Поки одних чоловіків, подекуди єдиних годувальників своїх родин, служба в українському війську вимушено забирає від дружин, малолітніх дітей і навіть матерів, інші, іноді значно молодші і прудкіші, сидять у кабінетах. Чому? – зʼясовувала «КП».

Розібратися у цій ситуації газета вирішила на прикладі молодих і амбітних голів адміністрацій Маловисківського, Новоархангельського і Гайворонського районів.

– До того, як мене призначили на державну службу, я ходив записуватися добровольцем. Тоді ще тільки почалися події в Криму. Але у зв’язку з призначенням на голову райдержадміністрації мене не призвали, – пояснив очільник Маловисківської РДА Роман Тучков і додав, що не йти воювати його переконали люди. Мовляв, більше користі буде від нього в районі.

– Громада мене переконала, що я можу більше користі принести тут і зараз, – впевнено заявив молодий чиновник.

Тим часом, на офіційному сайті Маловисківської РДА зазначено, що Роман Тучков із 2010 року проходив строкову службу. Як вдалося зʼясувати «КП», хлопець служив у 101-й бригаді охорони генерального штабу України у Києві, був навіть командиром відділення. Тож його досвід міг би стати державі в нагоді.

Колега Романа Тучкова – 30-річний Дмитро Зубов, який нині очолює Новоархангельську РДА пояснює, що його нині не мобілізували через вік. У юнацькі роки, розказує, теж не служив, бо навчався і працював.

– Я навчався, потім працював, і  мені, у зв’язку з закінченням терміну, видали квиток за віком, – уточнив «КП» молодий посадовець.

Однак Дмитро Зубов виконує свій обов’язок перед державою по-іншому – разом із головою райради він, каже, організував самооборону, до якої записався і сам.

«КП» уточнює у голови району, чи попри це в нього ще є бажання захищати Україну?

– Ну звичайно є. Будемо захищати, – впевнено заявив чиновник, розповівши, яким чином організовував інших хлопців на захист рідної держави. – Я і голова районної ради записалися в наш територіальний, організований нами ж, підрозділ оборони. Це було перед початком всіх цих подій в Україні. Мало того, ми організовували й наших мисливців і працівників міліції. У нас сформовано чоловік десь до сорока... Військовий комісар із усіх людей тільки найкращих запросив на службу. Десять наших добровольців поїхали служити у різні частини.

Відповіді на те, чому молодого чиновника не мобілізували, «КП» довго шукати не довелося. Причину посадовець пояснив сам.

– У мене призовний вік уже закінчився. Мені 30 років, – сказав Дмитро Зубов, продовжуючи далі розповідати про свій патріотичний настрій. – Якщо нам доведеться захищати державу, то ми за спинами ховатися не будемо. У нас самих хороші спини і люди будуть за нами йти.

Далі чиновник заявив, що готовий захищати лише територію Кіровоградської області – не більше.

– Кордони тільки нашої області. Там є своє населення, скажімо так, там теж є патріоти. Думаю, вони теж повинні об’єднатися, – сказав голова Новоархангельської райдержадміністрації.

Дізнатися у ще одного молодого і перспективного очільника – 30-ти річного голови Гайворонської РДА Владислава Медвідя, чи служив він у Збройних силах України і чи захищатиме кордони держави в разі необхідності, «КП» не вдалося – чиновник був зайнятий, про що ввічливо повідомила секретар у приймальні.

Зважаючи на бажання молодих посадовців захищати вітчизну, «КП» вирішила дізнатися, чи дійсно названі ними причини – державна служба і вік – можуть стати їм на заваді виконати свій громадянський обовʼязок. Це питання ми адресували заступнику військового комісара – начальнику відділу обліково-мобілізаційної роботи обласного військкомату Миколі Ржепецькому.

– Відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані, які заброньовані на період мобілізації підприємствами, встановленими Кабінетом Міністрів України. Непридатні до військової служби за станом здоров’я, чоловіки або жінки на утриманні яких перебуває п’ять або більше дітей віком до 16 років, зайняті постійним доглядом за особами, що його потребують, а також народні депутати та інші військовозобов’язані або окремі категорії громадян у передбачених законами випадках, – пояснив військовий, зауваживши, що як такої посади голови райдержадміністрації в законі не вказано.

«КП» також уточнила у заступника військового комісара, якщо 30-ти річний чоловік не служив у Збройних силах України і нині має бажання захищати країну, чи це дозволяється.

– Будь ласка. Всі чоловіки, які проходили чи не проходили військову службу у лавах Збройних сил України, після досягнення 25-ти років стають військовозобов’язаними. Звісно, якщо придатні до військової служби за станом здоров’я, – уточнив насамкінець «КП» Едуард Ржепецький.

Із дня на день Україна отримає офіційно проголошеного президента. Хто ним буде, здогадатися нині не важко – Петро Порошенко уже на повну приймає вітання з перемогою. Причому не лише від вітчизняних політиків, а й закордонних.
Кіровоградщина, за попередніми результатами, дала переможцю більше 50% голосів і потрапила до когорти регіонів, де найактивніше голосували за того, хто обіцяв життя по-новому.Утім, вибори-2014 – не лише перемога найсильнішого, це ще й сигнал, як українці сприймають сьогодні політичну реальність. Несподіванкою нинішньої кампанії став бронзовий результат кандидата Олега Ляшка. Політологи ще до голосування попереджали, що його підтримує молодь, проте, щоб настільки – не вірилось. І хоча Ляшка донедавна багато хто вважав парламентським блазнем, очевидно, йому таки вдалося здобути імідж радикала, і завдяки цьому забрати частину електорату в інших кандидатів. У кого саме – читайте в матеріалі «КП».

Порошенко створюватиме партію
Нинішня кампанія показала, наскільки швидко може рости рейтинг кандидата. Петро Порошенко отримав просто колосальний вотум довіри українців, у тому числі і жителів Кіровоградщини. Очільник обласного виборчого штабу Костянтин Яриніч каже, такий результат був доволі очікуваним. Наступне завдання на перспективу – не менш успішно провести парламентські вибори, які, за словами Порошенка, мають відбутися вже цієї осені.

– Костянтине Володимировичу, чи планується створення політсили Порошенка?
– Так. Інакше з чим же ми підемо на парламентські і місцеві вибори? Безумовно, це те завдання, яке вже сьогодні ставиться. Не переді мною, як керівником штабу. Можливо, цим займатимуся і я, можливо, працюватиму над іншим напрямком. У будь-якому разі без побудови нової партії немає сенсу розмовляти про якісь перспективи України. Потрібна консолідація зусиль, щоб ми мали єдиний напрямок – Президент, Верховна рада, яку треба переформатувати, і місцеві ради.

– Це буде нова партія чи, можливо, вже діюча, але невідома?
Це буде нова політсила. В неї ніхто не вливатиметься, за даними, які я на сьогодні маю. До неї ніхто не приєднуватиметься. Нова політсила буде з людьми, які показали себе вже на цих виборах, можливо, з людьми, які захочуть співпрацювати з новою партією, побачивши її програму. Злиття якихось політсил не планується.

– Коли планується старт?
– Представлення нової політсили буде найближчим часом. Думаю, протягом наступного місяця крапки над «і» у цьому питанні будуть розставлені. Часу до парламентських виборів мало, тому все відбуватиметься швидко, але якісно.

 

Тимошенко катастрофічно втрачає підтримку в області
Юлія Тимошенко за останні чотири роки втратила в середньому 20% електоральної підтримки в області. Такий висновок можна зробити, спираючись на попередні результати волевиявлення. Якщо на президентських виборах 2010 року в регіоні за Тимошенко проголосувало 34,58% жителів області, то на виборах-2014 – близько 15%.

За поясненнями такої катастрофічної втрати рейтингу лідера «Батьківщини» «КП» звернулася до керівника виборчого штабу Тимошенко, голови партії в області і водночас очільника облради Олександра Чорноіваненка.

– Олександре Анатолійовичу, як ви прокоментуєте таке суттєве падіння підтримки Тимошенко електоратом області?
– Я не сказав би, що це падіння. На рівні України ми п’яті за рейтингом. Люди просто хотіли, щоб швидше вирішилося питання на сході, щоб уже після першого туру завершилися всі військові дії. Все відбулося ситуативно, заради захисту своїх близьких. Ми робили паралельно соцопитування, то скажу відверто – «Батьківщина» нічого не втратила.

– Але якщо порівнювати з результатами 2010 року, тоді Тимошенко мала більше 35%, а зараз лідера «Батьківщини» підтримало удвічі менше…
– Уже чотири роки пройшло. Скільки за цей час крохоборів Януковича її «мочили»! Кожен день. Кого ще з політиків так «мочили», як її? Я вам скажу, що рейтинг Тимошенко не впав. Просто люди в першу чергу хочуть вирішити глобальне питання для України, швидше припинити воєнні дії, які є на сході.

 

Прихильники Тягнибока віддали перевагу Ляшку
А от у партії «Свобода» навряд чи очікували на такий результат президентських перегонів. Якщо врахувати, що на парламентських виборах 2012 року партія Тягнибока стала проривом, то нинішні показники – повне фіаско. Причини різкого падіння рейтингу Олега Тягнибока, на думку очільника його виборчого штабу в області Святослава Ханенка, полягають у тому, що останнім часом націоналісти були надто ліберальними. Через коаліцію з «Батьківщиною» та «УДАРом».

– Святославе Михайловичу, за попередніми підрахунками, Тягнибок набрав трохи більше голосів, ніж Симоненко. Як можете прокоментувати такий низький відсоток голосів за вашого лідера?
– Щодо показників «Свободи», очевидно, що виборець відреагував на лібералізацію нашої позиції, пов’язану з партнерством опозиції в коаліції. А зараз ми бачимо тенденцію підтримки радикальних позицій Ляшка, Гриценка. Очевидно, значна частина наших виборців віддала голоси саме за них.

Те, що ми дещо лібералізувалися, перебуваючи у домовленостях з опозицією – «УДАРом» і «Батьківщиною» – спричинило відтік наших симпатиків до тих, хто демонстрував більш радикальну позицію.

