не відразу, він зробив задумане не належним чином. Це говорить про те, що скоріш за все, хлопець хотів у такий спосіб отримати від батьків співчуття і обіцяний мопед. Я більше схиляюся до такої версії. І вона, в принципі, є єдиною. Об’єктивних даних, які б свідчили про доведення підлітка до самогубства, немає, – каже Алла Мороз.

Аналогічний випадок стався нещодавно і в Світловодському районі. Хлопчику також було шістнадцять, він теж навчався у дев’ятому класі і складав Державну підсумкову атестацію. Школяр здав математику на «двійку». Він прийшов додому і повідомив про оцінку бабусі. Та не кричала на онука, але обурення виказала. Мовляв, як же так, ми наймали тобі репетитора, а ти не зміг здати екзамен. Хлопця така розмова засмутила, він виліз на горище і повісився. Невдовзі бабуся піднялася до нього, двері на горище були зачинені. Вона побачила повішеного онука у вікно і покликала судів. Проте, коли вони потрапили нагору, рятувати хлопця було надто пізно…

Також через невтішну оцінку наклав на себе руки 11-річний хлопчик з села Диківка Знам’янського району. Трагедія сталася трохи більше місяця тому. Попри те, що у хлопчика не було здібностей до вивчення іноземної мови, мати наполягала на її вивченні – постійно повторювала сину, що він повинен добре знати англійську. Жінка найняла репетитора, проте додаткові заняття не допомог­ли школяру. Він отримав підсумкову «трійку». Після цього – повісився. Шокують і обставини самогубства: після того, як хлопчик прийшов додому, пообідав і допоміг по господарству, він пішов на прогулянку і повісився на яблуні на власному паску…
 
Усі дитячі самогубства сталися у нормальних сім’ях
 
У порівнянні з минулим роком нині спостерігається тенденція до збільшення кількості дитячих самогубств. У 2013-му на Кіровоградщині таких фактів було шість. Випадок, який стався днями в Маловисківському районі, за цей рік уже десятий(!).

Важливою відмінністю між випадками дитячого самогубства минулого року та цьогоріч є те, що у 2013-му чинили суїцид діти з неблагополучних сімей, а нині – з нормальних. Основні причини – невдоволеність успіхами в навчанні з боку батьків і нещасливе кохання.

До речі, «КП» навесні писала про випадок, який стався з 16-річною напівсиротою, вихованкою дитячого будинку сімейного типу «Наш дім» Юлією Репіч. Як виявилося, причиною самогубства дівчини стала сварка з хлопцем напередодні увечері.

– Дівчина двічі проходила лікування у спецзакладах – у неї був діагноз «схильність до суїциду». У цього хлопця – аналогічно. Можна припустити, що у них на грунті певної психологічної ситуації відбулося непорозуміння. Проте, як пояснює хлопець, вони не розставалися, – розповідає керівник відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури області Алла Мороз.

Перш ніж вчинити задумане, дівчина попросила подругу передати хлопцеві записку наступного дня. У ній вона написала, що сильно його кохає. Перед тим, як накласти на себе руки, Юлія спілкувалася з директором дитячого будинку, потім зайшла до себе у кімнату, де і повісилася на власному шарфі.

– Прокуратура відреагувала на цю ситуацію, внесла подання директору дитячого будинку, яка була опікуном дівчини. Її притягли до відповідальності за неналежний контроль  за дитиною. Як на мене, тут має місце суб’єктивний фактор. Адже якщо дівчина вже налаштувалася на такий вчинок, то її навряд чи вдалося б уберегти. Однак, за законом, якщо дитина перебуває під наглядом адміністрації певного закладу, там зобов’язані за нею слідкувати. Яким чином – механізм не прописаний, – пояснює Алла Мороз.

П’ятьох дітей-самогубців врятували лікарі

П’ятьох дітей, які зважилися на самогубство цьогоріч, на щастя, вдалося врятувати. Мотиви цих вчинків, на думку спеціалістів, звичайна маніпуляція батьками. У такий спосіб діти намагаються натиснути на них, аби отримати співчуття, поблажки або подарунки.

Один із таких випадків трапився цієї весни у Кіровоградському районі. 14-річний хлопчик перебував у медзак­ладі з  відкритою формою туберкульозу. Отримавши відмову від матері  забрати його додому, підліток кинувся з вікна третього поверху. На щастя, він лишився живим, зламав тільки руку і ногу.