З іншого боку, якщо проаналізувати результат Тягнибока, то Кіровоградщина на п’ятій позиції на даний час (понеділок, – ред). Відтак область дуже близька до симпатій націоналістичним ідеям. Ми з кіровоградською командою провели серйозну системну роботу. Результат, який є – не максимальний, але близький до того, що можна було б отримати.

Участь у проекті телеканалу СТБ «Один за всіх» допомогла Світлані Ольховій із села Протопопівка Олександрійського району здійснити мрію усього життя. Попри те, що її немовлям удочерила прекрасна родина, бо рідна мама покинула у пологовому будинку, довгі роки вона мріяла знайти ту, котра 37 років тому її зрадила.

Минулих вихідних вся країна співпереживала Світлані, плакала з нею і так само щиро вірила, що життя цієї жінки наповниться любов’ю матері, яка відмовилася від неї, щойно доня з’явилася на світ. Тоді Світлана впевнено стверджувала, що хоче подивитися в очі тій, яка її покинула. При цьому вона міцно тримала за руки жінку, котра врятувала їй життя, що віддала усю свою любов і ніжність – сивочолу, але неймовірно гарну і добру прийомну маму Галину.

З моменту виходу передачі в ефір минув тиждень. З моменту зйомок – трохи більше. За цей час у житті Світлани багато що змінилося. Та головне: чи зуміла вона налагодити стосунки з новими родичами, чи відновилося спілкування з біологічною матір’ю, на що вона так сподівалася? Ці питання «КП» адресувала героїні проекту «Один за всіх» Світлані Ольховій.

– Я підтримую з ними стосунки. Після проекту минув тільки тиждень. От сьогодні до мене телефонувала сестра Таня з Києва і тьотя Ліда. А мама, я її називаю поки мама Катя, мовчить. Але ж у неї був мій номер... Може закрутилася... Також сестра Світлана телефонувала. Хочу після 23 травня поїхати до них у Новий Стародуб у гості. Все змінилося на краще. Я задоволена. Тим більше в мене напередодні внучка народилася, я маму знайшла… – оптимістично розповідає Світлана.

Свою мрію зустріти біологічну маму 37-річна бабуся виношувала майже половину життя. Власне, яким воно було у прийомній сім’ї, Світлана розповіла на проекті.

 

Я не вірила, що не рідна...
Життя у прийомній сім’ї у Світлани було щасливим. У неї було все, чого вона потребувала. Проте в шістнадцять років несподівана звістка приголомшила її.

– Мені мама сама сказала. Посадила на диван і розповіла, що мене удочерили, що біологічну маму звати Катерина Віник. Я плакала... Я не вірила, що нерідна, відмовна дитина, що прийомна..., – не без хвилювань розповідає жінка свою історію.

Завжди пам’ятала день, коли Світлані судилося дізнатися правду, мама Галина Панчищенко. Вона його і нині переповідає в деталях.

– Мені сусідка сказала, що до нашого під’їзду часто приходить якась жінка, схожа на Світлану. Каже, Світлана іде на зупинку, жінка за нею. Але я сусідці не казала, що Світлана мені прийомна дитина. Чогось мені одразу подумалося, що це приходить її мати. Якщо вона на неї дуже схожа – і поставою, і ходою, – називає Галина на проекті причину, яка змусила відкрити правду. – Я розповіла Світлані, а то, думаю, раптом та жінка скаже, а я не знала, як вона на це відреагує. Коли Світлана про все дізналася, вона стала переді мною на коліна і каже: «Мамочко, рідненька, ти моя мама. А то не мати, що мене кинула. Ти моя мама і залишися нею на все життя».

– У сім’ї я не почувала себе одинокою. Просто я дивилася на інші сім’ї – десь є брат, десь сестра. І мені хотілося, щоб у мене хтось був, – ділиться переживаннями Світлана, пояснюючи, що бажання конкретно знайти біологічну маму в неї з’явилося у 25-26 років, але тоді вголос перед мамою Галиною, яка її виховала, вона боялася це сказати. – Я боялася її образити. Якби не вона, мене б на цьому білому світі не було. Я тричі в неї на руках помирала. Мені було шість днів, коли мене взяли в сім’ю. У мене був сепсис. Вона мене витягла, як кажуть, з того світу. Вона мене вилікувала.

 

Святий вчинок
Після того, як біологічна мама покинула щойно народжену дівчинку у пологовому, важко навіть припустити, щоб із нею сталося, якби не Галина Панчищенко. Слухаючи, як жінка наважилася на такий крок, експерти проекту «Один за всіх» називали її святою.

– Мені було 29. Мала чоловіка, роботу. З появою доньки мені стало для кого жити… Жіноче життя в мене було не цукор. Я жила з одним чоловіком, погано жили, бився він, випивав. Тоді вийшла заміж за іншого. Те саме повторилося… Закінчилося все тим, що я потрапила на операційний стіл. Після цього мені сказали лікарі, що я не зможу мати дітей. От і наважилася взяти доньку. У такому рішенні моя мама не підтримала мене, сказавши, що лише п’ять місяців минуло після операції, мені самій ще нянька треба, тож про дитину мови бути не може. Спочатку всі були проти, а потім погодилися, прийняли. Я говорила тоді з лікарем і мені сказали, що за першої ж нагоди мені повідомлять про дитину. І от зателефонували. Я пішла в лікарню з чоловіком, нам винесли малесеньку дівчинку. Вона була безпомічна, маленька, світленька. Я повернулася до чоловіка та й кажу: «Як Світлячок». Так одразу і назвала її Світланою,  – розповідає Галина.

Зі слів жінки, під час оформлення документів почалися проблеми. У пологовому будинку їй повідомили, що Світлана захворіла і її відправляють у дитячу лікарню. Через це навіть пропонували жінці відмовитися від дитини, казали, що не виживе, але вона твердо стояла на своєму.

– Ми лежали і я бачу, що в неї на потилиці з’явилися маленькі прищики, а на ранок наступного дня там виникли фурункули. Вони розповзлися по всьому тілу – щоки, плечі, навіть повіки. Мені пропонували знову відмовитися від неї, а я сказала, що цю дитину не покину. Її вже кинули раз і я ще кину? Це ж не цуценя, не річ – купив, а потім захотів і повернув. Я собі тоді поставила за мету вилікувати її і цього домагалася. Мені більше нічого не треба було. І вийшло! – радіє Галина Панчищенко.

 

Доньки-матері
Прийомна мама, яка дала «друге дихання» життю Світлани, намагалася своїй доньці дати тільки найкраще. Мабуть, через це їй і було боляче сприймати рішення доньки знайти біологічну маму.

– Боляче мені. Але ставати на шляху я не буду. Це її вибір. Залишитися одинокою я не боюся. Моя внучка поряд живе, є правнучка. Мені є за кого думати, – так пояснила на проекті свої хвилювання Галина Панчищенко.

Попри те, що Світлана про свою прийомну маму відгукується тепло, вона знаходить в своєму вихованні такі моменти, які глибоко запали в душу.

– Мама у мене добра, але сувора. Буває егоїстичною, щоб все було, як вона вважає. Мама хотіла, щоб я жила біля неї. Їй не подобалося, що я живу у селі. Хотіла, щоб я жила, як вона – у квартирі, щоб все мала. Колись мені мама сказала, я тебе не для того взяла, щоб із князі у грязі, – озвучила докір Світлана на телебаченні.

Слова доньки про те, що дійсно виховувала її у строгості суворо, жінка підтвердила на проекті, мовляв, щоб вона розуміла... Галина хотіла, щоб донька зі своєю сім’єю жила поряд із нею, адже в неї – двокімнатна квартира, проте донька вирішила по-іншому. Нині Світлана проживає у селі, має троє дітей, внука. Працює продавцем. Вона щаслива.

 

Між родичами – година їзди
Кажуть, якщо сильно вірити у свою мрію, вона обов’язково здійсниться. Так сталося і у випадку Світлани. Проект «Один за всіх» зробив неймовірне – знайшов маму Світлани і запросив її у студію. Про те, чи приїхала вона побачитись зі своєю донькою, інтрига зберігалася до останнього моменту. Одна за одною виходили тітка і сестра жінки, а тої, на котру Світлана чекала ледь не все життя, не було…

Найбільшим парадоксом, якому дивувалися і експерти, і гості студії, стало те, що у Світлани знайшлася менша на десять років рідна сестра із таким же світлим іменем – Світлана. Обидві, як з’ясувалося, отримали професії повара. В обох є дві шестирічні доньки, причому донька меншої Світлани дуже схожа на Світлану старшу. У таке схоже життя двох сестер, які не знали про існування одна одної, важко повірити.

Історія з відмовою від дитини, як з’ясувалося потім, не обходила стороною цю родину. Сестра біологічної мами Світлани – Лідія, зізналася, що її рідна донька, коли дізналася про вагітність, теж хотіла відмовитися від дитини. Проте тоді втрутилася тітка Катерина, яка очевидно за 37 років добре подумала над своїм вчинком, і відмовила племінницю, благаючи не повторювати її помилки.

 

Прости, доню, прости...
Катерина Віник все ж наважилася вийти до рідної доньки у студію. Через 37 років вона попросила пробачення у Світлани, а заразом пояснила, чому покинула дитину на милість долі.

– Тоді був такий час. Підтримки не було ніякої. І куди мені було дітись з дитиною? Так вийшло. Я знала, що її удочерили, я її не шукала. Я не хочу засуджувати своїх батьків, у всьому я винна. З батьком Світлани я більше не бачилася після тієї зустрічі, – дає відповіді на питання своїй доньці жінка.

– Я простила тебе. Давно простила..., – відповідала Світлана і продовжувала тримати руки мами, що її виховала.

Катерина Віник, як і її сестра, попри те, що знали про існування Світлани, чомусь не зробили першими крок до її пошуку.

– Спочатку переживали, а потім все звиклося, уляглося. Так і жили. Це село. На той період було соромно, принизливо, – пояснює тітка Світлани Лідія вчинок своєї сестри.

 

Випробування біологічної мами лягло на долю доньки
Експертне журі проекту «Один за всіх» дивувалося в студії, які могли бути перепони, що змусили жінку у двадцять років відмовитися від дитини. Словам Катерини Віник виправдання так ніхто і не знайшов. Важко повірити, але ця історія з вчинком біологічної мами через багато років віддзеркалилася на долі її покинутої доньки.

У сімнадцять років Світлана завагітніла вперше. Жила вона тоді з чоловіком поряд із прийомною мамою, виношувала дитя. Але сталося так, що чоловік її покинув до народження первістка. Тоді Світлана була в розпачі, не знала що робити і зважилася на аборт.

– Ми тоді з нею пішли в лікарню і домовилися про аборт,  – розповідає прийомна мама. – У день, коли мала відбутися операція, Світлана сіла у кутку у вітальні, плакала сильно і каже мені: «Дозволь мені цю дитину народити. Я буду для тебе хорошою донькою». Тоді я залишила її вдома і сказала, щоб вона народжувала, попередивши, що буде важко. І народження внучки я взяла на свої плечі.

Випробування, яке не здолала біологічна мама Світлани, подолала її донька. Хто знає, скільки ще схожих випадків, пов’язаних кровними вузами, знайдеться в цій родині. Життя покаже...

Шалений стрибок долара на валютному ринку та загальна нестабільна економічна ситуація в країні суттєво вдарили по кишені кожного нашого співвітчизника. «КП» з’ясувала, скільки нині коштує приготувати головну українську страву – борщ. Адже, війна війною, а обід, як кажуть, за розкладом.

Перш за все, слід зауважити, що ціни на ринку і у так званих стихійників різняться. Не суттєво – на пару гривень.

Отже, ціна за кілограм свинини сьогодні коливається від 45 до 55 гривень. Продавці кажуть, останнім часом вартість м’яса зросла на 5 гривень.

Картоплю можна придбати за 5,50. Це якщо пройтися усіма торгівельними рядами і знайти таку ціну. В основному ж продавці правлять 6-6,50 гривні за кіло.

Голівка капусти минулого врожаю потягне на 6-7,50 гривні. Подорожчала на гривню, кажуть люди за прилавком. Качан молодої капусти – справжня розкіш – 35 гривень.

За кілограм моркви на ринку просять 5-6 гривень, тоді як продавці на стихійних ринках правлять по 2-3 гривні, стільки ж треба відати й за буряк.

Цибуля нині коштує 5-5,50 за кілограм. За зелень доведеться віддати 2-3 гривні за пучок.

Томатна паста – в межах 10 гривень, а от домашня сметана вартує усі 20-30 гривень за півлітра.

Нескладно підрахувати, що придбавши усі овочі по кілограму і стільки ж м’яса, а ще літр сметани, гордість українця обійдеться приблизно у 110 гривень. І це, кажуть продавці, не межа. Щодня як на пороховій бочці: новий завіз – нові ціни.

Кілька тижнів тому «КП» писала про те, як у школах обласного центру батьків агітують оформити своїм дітям кредитки у «ПриватБанку», за якими їх пропускатимуть на заняття та обслуговуватимуть у їдальні. Хоча у міському управлінні освіти газету запевнили, що нововведення запроваджується виключно за доброю волею, батьки вказують на зворотне. Говорять, створюються такі умови, за яких вони просто вимушені виконувати вказівку дирекції школи.

Мама учня четвертого класу кіровоградської школи №18 Надія розповідає – насправді ніхто ні в кого не запитує згоди, на зборах батьків просто ставлять перед фактом.

– Ми приходимо на батьківські збори, а нам кажуть: «Вам треба оформити дитині картку «ПриватБанку», бо в школі будуть встановлюватися великі термінали і ваші діти без карточки до закладу не потраплять…». Ви розумієте, нас ніхто не запитував, хочемо ми цього чи ні! Якщо в інших школах було принаймні бодай якесь обговорення, то у нашій ні! – обурюється Надія.

Жінка зізнається, що не хоче, аби її дитина була якимось чином пов’язана з «ПриватБанком», адже в її сім’ї неодноразово траплялися непорозуміння і неприємні ситуації з банком. Мама чотирикласника не розуміє, чому немає альтернативи з інших банків, а наполягають саме на «Приваті».

– Я не хочу, як вони кажуть, навчати свою дитину фінансовій грамотності у такий спосіб. У мене є власний погляд на це і свої переконання. Карточка точно не навчить дитину правильно розпоряджатися грошима. І потім, моя дитина ще маленька, тільки в четвертий клас ходить, вона може загубити цю картку або її можуть вкрасти і зняти гроші, – припускає жінка.

Надія каже, що особисто мала розмову з директором школи, якій заявила про свою категоричну відмову оформлювати для своєї дитини картку «ПриватБанку». Проте відповідь останньої її приголомшила.

Директор сказала, що у такому разі не знає, як моя дитина буде заходити до школи. Я запитую: «Невже немає жодних варіантів?» А вона відповідає, що у вересні уже буде встановлено великий термінал і всі діти проходитимуть на заняття через нього. Коли ж я ще раз наголосила, що не хочу банківську картку, вона відповіла: шкіл у нас багато, – обурюється мама школяра.

Жінка не хоче переводити свою дитину до іншої школи. Каже, їй подобаються вчителі, сину – однокласники. Запитує, чому через якісь домовленості школи з «ПриватБанком» має страждати її син?!

– Я пішла до відділення банку, аби мені пояснили ситуацію з оформленням карток для учнів. Там розповіли, що спочатку я маю відкрити кредитку на себе. По-перше, я не хочу її відкривати, оскільки не довіряю «ПриватБанку». А по-друге, навіть якщо я і відкрию собі кредитку, зроблю дитині «Юніор», але та буде з нульовим балансом, через три місяці вона закривається і мені знову треба буде її відкривати. Бо по ній обов’язково мають здійснюватися фінансові операції. А я не хочу робити себе і свою дитину номінальними клієнтами банку і піднімати його клієнтську базу за свій рахунок, – заявляє Надія. – Я вважаю, що замість картки можна придбати дитині учнівський квиток з чіп-картою, який розробили у Міністерстві освіти. Вартує він 30 гривень. Давайте я його куплю, нехай дитина з квитком до школи заходить, а не з банківською карткою!

Такій постановці питання дивується юрист Еміль Багірян. Він радить невдоволеним батькам шукати правди в Антимонопольному комітеті!

– У жодному разі ніхто не має права змушувати батьків оформлювати банківські картки, адже, як зазначено у статті 60 Конституції «ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази». Де прописано у законі «Про середню освіту», що у дітей обов’язково мають бути картки для того, аби заходити до школи? Якщо з боку адміністрації навчального закладу на батьків чинитиметься тиск, можна подавати до суду позов про визнання дій адміністрації школи незаконними.

Я раджу батькам, які не бажають оформлювати банківські картки для своїх дітей, звернутися до Антимонопольного комітету, адже відбувається лобіювання певної фінустанови. Тут може мати місце і корупція серед керівників закладів. Тож, якщо є скарги батьків, має відбутися перевірка, – пояснює спеціаліст.

Проте директор школи №18 Валентина Приліпко каже, що батьків ніхто не примушує – усе добровільно.

– Це неправда. Ніхто нікого не примушує. Ми сказали батькам: якщо хтось не хоче мати справу з «ПриватБанком», то ми дітям просто видамо учнівські квитки. З нового навчального року ми збираємось при вході в школу встановити обладнання, щоб було видно прийшов учень на заняття чи ні. А батьки будуть отримувати про це смс-повідомлення. Хто не хоче – будуть проходити за учнівськими квитками, а наші співробітники в ручному режимі вноситимуть дані,  – прокоментувала вона.

Головний лікар Ульяновської центральної районної лікарні Олександр Ткаленко, який тиждень тому став жертвою представників Народної ради, що вдерлися до його кабінету вибивати заяву на звільнення, кажуть, очолив районну організацію «Правий сектор».

Цю інформацію «КП» дізналася з власних джерел. Наші журналісти навіть намагалися з’ясувати у самого Ткаленка, чи це правда, однак останній відмовився коментувати. Сказав лише, що йому заборонили говорити на цю тему. На запитання   – хто міг таке вчинити – відмовчався. Проте дані підтвердила інша людина – «УДАРівець» Олег Солончук. Він заявив, що побиття Олександра Ткаленка викликане саме причетністю до «Правого сектору».

– Так, він очолює правий сектор. Він разом зі ще одним чоловіком поширили листівки, що набирають в організацію людей. Але це не є підставою, щоб із ним так поводилися, адже для цього існують правоохоронні органи, – сказав Солончук.

«УДАРівець» також повідомив, що серед нападників його однопартійців не було. Так він спростував слова Олександра Ткаленка, який заявив, що серед чоловіків, котрі вибивали у нього заяву, були представники партії Кличка.

– Те, що там нікого з «УДАРу» не було – це сто відсотків. Там підприємці-середняки, вони ніякого відношення до Майдану не мають. Вони лише прикриваються Майданом і хочуть захопити владу. Намагаються увірвати сонечка і засвітитися..., – зазначив він, пояснивши, що із усіх, хто був того дня у кабінеті головного лікаря, лише Ільченко мав партійний квиток «УДАРівця».

– Але Ільченко виключений із партії мною особисто, коли я ще керував 101-им виборчим округом на парламентських виборах. Коли я виявив розкрадання партійних коштів, він був звільнений. Після того було подання на виключення його з лав «УДАРу». Він уже в усіх партіях побував, де можливо. Ільченко ще тоді виступав радикально, – запевнив Солончук.

Тим часом керівник рівненського осередку «Правого сектору» Ярослав Гранітний в ефірі телеканалу 112 заявив, що праворадикали по всій країні будуть озброюватися.

– Мені телефонують люди з усієї України, навіть ті, що були пасивні. Вони об'єднуються, організовуються в загони, самі знаходять обмундирування, будуть озброюватися, брати легальну зброю і захищати себе, свої сім'ї, міста, – зазначив він.

За два дні до заяви Гранітного у Рівному смертельно поранили лідера «Правого сектору» по західному регіону Сашка Білого (Олександра Музичка). У МВС запевняють, що проводили операцію із затримання і знешкодження членів організованого злочинного угруповання. В організації ж кажуть, що то була зачистка з боку правоохоронних органів і її замовником був міністр МВС Арсен Аваков. Саме тому попередили останнього, що будуть мститися за смерть свого колеги.

Сам Аваков виклик «Правого сектора» прийняв і заявив, що зайняв жорстку позицію щодо бандитських формувань.