Вдалося врятувати і хлопця з Гайворонського району, який після дрібної сварки з матір’ю та бабусею з’їв отруту для пацюків. За якийсь час у цьому ж районі стався аналогічний випадок – хлопчика, дякувати Богу, теж врятували.

А в Новгородці дівчина намагалася накласти на себе руки, випивши бабусині пігулки. У лікарні, де рятували неповнолітню, про цей факт повідомили правоохоронцям. Проте батьки згодом забрали заяву. Дівчина наполягала на тому, що блістер таблеток від серцевого болю випила випадково.

– Кожну ситуацію ми вивчили. І правоохоронці, і прокуратура проводили перевірку причин та обставин. Аналізували разом із психологами. Останні дійшли висновку, що діти таким чином маніпулюють батьками. Насправді вони не хочуть помирати. Але  п’ять випадків з десяти, які сталися цьогоріч, таки були летальними, – констатує Алла Мороз.

Каже, оскільки випадки суїциду трапилися у нормальних сім’ях, прокуратура намагається нестандартно підходити до проблеми, адже винести догану – це не вихід: дітей, які наклали на себе руки, не повернеш.

– Ми дійшли висновку, що потрібно проводити для школярів розяснювальну роботу, аби пояснити, що насправді вихід є. Іспити можна скласти повторно і так далі, – говорить Алла Мороз. – Випадки дитячого суїциду переважно трапляються у селах. Імовірно, через те, що інформаційний простір обмежений. Психологи кажуть, діти просто не бачать іншого шляху. Вони не розуміють, що в області існують десятки вишів, коледжів, училищ, що у них є можливість вчитися далі в інших навчальних закладах.

Діти не усвідомлюютьнезворотність смерті

Як розповів «КП» кірово­градський практикуючий психолог Владислав Зубченко, вивчення проблеми суїциду серед дітей і підлітків показує, що в цілому ряді випадків вони наважувалися на самогубство все-таки з метою звернути увагу батьків, педагогів, інших значущих людей на свої проблеми. Фахівець пояснює, на такий крок, як правило, йдуть замкнуті, ранимі діти через відчуття самотності, власної непотрібності, стресів і втрати сенсу життя.

– Спроба самогубства – це крик про допомогу, бажання привернути увагу до своєї біди або викликати співчуття навколишніх. Піднімаючи на себе руку, дитина вдається до останнього аргументу в суперечці з батьками, – говорить психолог. – Досвід показує, що суїцид частіше трапляється в тих сім’ях, де панує авторитарний стиль виховання, де всі норми і правила обов’язкові до виконання. Наприклад, «Я не бажаю нічого чути. Це має бути зроблено. Не ганьби мене перед сусідами». Таке виховання більше схоже на вказівки начальника, якому потрібен факт і не цікавий внутрішній світ, почуття співробітника, службовця.

Владислав Зубченко говорить, за твердженнями дітей, які мали в своїй біографії спроби суїциду, у більшості випадків вони не хотіли вмирати – вони хотіли жити, але сподівалися змінити своє життя, щоб воно не було таким «нестерпним».

– Підліток нерідко уявляє собі смерть, як якийсь тимчасовий стан: начебто він отямиться, і знову продовжуватиме жити. Абсолютно щиро бажаючи померти в нестерпній для нього ситуації, він насправді хоче лише налагодити відносини з навколишнім світом. Тут немає спроби шантажу, але є наївна віра: хай хоча б його смерть напоумить батьків, тоді скінчаться всі біди і вони знову заживуть у мирі та злагоді. Підлітки, здійснюючи суїцидальну спробу, сподіваються таким чином змінити проблемну ситуацію. Вони не цілком усвідомлюють незворотність смерті. Деякі переконані, що можна, наприклад, здаватися померлим для оточуючих, але при цьому спостерігати свої похорони і каяття кривдників, – каже Владислав Зубченко.

Як розпізнати, що дитина обмірковує самогубство

Психолог стверджує, що більшість підлітків у тій чи іншій формі попереджають оточуючих про свої наміри. Діти ж взагалі не вміють приховувати своїх планів. Вважає, розмови на кшталт «ніхто і не міг припустити, що він/вона накладе на себе руки» означають лише те, що рідні не прийняли або не зрозуміли сигналів, що посилалися.