Крім того, перший заступник міністра внутрішніх справ Володимир Євдокимов застеріг членів «Правого сектору», що час на добровільну здачу зброї минув, тому всі збройні формування вважатимуться незаконними, а правоохоронці діятимуть відповідно до законодавства.

Діагноз, який ветеринари поставили померлим тваринам – нервова анорексія на підставі ниркових колік. Упродовж тижня коней не годували, а давали лише воду. Жеребці не витримали і померли.

Таке ставлення на підприємстві не лише до тварин, а й до людей, які там працюють. Робітникам приватної конюшні, на якій загинули коні, зарплату не виплачують вже два місяці. Керівництво, аби отримати, бодай якесь пояснення, «КП» знайти не вдалося. А поки приватникам допомагають працівники сусіднього державного кінного заводу. Проте і останні нині не в кращому стані – зарплату люди в руках не тримали взагалі півроку.

Там пояснюють, Онуфріївське державне підприємство заборгувало майже чверть мільйона гривень. Страйкувати люди не хочуть. Кажуть, коней шкода, бо якщо їх не доглядати належним чином, впадуть на ноги.

– Півроку немає можливості поїхати додому до Черкас, кошти не виплачують, – бідкається конюх.

Його колега, тренер філії Онуфріївського кінного заводу Владислав Авраменко додає: страйкувати перед керівництвом колектив боїться. Не за себе, за тварин.

– День-два і почнуть падати на ноги. Навіщо тоді взагалі цим займатися? – розповідає чоловік.

Інші працівники теж зізнаються, що сил працювати в таких умовах уже не вистачає. Однак кожного дня їм все одно доводиться йти на роботу, адже коні – не станки, а живі істоти. Кинути їх означатиме приректи на смерть.

Нині, коли проблеми з фінансуванням виникли на обох підприємствах, впевненості у тому, що цього року жеребці з Онуфріївки братимуть участь у перегонах, немає. Більшість із них неодноразово перемагала на забігах.

Тим часом керівництво кінного заводу пояснює, що затримки з виплат заробітної плати  – державна недбалість.

– Ми є філією державного підприємства «Конярство України». Ми не є окремою юридичною особою. Саме на держпідприємстві повністю вирішуються питання щодо фінансування, – говорить керівник Онуфрівського кінного заводу Андрій Філімонов.

До речі, працівники державної філії досі неодноразово піднімали питання про роздержавлення підприємства. Заступник керівника Онуфріївського кінного заводу №175, секретар ініціативної групи з роздержавлення Павло Малолітко два роки тому зазначав, що з приводу реорганізації підприємства та розпаювання майна, як це зробили інші аналогічні вітчизняні підприємства, уже кілька останніх років стукав у двері можновладців. Проте, як тільки вирішення питання нібито виходило на фінішну пряму, змінювалася влада і процес гальмував.

– Поворотним моментом у цій історії стало розпорядження Кабміну від 1 грудня 2010 року про реорганізацію галузі конярства, а також наказ Міністра аграрної політки України від 2 лютого 2011 року. Відповідно до цих нормативних актів, державні кінні заводи та іподроми були реорганізовані шляхом приєднання до ДП «Конярство України», а на їхній базі створені філії. Такий хід подій дещо збив з пантелику, але в той же час і дав нову надію: ДП «Конярство України» не входить до переліку підприємств, які не підлягають приватизації, і тому існує реальна можливість продовжити процес, – зазначав Павло Малолітко, додаючи, що з роздержавленням кінного заводу працівники сподіваються на його нове життя – без злиднів.

 

Біда трапилася у п’ятницю у селі Вищі Верещаки Олександрівського району. Жінка залишила своїх маленьких доньку і сина вдома, а повернувшись – знайшла уже мертвими. Діти загинули через пустощі з вогнем. Дівчинці було два роки, хлопчику – не було й року.

Ця трагедія сколихнула не лише село, а й увесь район. Люди щиро співчувають родині. Кажуть, таке горе украй важко пережити. Нині, хто як може, підтримує родину.

Тієї п’ятниці молода мама залишила удома доньку і сина самих всього на пару годин – поки ходила до своєї матері забрати третю дитину.

Повертаючись додому, вона побачила, як із хати валить дим. Не задумуючись, кинулася до будинку. Проте у кімнаті знайшла вже мертвих дітей. Вони вчаділи.

Як з’ясувалося пізніше, причиною пожежі стали дитячі пустощі з вогнем. Залишившись без догляду дорослих, сестричка з братиком почали гратися сірниками, запалюючи їх та розкидаючи по підлозі й у ліжку.

– У цій родині сталося велике горе. Звичайно, влада буде допомагати. Це нормальна сім’я, вона не стояла на обліку як неблагополучна. Але як допоможеш людям, які втратили дітей? Одна справа, якщо згоріла хата і людям немає де жити, а інша – загинули діти. Яким чином будемо допомагати, я ще не готовий сказати, але однозначно плече підставимо, – запевнив у коментарі «КП» голова Олександрівської райдержадміністрації Валерій Авксентьєв.

Через погіршення погодних умов на території регіону проїзд автодорогами ускладнено. Внаслідок снігопадів і хуртовин станом на 30 січня повністю зупинений рух на трьох трасах. Аби розчистити шляхи від снігу, дорожники вимушені працювати цілодобово.

Відтак тимчасово перекрито рух на автодорогах Олександрія-Кіровоград-Миколаїв та Компаніївка-Устинівка. Там тривають роботи з розчищення проїжджої частини.

На трасі Олександрія-Кіровоград-Миколаїв через величезні снігові перемети не можуть проїхати більше десятка автомобілів. Там нині працює 15 одиниць снігоприбиральної техніки, 25 чоловік облавтодлру, а також 3 одиниці техніки підрозділів Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Частково виникають труднощі з проїздом на трасі Бобринець-Устинівка. Сильні пориви вітру, що постійно утворюють перемети, уповільнюють роботи дорожників на цих автошляхах.

– Ситуація з проїздом на дорогах територіального значення постійно змінюється. Дорожні організації області працюють у посиленому режимі і цілодобово, тому вже найближчим часом проїзд буде забезпечено за всіма напрямками,  – коментує «КП» заступник начальника Служби автомобільних доріг у Кіровоградській області з експлуатаційного утримання доріг В’ячеслав Гришин.

– Пориви вітру метуть снігові маси, створюючи на дорогах місцями щільні перемети до двох метрів заввишки, що ускладнює та уповільнює роботу спецтехніки. Найгірша ситуація склалася на дорогах місцевого значення. У кількох районах області 98 населених пунктів залишилися відрізаними від районних та обласного центрів. Зараз ми працюємо над відновленням руху, – додає начальник відділу з організації та безпеки дорожнього руху Служби автодоріг Олександр Палівода.

Наразі, кажуть дорожники, на трасах області працює більше сотні одиниць спецтехніки. Окрім розчистки снігу, вони разом із рятувальниками допомагають водіям. Найчастіше  – далекобійникам чи тим, хто сидить за кермом вантажівок.

Тож з огляду на складні погодні умови, рятувальники закликають водіїв бути уважними і обережними на дорозі, без крайньої необхідності не виїжджати, особливо у нічний час, а також не паркуватись у недозволених місцях, перешкоджаючи рухові автомобілів першої допомоги – швидким, пожежним автомобілям, аварійним.

До речі, як стало відомо «КП», через хуртовини і замети днями рятувальникам разом із працівниками райавтодору доводилося доставляти вагітну жінку до Бобринецької центральної районної лікарні.

– Стан жінки задовільний. У лікарню її доставили з ГРВІ, родової діяльності не було. Зараз пацієнтка почувається добре. У нас залишиться до пологів, – повідомила «КП» начмед ЦРЛ Любов Тесля.

Таких подій і антуражу, які відбулися 26 січня біля облдержадміністрації, кіровоградці не бачили з набуття Україною незалежності. Навіть 2004 рік зараз здається глибоко романтичним. За десять років технологія протестів суттєво змінилася. Додалося агресії і нетерпимості. У неділю було кілька спроб розгойдати ситуацію, проте зіграв свою роль дипломатичний досвід Ніколаєнка

Те, що побачили городяни у неділю вранці у самому серці обласного центру, не могло не вразити. Вікна першого поверху облдержадміністрації обклали мішками чи то зі снігом, чи з піском. По периметру – правоохоронці. На вході – спецназівці у касках зі щитами. На площі – два мітинги: прихильників влади і опозиції. Кожен зі своїми гаслами. Перші стояли за мир і стабільність, другі – вимагали зміни керівництва регіону. Загалом прийшло трохи більше як півтори тисячі осіб.

10:00, п’ятниця
На вимогу більш як чотирьох десятків депутатів голова обласної ради Микола Ковальчук скликає позачергову сесію. Пояснює, депутати хочуть звернутися до Президента щодо подій, які відбуваються у країні. Закликають Главу держави, а також центральні органи влади, політичні сили, громадськість і народ України до всеукраїнського діалогу.

«(…) Ми засуджуємо дії екстремістів і безвідповідальних політиків, які штовхають людей на громадянське протистояння. Закликаємо не допустити розколу українського суспільства, зародження в ньому ворожнечі і нетерпимості, зневаги до конституційних основ державності та демократії.

Ми звертаємося до Президента України та Уряду України взяти ситуацію під контроль, відновити в державі порядок і законність (...)

Ми звертаємося до народних депутатів України, депутатів місцевих рад всіх рівнів, до політичних партій і об'єднань, громадських організацій, до народу України із закликом не піддаватися впливу провокаторів, не допустити розпалювання конфлікту, утримати людей від насильства, кровопролиття, перешкоджання роботі органів державної влади й місцевого самоврядування та їх посадових осіб, зберігати мир і спокій.

Кіровоградщина закликає до загальноукраїнського діалогу щодо відновлення стабільності в державі та врегулювання конфліктної ситуації мирним шляхом», – ідеться у зверненні.

Попри тривале обговорення текст документу підтримали 54 депутати із 65 присутніх того дня на сесії.

19:00, субота
Напередодні обох мітингів, у суботу ввечері у терміновому порядку голова облдержадміністрації Андрій Ніколаєнко виступає з відео-зверненням. У ньому зазначає, що з’явилася інформація про план штурмувати адмінбудівлю під час мітингу 26 січня. Він закликає до миру.