– Підліток може прямо говорити про суїцид, може міркувати про безглуздість життя, що без нього в цьому світі буде краще. Повинні насторожити фрази типу «все набридло», «ненавиджу всіх і себе», «пора покласти всьому кінець», «так жити неможливо», питання «коли все це скінчиться?», «а що б ти робив, якби мене не стало?», міркування про похорон. Тривожним сигналом є намагання роздати всі борги, помиритися з ворогами, роздарувати свої речі, особливо зі згадкою про те, що вони більше не знадобляться, – наводить приклади спеціаліст і додає, що існує ще ряд ознак готовності дитини до суїциду, при появі кількох з яких слід насторожитися.

Це втрата інтересу до улюблених занять, зниження активності, апатія, нехтування власним виглядом, поява тяги до усамітнення, відсторонення від близьких людей, різкі перепади настрою, неадекватна реакція на слова, безпричинні сльози, повільна і маловиразна мова, раптове зниження успішності і неуважність, погана поведінка в школі, прогули, порушення дисципліни, схильність до ризику і необачних вчинків, втрата апетиту, погане самопочуття, безс­оння, кошмари, прагнення привести справи в порядок, підвести підсумки, просити прощення за все, що було, самозвинувачення, жарти й іронічні вислови або філософські роздуми на тему смерті.

– Якщо ви помітили у дитини схильність до суїциду, спробуйте з нею відверто поговорити, – рекомендує Владислав Зубченко. – Не варто задавати питання про суїцид раптово, якщо дитина сама не торкається цієї теми. Можна спробувати з’ясувати, що її хвилює, чи не відчуває вона себе самотньою, нещасною, загнаною у пастку, нікому не потрібною.

Фахівець каже, чим більше антисуїцидальних, життєстверджуючих факторів має людина, зокрема підліток, чим сильніший його «психологічний захист» і внутрішня впевненість у собі, тим міцнішим буде його антисуїцидальний бар’єр.

Перешкодою для самогубства є саме антисуїцидальні фактори особистості, за яких знецінюються самогубство як спосіб вирішення проблем. Мова йде про сформовані позитивні установки, життєву позицію і переконання, які перешкоджають здійсненню самогубства.

До таких факторів відносяться емоційна прив’язаність до рідних, боязнь заподіяти їм страждання, виражене почуття обов’язку, концентрація уваги на стані власного здоров’я, страх заподіяти собі фізичну шкоду. Також це релігійне табу: самогубство  є смертним гріхом. Важлива наявність актуальних життєвих цінностей, цілей, переконання про невикористані життєві можливості та планування свого найближчого майбутнього і перспектив життя.

Для формування антисуїцидальних установок психолог радить батькам постійно спілкуватися з дитиною, не залишати її наодинці зі своїми думками, а тим більше проб­лемами. А ще вселяти їй упевненість у своїх силах і можливостях, а коли необхідно – проявляти співчуття, дарувати тепло і розуміння.

– Будьте уважні до своєї дитини. Не залишайте без уваги зміни її настрою і поведінки. Час від часу говоріть із сином чи донькою відверто, покажіть, що рідна дитина вам небайдужа, – закликає фахівець. – Особливо у підлітковому віці дуже важлива допомога дитині у вирішенні її особистих життєвих проблем. Важливо брати участь у формуванні оцінки різних сторін життя.

Учора ввечері, 12 червня, селом Вільне Кіровоградського району пронеслася страшна звістка: вбили 25-річного Євгена Бурка. Солдат загинув на сході, під час перестрілки. Про це «КП» стало відомо з власних джерел. У хлопця залишилася молода вагітна дружина, дитина, сестра, тато і хвора мама, розповіли односельці Євгена.

– Золота дитина, такий хороший. У нього мати дуже хворіє, вже давно, так він ще з малих років почав самостійно на хліб заробляти, щоб хоч якось сімʼї допомогти, – розповідає сусідка Євгена і додає, що досі не може повірити, що хлопця вже немає серед живих.

За словами жінки, Євген був дуже добрим та сумлінним, проходив службу в армії двічі. На момент трагедії загиблий працював вже за другим контрактом.

– Спочатку служив він у Миколаєві, а потім перекинули його на схід. Додому приїжджав на 4 дні 9 травня і поїхав назад. Звідтоді не об’являвся. Аж раптом вчора така приголомшлива звістка. Зателефонували товариші по службі, а потім, вже офіційно, з військової частини. У селі кожен скаже, якою хорошою людиною був Женя. Жінку він взяв з дитиною, ось чекали на спільного первістка… – розповіла жителька Вільного.