– Мені відомо, що невелика, радикально налаштована частина мітингувальників разом зі спеціально підготовленими бойовими групами з інших регіонів України, завтра, під час Народного віче, планують штурм Кіровоградської обласної державної адміністрації.

Звертаюсь до всіх жителів Кіровоградщини, не піддаватися на провокації та заклики «радикалів», не підтримувати злочинних дій та не брати участь у захоплені адміністративних будівель, – закликав голова ОДА, висловивши сподівання, що робитиме все, аби Кіровоградщина залишалася територією спокою.

11:00 неділя
Ближче до стін ОДА розмістився мітинг прихильників влади. У руках активісти тримали транспаранти із закликами зберегти мир, національні стяги та прапори Партії регіонів. Мітингували спокійно. Перед ними витупали нардепи – Станіслав Березкін і Сергій Кузьменко, місцеві партійні лідери. Наголошували, що не хочуть у країні громадянської війни, хочуть спокою і стабільності. Просили опонентів не вдаватися до радикальних дій.

12:00
Опівдні на головній площі Кіровограда стартував мітинг опозиції. Його учасники також прийшли з національними і партійними прапорами. Був серед мітингувальників і нардеп від «Батьківщини» Валерій Кальченко. Власне, перший інцидент під стінами ОДА виник тоді, коли він намагався пройти до будівлі адміністрації і його не пустили правоохоронці.

Очевидці розповідають, що розпочалася штовханина, проте залагодити конфлікт вдалося швидко.

13:00
У цей час відбулися перші переговори. Голова облдержадміністрації Андрій Ніколаєнко запросив Валерія Кальченка на переговори. Згодом прес-служба очільника області повідомила, що упродовж дня діалог триватиме.

Водночас, після зустрічі Валерій Кальченко, відповідаючи на питання, чи відбудеться сьогодні штурм будівлі Кіровоградської ОДА заявив, що «ніхто не збирається штурмувати».

13:37
Перша серйозна сутичка виникла через те, що мітингувальники впритул наблизилися до силовиків, тобто до входу в облдержадміністрацію. Однак буквально за кілька хвилин ситуацію вдалося стабілізувати. Очевидці говорять, що спровокували її активісти «Свободи». Вони ж упродовж дня кілька разів намагалися влаштовувати провокації.

13:45
Відбулася друга спроба переговорів. За круглий стіл Андрій Ніколаєнко запросив як нардепів-регіоналів, так і всіх представників опозиції. З одного боку прийшли Станіслав Березкін і Сергій Кузьменко, а з іншого – Валерій Кальченко, Олександр Чорноіваненко, Сергій Михальонок, Олександр Івашура й Анатолій Ревенко. Спілкувалися майже годину.

– У мене є одне питання,  – зазначив Валерій Кальченко. – Я не проти, щоб тут були ваші депутати. Але я хочу, щоб ні міліція, ні ті хлопці, які там стоять, не ділили нас на білих і чорних. Коли я підходив, мене не пропускала ні міліція, ні «тітушки». Я їм показував посвідчення. Але коли ідуть ваші депутати, перед ними розступаються. Звичайно це не просто так. Це дана така команда. Я просив би, щоб до народних депутатів України були одні і ті ж стандарти, визначені законом.

– Абсолютно згоден із вами, – відповів Андрій Ніколаєнко. – Я цілком вас підтримую. Для вас будуть стандарти. Тільки я відразу закликаю: довірившись таким обіцянкам, ми отримали захоплену Полтавську обласну раду, коли один із народних депутатів, користуючись своєю недоторканістю, сказав, що він хоче зайти, а за ним увірвалися інші. Тепер адмінбудівлю захоплено. Тому, якщо ви, як порядна людина, даєте своє слово, а інші ваші колеги обіцяють, що не будуть вриватися – я не бачу проблем. Такому народному депутату, як Кальченко, я вірю. Але якщо приїде депутат, я не буду називати прізвище,  який, користуючись своєю недоторканістю, б’є людей, я робитиму все, щоб у нас ескалації не відбулося! Тому що ці люди не налаштовані на конструктивний діалог і чхати вони хотіли на Кіровоградську область!

14:23
Друга серйозна сутичка. Активісту провладного мітингу з Олександрії молотком розбили голову. Згодом вдалося з’ясувати його ім’я та прізвище. Чоловіка звати Павло Рева. Він розповів, що приїхав у складі олександрійської делегації на захист облдержадміністрації.

– Якийсь п’яний провокатор почав робити випади на євромайданівців і я його намагався зупинити. Пам’ятаю, що він був у масці. Дав мені чимось металевим по голові. Напевно, це був молоток, – розповідає провладний мітингувальник і додає, що медики наклали йому три шви.

Павло Рева припускає, що провокатор, від якого він дістав по голові, спеціально навчений. Каже, раптово вискочив із натовпу і прицільно вдарив.

– Я навіть не знаю, як це назвати… Тероризм, чи що... Виходить, українці б’ють своїх же, б’ють українців, – дивується постраждалий.

15:05
Опозиційний мітинг відступив від будівлі ОДА. Прихильники влади продовжують акцію.

15:30
Мітинг опозиції завершився. Вишикувавшись у колони, його учасники рушили у бік площі Богдана Хмельницького.

18:00
Прихильники влади теж розійшлися.

10:00, понеділок
Андрій Ніколаєнко повідомив, що у неділю ввечері доповідав Главі держави про події дня. Говорить, Президент схвально оцінив той факт, що в регіоні вдалося втримати ситуацію, що обійшлося без жертв і поранених.

– Ситуація в області контрольована. Ми уникнули сутичок міліції і мітингарів. Були певні провокації, як з однієї, так і з іншої сторони, але вони не призвели до великого конфлікту. Ті, хто провокував – відповідатимуть перед законом, – підсумував голова облдержадміністрації.

Нерідко у під’їздах багатоповерхівок можна побачити встромлений у двері квартири папірець без конверта, де вказані персональні дані адресата, сума, яку він має сплатити та інша інформація, котру надумав внести туди постачальник послуг. На це можна не зважати, якщо власники помешкання в той момент не перебувають у відпустці, чи деінде. Однак, якщо їх немає вдома – такий папірець може завдати чимало проблем. Наприклад, стати для злодіїв сигналом, що квартира без нагляду…

Кіровоградка Мирослава не вітає такі «послання». Каже, не хоче, аби хтось сторонній дізнавався її персональні дані.
– Я працюю з ранку до вечора, а коли повертаюсь, то бачу повідомлення про заборгованість, яке стирчить у мене в дверях ледь не цілий день. Допитливих людей багато. Хтось просто з цікавості може прочитати його, дізнатися скільки грошей я вина, розповісти про це іншим сусідам. Я б не хотіла, щоб люди це знали, – скаржиться вона, додаючи, що повідомлення про заборгованість у дверях квартири може слугувати сигналом для злодіїв і не лише.
Солідарний з нею і юрист громадської організації «За правову державу» Сергій Чернов. Він так само виказує побоювання, що подібними повідомленнями можуть скористатися зловмисники.
– Наприклад, представитись представником однієї з комунальних служб і запропонувати домовитись про сплату боргу на місці. Хоча, це тільки гіпотетично, – каже Сергій, наголошуючи, що, з огляду на положення Європейської конвенції з прав людини, таке повідомлення вважається порушенням права на приватне життя, оскільки у таких папірцях зазначаються дані про особу платника. Крім цього, юрист пояснює, що у національному законодавстві існує ряд норм Цивільного кодексу, Закону України «Про житлово­комунальні послуги», які визначають відносини між надавачами послуг та їх отримувачами. Законодавство ж про доступ до інформації взагалі забороняє поширювати інформацію про особу: адресу, майнові статки (наприклад, у вимозі про сплату боргу вказано дані власника житла), телефон тощо.
– Згідно з Конституцією України ми маємо право на повагу до свого особистого життя. Ніхто не може це право порушувати, – додає фахівець.
Пояснити точку зору стосовно залишених повідомлень у дверях квартири «КП» попросила представників деяких підприємств, що надають послуги населенню.

«Кіровоградгаз»: повідомлення про заборгованість вставляють у двері лише в поодиноких випадках
Заступник голови правління з обліку та реалізації природного газу «Кіровоградгаз» Андрій Петровський запевняє, що повідомлення про заборгованість намагаються вручити споживачу особисто, але іноді бувають поодинокі випадки, коли не можна застати людину вдома.
– От коли контролер зробив п’ять спроб доставити це попередження, а людини нема вдома, тоді можемо залишити папірець в поштових скриньках, щоб повідомлення потрапило конфіденційно в руки споживачу. Але, на превеликий жаль, в Кіровограді є такі будинки, де взагалі поштових скриньок немає. Тоді контролер дивиться, чи є у дверях шпаринка і просовує у неї, щоб повідомлення потрапило у квартиру. Якщо і її нема, то встромляє в двері – іншого способу немає. Тому такі одиничні випадки трапляються, – пояснює представник підприємства, додаючи, що загалом у Кіровограді обслуговується майже 110 тисяч абонентів і майже з усіма, крім відключених споживачів, укладені угоди.
Андрій Петровський говорить, що підприємство повинне інформувати споживача про борги стосовно своєчасності проведення розрахунків. Тобто, якщо людина більше місяця не здійснювала оплату, це вже вважається заборгованістю.
– Ми не маємо права провести відключення, якщо споживач не отримав цього повідомлення. Якщо споживач особисто отримав повідомлення і розписався за нього, тільки у такому випадку відбувається відключення, – пояснює фахівець і говорить, для уточнення будь-якої інформації у ВАТ «Кіровоградгаз» існує контактний центр – його номери телефонів вказані на абонентській книжці, а також є власна сторінка на офіційному сайті, де кожна людина може ознайомитися з даними, перевірити фінансові розрахунки, контролювати їх, передавати показники лічильників.

«Кіровоградобленерго»: якщо в дверях вставляють рекламну продукцію, газети – це ж не є порушенням прав громадян чи злочином?!
У прес-службі «Кіровоградобленерго» спочатку запевнили «КП», що попередження споживачів про заборгованість надсилається поштою або передається особисто в руки, проте в ході розмови стало відомо інше.
– Дуже часто контролер повинен отримати доступ до лічильника, переконатися, чи не зірвані на ньому пломби, чи не відбувається крадіжка електроенергії, можливо, лічильник підлягає заміні... Якщо ж немає доступу і контролер не може знайти власника квартири, тоді залишається повідомлення в дверях «звернутися за вказаним номером», – пояснюють на підприємстві, проте на уточнення питання, тут додають: контролер робить обхід визначеної території, якщо є заборгованість і споживача нема, повідомлення встромляють у двері.
– Ми цього не можемо заперечувати так само, як і ви, – сказали у прес-службі.
На запитання «КП», якими документами це передбачено, там зазначили, що попри все повинні інформувати споживачів.
– Ми повинні повідомляти наших споживачів про те, що вони мають борг. Якщо в дверях вставляють рекламну продукцію, газети – це ж не є порушенням прав громадян чи злочином?! – заявили в «Кіровоградобленерго».
Загалом у Кіровоградській області близько 460 тисяч споживачів електроенергії, з якими украдені договори.

Юрист радить, як знайти правду
Юрист Сергій Чернов запевняє, що захистися у подібній ситуації можна, якщо слідувати певній процедурі.
– Необхідно звернутися до постачальника послуги з письмовою заявою про укладання договору, в якому конкретно прописати, яким саме чином будуть здійснюватись повідомлення про наявність­відсутність боргів. Якщо такого пункту в договорі немає, людина має право звернутися до суду з вимогою про відшкодування шкоди, а також поскаржитись в правоохоронні органи на порушення з боку надавачів послуги права на приватне життя.

Людина, яка пересувається в інвалідному візку, зазвичай мовчить про своє життя. Не хоче скаржитися, бо часто її не чують. Посадовці, які приймають рішення, пересувається на автівці, а не на візку. Тому про доступність здебільшого знають лише з чужих слів.
Результат чергового експерименту «КП» показав: у Кіровограді особливим людям по-особливому важко. Разом з інвалідом-візочником ми пройшлися різними установами, закладами, магазинами перевіривши, як воно бути обмеженим у найелементарнішому...

Знайомтеся – Сергій Сіроштан. Інвалідність у нього від народження. У візку він уже тринадцять років. Попри свою скутість – людина надзвичайно активна. У гарну погоду щодня гуляє Кіровоградом, а коли холодно – дивиться науково-пізнавальні передачі, розвивається, як він сам каже. Захоплюється філософією, психологією, літературою, любить азартні ігри, до речі, бере участь в обласних спортивних іграх серед людей з інвалідністю і там займає призові місця. Попри те, що пересувається на візку, любить подорожувати. Цього року був у Тунісі, а минулого об’їздив пів Криму. Сергій із неабияким захопленням погодився взяти участь у журналістському експерименті «КП».

В обласну адміністрацію – з комфортом, а в міськвиконком – зась…
Перший пункт відвідин – Кіровоградська обласна державна адміністрація і перші приємні враження. Вхід із площі Кірова для людей з інвалідністю обладнаний належним чином, ширина дверей дозволяє пройти інвалідному візку всередину, тож проблем тут не виникає. Хоча раніше були. Ще кілька років  тому замість пандуса тут лежали дошки. Це тривало доти, доки Андрій Ніколаєнко, ще будучи першим заступником Сергія Ларіна,  вирішив проблему.
Доступ є й у відділ роботи зі зверненнями громадян ОДА, що знаходиться в цій же будівлі ліворуч. Хоча там потрібно пройти двоє дверей, у приміщенні є зручний пандус! Утім на цьому наші приємні враження закінчилися.
Потрапити у міськвиконком через парадний вхід нам аж ніяк не вдалося – поряд із крутими сходами пандусу немає. Але там, очевидно, вважають, що вийшли із ситуації – кнопка виклику і пандус знаходяться з іншого боку приміщення, з вулиці Тимірязєва. Вирішуємо з Сергієм увійти в будівлю звідси. Набравшись сили чоловік підіймається пандусом, люди йому на зустріч відкривають двері, що приємно вразило.
– Я помітив таку тенденцію:  кілька років тому мені більше допомагали люди похилого віку, а тепер молодь відгукується, мабуть, розуміє нас, – розповідає Сергій, відзначаючи, що пандус у приміщенні зроблений завеликий і надто крутий, тому самостійно піднятися ним не вийде, лише зі сторонньою допомогою.
Ми думали, в який би кабінет нам завітати. Сергій запропонував до міського голови, але потім сказав, що це  безрезультатно, адже на цьому крилі немає його кабінету, тому ми вирішили не заважати посадовцю працювати і пішли зі своїми проблемами далі.

Аби натиснути кнопку потрібно… випасти з інвалідного візка
Щоб потрапити до управління охорони здоров’я обласної державної адміністрації – людині з особливими потребами потрібно… випасти з інвалідного візка. Це чиста правда, адже через відсутність пандусу і широкий поріг дотягтися до кнопки виклику Сергію ледве вдалося. Поки він намагався це зробити, люди, котрі за ним спостерігали, натискали на кнопку. Поки чекали, коли відчинять двері, Сергій розповів про один випадок, який з ним трапився.
– Минулого року ми з мамою отак чекали під дверима п'ятнадцять хвилин. Кілька разів тисли на кнопку – реакції нуль. Коли мама не витримала і зайшла в середину, запитавши «Ви що, не чуєте?», їй відповіли «А ми думали це хлопчаки граються!». Напевно люди забули, для чого призначені кнопки виклику – і бешкетники, і посадовці, які повинні на них відповідати, – підсумовує Сергій.
Після того, як ми натисли кнопку – минуло хвилин десять. До нас так ніхто і не вийшов. На годиннику була перша година з хвостиком, тож ми припустили, що чиновники, мабуть, обідають. Тож рушили далі.
Дорогою Сергій розповів, що лікувальні заклади взагалі викликають у нього найбільше розчарування. Деякі з них для людей з інвалідністю просто недосяжні. От, наприклад, поліклініка №2 з відкритими дверима зустрічає людей з обмеженими можливостями. Настільки, що візочники потім думають, як же потрапити в приміщення, адже двері перекривають пандус?!
Ми не поїхали туди перевірити ефективність «відкритих дверей», адже із центру міста на Балашівку довелося б добиратися довго, а транспортом ми категорично відмовилися користуватися, тому віримо Сергію на слово!

Більшість тротуарів не обладнані пандусами
Центральною вулицею міста нам траплялося купа аптек і магазинів, біля яких пандусів взагалі не було. Тим часом Сергію довелося рухатися на інвалідному візку по дорозі, бо не всі тротуари обладнані пандусами. Бувало з’їхати можна, а як виїхати на інший бік вулиці – не зрозуміло, бордюр же не перескочиш.
Не дуже порадував Сергія і центральний сквер, в якому ми вирішили прогулятись в напрямку магазину «Сільпо». Там, аби переїхати з одного боку на інший, доводиться добре покружляти. Колеса застрягають між тротуарною плиткою, тому потрібно бути вкрай обережним. Інакше доведеться ремонтувати свій «транспорт».
До речі, Сергій розповідає, що інвалідний візок держава видає один раз на чотири роки, але насправді його на такий тривалий час не вистачає. Доводиться запасатися ще одним за власний кошт.

Біля «Сільпо» пандус загороджено машинами
Виїхавши з центрального скверу, Сергій знову звернув на дорогу. Інакше, каже, не може рухатися. Дорогою до «Сільпо» зізнається, до магазину вкрай важко пробратися. Місце, де знаходився пандус, було зайняте припаркованими автівками, які перекривали в’їзд. Сергій спробував проїхати, але машина заважала. Цікаво, а якби він її необачно інвалідним візочком зачепив і пошкрябав, на чиєму боці була б правда?!
Аби купити необхідні продукти, потрібно чекати, говорить Сергій, адже невідомо, коли з’явиться господар машини. Є ще один варіант – попросити когось із перехожих натиснути кнопку виклику, щоб вийшов охоронець. Але ми вирішили зачекати, заодно поспілкувалися із чоловіками, що стояли поруч, уточнюючи, чи нема серед них власника машини, яка заважає добратися до пандусу.  Вони відповіли, що їхній транспорт стоїть далі і додали, що бачать знак, що вказує на місце для людей з інвалідністю.
Через двадцять хвилин з’явився власник машини. Ми поцікавилися, чому чоловік тут припаркував автівку, адже через неї Сергій не може потрапити у магазин? Євген, так представився власник автівки, щиро вибачився перед Сергієм і сказав, що більше так не робитиме, а спеціально встановлений знак не помітив, бопоспішав.

У художньому музеї кнопка виклику не працює, а в картинній галереї перед особливою людиною відкрилися двері
Завершити нашу прогулянку містом хотілося чимось незвичним. Навпроти заманював обласний художній музей і картинна галерея Оссовського. Тож ми вирішили з’ясувати, наскільки доступні заклади культури для людей з інвалідністю.
Щоб дістатися на інший бік дороги, Сергію довелося подолати доволі цікавий пандус, за який слугував бордюр, тільки меншого розміру.
Біля художнього музею чоловік кілька разів тиснув кнопку, але вийти до нього ніхто не поспішав. Чекали хвилин десять, поки журналіст сам не поцікавився, чому ігнорують виклик. У музеї пояснили, що нас просто не помітили. Сергій ще раз натиснув кнопку, але дзвінка не було. В результаті з’ясувалося, що кнопка не працює. Працівники художнього музею одразу почали телефонувати завгоспу і уточнювати в чому проблема. Тим часом ми із Сергієм подалися до картинної галереї…
Довелося натиснути двічі – і перед нами відкрилися двері. Це було несподівано, адже після відвідин всіх установ Сергій зневірився, що ще десь реагують на кнопку виклику. Журналіст «КП» пояснила, що Сергій хоче відвідати картинну галерею і запитала чи це можливо, поглянувши на вузькі двері, через які не пройде інвалідний візок. Тоді завідуючий відділом музею – картинної галереї Анатолій Кімнатний запевнив, що через двадцять хвилин ми зможемо пройти.
Спочатку почав телефонувати комусь, але потім самостійно разом із охоронцем намагався відкрити іншу частину дверей, яка піддалася не одразу. За п’ять хвилин чоловікам таки це вдалося. Анатолій та охоронець підняли Сергія разом із інвалідним візком і він із захопленням почав розглядати картини. Треба віддати належне Анатолію Кімнатному, адже він із радістю розповідав неочікуваним гостям про виставку творів юного художника Сергія Тригубенка, яка, до речі, організована до Дня інвалідів. Сергій зізнався, що вперше тут побував. Ми подякували Анатолію Кімнатному за гостинність, а він сказав, що за три роки це друга людина з обмеженими можливостями, яка отак індивідуально відвідує картину галерею.

Кульмінація: «КП» викликає на експеримент посадовців
Завдання журналістського експерименту «КП» не викликати співчуття в до життя людей із інвалідністю. Вони  цього не потребують, адже набагато сильніші, ніж це здається. Ми хотіли побачити результат. Щоб чиновники перестали звітувати для галочки про зроблене для інвалідів! Навіщо кнопки виклику, якщо вони не працюють і якщо на них не реагують? Навіщо пандуси, якими не зручно рухатися тим, для кого вони призначені? Навіщо знаки, що вказують на місце для людей з інвалідністю, якщо там водії паркують свої машини? «КП» пропонує посадовцям зважитися на експеримент – сісти в інвалідний візок і прогулятися на ньому хоча б один день нашим маршрутом! Може тоді відчують доступність умов?..

 

Минулої неділі вибори сільських та селищних голів відбулися одразу в кількох районах області. Своїх очільників обирали жителі села Коробчине Новомиргородського району, Оситняжки Кіровоградського району, Червонокостянтинівки Петрівського району, Межирічки Голованівського району та селища Приютівка Олександрійського району. У трьох населених пунктах перемогу здобули регіонали. 

Отже, жителі Коробчиного віддали свої голоси за Станіслава Руденка. Із тих, хто прийшов на дільниці, а це 455 виборців із 681, підтримали позапартійного самовисуванця пенсіонера-афганця. Станіславові Руденку 44 роки. Має середню освіту, після проходження служби в Афганістані більше десяти років пропрацював у колгоспі водієм. Одружений, виховує сина і доньку. Про свого нового сільського голову місцеві кажуть як про людину авторитетну. Саме тому, пояснюють, і голосували за нього.

Другим на виборах у Коробчиному фінішував колишній голова села Василь Харченко. За нього віддали свої голоси на 66 осіб виборців менше, аніж за Руденка – 115. Власне, вибори у селі і були викликані тим, що у лютому 2012 року депутати сільради оголосили Харченкові недовіру.

В Оситняжці з результатом у 302 голоси переміг член Партії регіонів Павло Шикло. Найближчою його суперницею була 27-річна Юлія Манукян. За неї свої голоси віддали 186 виборців.

Павлові Шиклу 47 років. Має вищу освіту. Одружений. З 2001 по 2006 рік вже обіймав посаду сільського голови Оситняжки. Тамтешні кажуть, що новообраний користується повагою серед односельців. Загалом на вибори прийшов 501 житель села із 839, які мають право голосувати.

А от у Червонокостянтинівці, єдиному з-поміж решти сіл, де проходили вибори, остаточних результатів поки немає. Наразі відомо, що із 889 виборців на дільниці прийшли 483. За посаду змагалися між собою комуніст Євген Пилипчук і регіоналка Тетяна Кислиця.

У Межирічці, порівняно з іншими селами, зареєстровано найбільше виборців – 1004. Однак у неділю на дільниці з’явилися трохи більше половини – 564 жителя. Балотувалося там усього два кандидати  – В’ячеслав Бабій і Оксана Гащук. Проти них обох проголосувало три десятки виборців. Стільки ж віддали свої голоси за Гащук. Натомість Бабій отримав підтримку у 504 голоси. Переможець є членом Партії регіонів, має вищу освіту, за спеціальністю агроном. Цьогоріч у травні він зайняв посаду секретаря сільради.

Виборці Приютівки були найменш активними: із 2433 прийшло всього 931. Відтак, явка становила 38,3%.

Тим не менш, із відривом у 548 голосів від свого найближчого конкурента, перемогу здобула самовисуванка, член Партії регіонів Вікторія Лисенко. Новообраній голові селища всього 31 рік. За фахом вона юрист і до обрання працювала секретарем селищної ради.

Учасники кіровоградського майдану продовжують збиратися на головній площі обласного центру. У будні під політичними стягами туди приходить кілька десятків людей, у вихідні на мітинг без політики – збирається помітно більше городян.

Минулої неділі, поки Київ приймав Марш мільйонів, Кіровоград зібрав за різними даними від півтори до двох з половиною сотень людей. Жителі обласного центру вийшли підтримати столичні мирні акції. Так само вони виступають за євроінтеграцію. Жодних стягів, жодних політичних гасел. Усе мирно і без ексцесів, як обіцяв очільник області.

– Як голова облдержадміністрації, я не допущу повторення сценарію подій, що були в Києві. Ми не розганяли мирні зібрання, не робитимемо цього й надалі, – заявляв тиждень тому Андрій Ніколаєнко.

Щоправда, у Києві таки не обійшлося без інцидентів. Там о шостій вечора молоді люди з масками на обличчях знесли пам’ятник Леніну. Монумент правоохоронці не боронили. При падінні у Леніна відлетіла голова. Потім йому відбили руки і тулуб – їх по шматках розібрали на сувеніри. Згодом відповідальність за це взяла на себе «Свобода».

Знесення пам’ятника стало найбільш обговорюваною темою у соцмережах. Її коментують і політики. Одні радіють, що столиця нарешті позбулася «ідола комунізму», інші – навпаки – засуджують, називаючи такі дії варварськими. Відреагувала на інцидент і європейська правозахисна організація «Рух солідарності».

– Народні виступи на підтримку євроінтеграції України не повинні перетворюватися на боротьбу з пам’ятниками, які є частиною історії країни. Знесення мармурового Леніна – це чистої води вандалізм, який не має нічого спільного зі здоровим глуздом, – заявив її куратор Олександр Мітц.

А вже наступного дня, у понеділок, пам’ятник Леніну знесли в Одеській області у містечку Котовськ. У Кіровограді ж монументи «свободівці» не чіпають. І Ленін, і Кіров знаходяться на своїх місцях.

А тим часом стало відомо, що сьогодні відбудеться зустріч «чотирьох». Її ініціював перший глава держави Леонід Кравчук. Саме він звернувся до чинного Президента з пропозицією започаткувати загальнонаціональний круглий стіл для знаходження компромісу в ситуації, що виникла.

Таку ініціативу Віктор Янукович підтримав. Переконаний, круглий стіл може стати майданчиком для порозуміння. Участь у ньому візьмуть усі президенти незалежної України: Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко і Віктор Янукович.

Нещодавно міська влада Кіровограда відрапортувала про встановлення у поліклінічному об’єднанні (колишній поліклініці №1) сучасного мамографічного цифрового комплексу. Апарат придбали ще торік за бюджетні кошти, однак в експлуатацію його ввели лише наприкінці листопада. Тоді ж начальник управління охорони здоров’я міськвиконкому Оксана Макарук пояснила, що спершу для обстеження жінці необхідно звернутися до лікаря-хірурга мамологічного кабінету за місцем проживання, а вже той за потреби направить на обстеження.

«КП» вирішила провести власний експеримент і дізнатися, скільки кабінетів необхідно пройти жінці, перш ніж зробити мамограму, і скільки грошей доведеться на це витратити. Допомогти нам зголосилася Олена Шестакова – 51-річна кіровоградка.

  

На мамограф – лише за направленням

Близько дев’ятої ранку ми були в поліклінічному об’єднанні. За медичною карткою стояли не довго, хвилин десять. В реєстратурі ж запитали, чи можна одразу пройти обстеження на мамографі, на що нам категорично відповіли -  «ні» і направили до хірурга. Він повинен оглянути жінку, а потім дати направлення на проходження мамографії. Завдяки ліфту за лічені хвилини ми були на п’ятому поверсі. Біля кабінетів черга була невелика, але згодом стало зрозуміло, що це лише на перший погляд.

Зайняли чергу біля 516 кабінету. Перед нами стояло два чоловіки і одна жіночка. Ніби й не багато. Та потім чоловік згадав, що за ним займали чергу ще кілька людей, які відійшли, але попередили, що повернуться. Ми припустили, що навіть п’ять осіб – це не так багато. Та помилилися… Лікар-хірург, крім того, що приймав людей у своєму кабінеті, періодично виходив робити перев’язки пацієнтам, які стояли в черзі під іншим кабінетом. За короткий час у коридорі поліклініки стояло вже стільки людей, що вільних місць для сидіння не було, тож декому доводилося підпирати стіну.

За двадцять хвилин почали підходити ті відвідувачі, які займали чергу раніше, а потім ще люди в білих халатах на правах працівників медзакладу проводили своїх знайомих без черги. Словом, так минуло ще сорок хвилин. Та треба відзначити, що в сусідньому кабінеті – №517 – людей було набагато більше, щоправда на прийом до лікаря вони потрапляли швидше. Тоді ми вирішили зайняти чергу й туди!

 

Півтори години в черзі за направленням… і «Приема нет»

Хотіли вже зайняти й третю чергу, згадавши, що в реєстратурі нам сказали і про 511 кабінет, проте там черги взагалі не було. Лаконічне пояснення – «Приема нет» – автоматично рекомендувало нам триматися тих черг, що ми вже зайняли. За півтори години під кабінетами Олена нарешті потрапила на прийом до хірурга (таки друга черга і справді була швидша). А через три хвилини вона вийшла з направленням на мамографію.

– Лікар мене одразу запитав, чи мене щось турбує, чому я вирішила пройти мамографію, то я відповіла, що кожна жінка після сорока років повинна проходити це обстеження, адже профілактика краще, ніж лікування, – розповідає Олена Шестакова. – Тоді він мене оглянув і виписав направлення.

 

Мамографія безкоштовна, але десять гривень треба заплатити

Два поверхи вгору – і ми біля мети. Черги на обстеження взагалі не було, що приємно здивувало. Та у відділенні нам сказали зачекати, бо там саме  роблять мамограму. Більш як півгодини  обстежували Олену. Як пізніше розповіла жінка, мамограму їй робили комплексну, як і має бути.

– Обстеження на мамографі проводиться безкоштовно. Проте десять гривень мені сказали заплатити за диск, на якому буде записано процес обстеження. Коли я попросила чек чи будь-який документ із печаткою чи підписом, мені сказали, що вони таких не видають, пояснивши: «Ви ж розумієте, лікарня нам кошти не виділяє, а десять гривень потрібні на диск, на якому буде записано ваш результат саме для вас», – ділиться своїми враженнями жінка. Додамо, що «КП» напередодні телефонувала в дану поліклініку і цікавилась вартістю процедури, на що нам повідомили: від п’яти до десяти гривень.

Проте дізнатися результат обстеження того ж дня не вийде. Його треба його чекати кілька днів, адже лікарю потрібен певний час, щоб його описати.

 

Мені не зробили мамограму, тому що там щось із комп’ютером

Коли ми вже збиралися йти, на обстеження підійшла ще одна жіночка. Проте їй не пощастило. Цього дня її не обстежували, а записали на понеділок. Хоча на годиннику було лише одинадцять, а мамографічне обстеження проводять щодня з 8:00 до 13:00! Жінка мовчки вислухала медичних працівників і пішла. Коли ж «КП» поцікавилася у неї, чому її не прийняли сьогодні, жінка передала слова медиків – щось із комп’ютером.

– Сьогодні мені не зробили мамограму, тому що там щось з комп’ютером, – пояснила вона, знизуючи розчаровано плечима.

Насамкінець можна додати, що порівняно з іншими медичними закладами, де обстеження на мамографі коштує значно дорожче, у «Поліклінічному об’єднані міста Кіровограда», воно більш-менш дешеве, а значить   кожна жінка має можливість обстежитися й, за необхідності, отримати направлення на лікування. Єдиний недолік – чи-то невідрегульований графік роботи мамографа, чи-то й справді того дня щось вийшло з ладу.

 

Одні кричать «Поставте!», інші – «Приберіть!». На Кіровоградщині то вщухають, то виникають скандали довкола веж та антен мобільного зв’язку. Останні відбулися у Кіровограді в мікрорайоні Новоолексіївка, селищі Новому та у Компаніївці. Люди одночасно хочуть, щоб і «телефон ловив», і «ніяких вишок не ставили».

 

У день, а точніше вночі, коли розпочалися роботи зі встановлення вежі МТС, жителі мікрорайону Новоолексіївка з четвертої години ранку не давали будівельникам розпочати монтаж. Зо три десятки кіровоградців чергували протягом усього дня, аби не допустити початку робіт.

 

Там, на перехресті вулиць Барболіна і Глінки, за словами місцевих, у недобудові за магазином «Травневий» на другому поверсі вже встановлено обладнання. Люди кажуть: огороджена територія – самозахоплена!

 

Представники ж компанії МТС наполягають на тому, що мають пакет дозвільних документів на будівництво. Згодом вони надали копії і журналістам. Однак жителів Новоолексіївки хвилює не скільки дозвіл, стільки шкода, яку може заподіяти здоров’ю мобільна вежа.

 

– У нас у кожній сім’ї маленькі діти. А усім відомо, що від цих вишок йде божевільне випромінення. Буквально біля нас промзона, поряд пустир. Ми пропонували представникам МТС встановити вишки там. Але вони не хочуть, тому що більше затрат. Вони взагалі сказали, що привезуть до нас беркутівців з автоматами, які охоронятимуть будівельний майданчик, і спокійно будуватимуть вишку. От яке ставлення до людей, – розповідає «КП» мешканець мікрорайону Микола.

 

– Навіть зараз у нас йдуть перешкоди. І це вишка ще до кінця не встановлена, тільки змонтована, а вже що робиться! Телефони «глючать», телевізори у всіх погано працюють. До цього все було чудово. Одні негаразди від цієї вишки. А як поставлять, то що – вся Новоолексіївка повинна тікати звідси? – запитує чоловік.

 

Наразі роботи на Новоолексіївці призупинені. Місцеві подали позови до суду та звернулися до прокуратури. Тепер, кажуть, чекають на рішення.

 

Схожа ситуація винила і в Компаніївці. Місцеві жителі також розгорнули акцію протесту проти встановлення вежі мобільного зв’язку. Говорять, поряд із місцем, де її монтують, знаходяться, серед іншого, школа  і  лікарня. Люди занепокоєні, бо впевнені, що випромінювання шкодить здоров’ю, особливо дітей.

 

Такі ж перестороги мають і жителі селища Нового у Кіровограді. Більш того, вони заявляють, що у всіх недугах, якими вони хворіють, у тому числі й онкологічними, винні саме мобільні антени.

 

– Голови болять від цих вишок, тиск піднімається. Атмосфера заражається від них! А у будинку, який стоїть прямо біля гуртожитку, повно онкохворих. Одну жінку вже поховали. А ще в одній квартирі і чоловік, і жінка захворіли на рак. Це все через шкідливий вплив цих антен, – впевнена жителька Нового Марія Іванівна.

 

Протестують проти веж мобільно зв’язку жителі одразу дев’ятьох будинків селища. Справа в тому, що на гуртожитку, біля якого вони розміщені, – відразу чотири (!) антени. Останню встановили на даху минулого тижня.

 

– Гуртожиток знаходиться у приватних руках і до селищної ради він не має жодного відношення. Якби він був у її розпорядженні, то ніяких дозволів мобільні оператори не отримали б. На нас же йде радіаційне випромінювання від цих антен. У нас була одна на поліклініці, ми ледве від неї здихалися. Тепер приберемо й ці антени, – рішуче налаштована мешканка Нового Людмила.

 

– Ми зібралися, аби обговорити свої подальші дії. Звертатимемося до прокуратури, аби та дала свою оцінку на предмет законності встановлення веж, а також до керівника області з проханням створити комісію, яка перевірить дотримання усіх норм та дозволів, – заявив керівник громадської організації «Народний контроль Кіровоградщини» Юрій Дмитрієв під час сходки на селищі Новому, що відбулася минулої п’ятниці.

 

Водночас інші жителі Кіровоградщини просто засипають і операторів стільникового зв’язку, і «гарячу лінію» голови облдержадміністрації проханнями навпаки встановити мобільні вежі. Найбільше звернень надходить зі Світловодського, Олександрівського, Маловисківського, Онуфріївського, Кіровоградського та Олександрійського районів.

 

– У нас село ніби поділене на дві частини. На одній мобільний зв’язок більш менш нормальний, а на іншій – просто жахливий. Важко додзвонюватись. Ми вже неодноразово просили встановити у селі вишку МТС, зверталися кілька разів і на «гарячу лінію». Та ось уже минув рік – ні слуху, ні духу. До місцевої влади теж не раз зверталися, вже і ями викопали під вишку, та згодом нічого не виходило. Зацікавленості ні в кого немає щось взагалі робити. Районний депутат також за нашим проханням до когось звертався, але так нічого і не вирішилося, – розповідає «КП» житель села Крупське Кіровоградського району Руслан.

 

Представники компанії МТС кажуть, подібні звернення з проханням встановити вишки через поганий зв'язок до них надходять регулярно. Власне, як результат таких прохань й приймаються рішення про будівництво. У тому числі й тих базових станцій, про які йшла мова на початку матеріалу.

 

 

– У нас у Кіровограді постійно зростає кількість абонентів, тому й виникає необхідність збільшити ємність мережі МТС. Додаткові базові станції дозволять більш рівномірно розподіляти між ними навантаження, в результаті чого сила радіосигналу не збільшиться, а навпаки, зменшиться, – розповідає експерт із маркетингу ДТУ ПрАТ «МТС Україна» Олександр Ткач і додає: на сьогоднішній день до компанії звернулося понад тисячу жителів Кіровоградщини з проханням покращити мобільний зв’язок.

 

Протести ж, за його словами, виникають у людей за браком інформації. Каже, компанія МТС готова надати жителям регіону будь-яку інформацію, провести заміри, в тому числі й незалежні. Із самим ж людьми, говорить, намагатимуться знайти компроміси під час безпосередніх зустрічей.

 

– У ряді випадків протести населення організовуються штучно і підігріваються кимось у певних цілях. Людьми просто маніпулюють. Вони повинні це розуміти і в жодному разі не піддаватися на провокації і заклики, наприклад, зносити огорожі або громити обладнання. Адже ці дії розцінюються як хуліганство, і люди можуть потрапити у такому випадку під кримінальну відповідальність, – зазначає Олександр Ткач.

 

– З провокаторами ми будемо розбиратися в суді. Ми не готові брати на себе відповідальність, наприклад, за смерть людини, до якої не змогли вчасно викликати швидку допомогу через відсутність мобільного зв'язку. Може той, хто абсолютно безпідставно і безвідповідально провокує протести населення проти мобільного зв'язку, готовий взяти таку відповідальність на себе? – запитує спеціаліст.

 

Щодо дозволів, Олександр Ткач наголошує – у наявності є всі необхідні документи, і, аби підтвердити свої слова, надає їх редакції «КП». Запевняє, все обладнання компанії встановлюється з урахуванням усіх норм безпеки і в повній відповідності до вітчизняного законодавства.

 

– Якби мобільний зв'язок представляв загрозу для людей, його б не було ніде в світі. Ні в Європі, ні в США не дозволили б встановлювати небезпечне обладнання. Протягом останніх 15 років уряди різних країн вклали в дослідження електромагнітного поля сотні мільйонів доларів. І жодне з цих досліджень не підтвердило шкідливого впливу мобільних радіохвиль від базових станцій на людину та її здоров'я, – запевняє представник МТС.

 

Експерт розповідає, що в Україні діють дуже суворі санітарні норми. Рівень електромагнітного поля базовими станціями поруч з житловими приміщеннями, не повинен перевищувати 2,5 мкВт/кв.см. Для порівняння, в Росії ці норми складають 10 мкВт/кв.см, ускандинавських країнах – 100 мкВт/кв.см, у країнах Європи середній показник становить 90 мкВт/кв.см.

 

– На сьогоднішній день в Україні встановлено величезну кількість базових станцій – площа покриття операторських мереж вже давно наблизилося до 100 відсотків території країни. І якщо десять років тому передавачі телефонів і базових станцій були дуже потужними, щоб компенсувати недоліки покриття, то зараз це не потрібно. З розвитком мережі і збільшенням кількості базових станцій інтенсивність електромагнітного поля, навпаки, знижується. При нинішніх темпах розширення мережі їх технічні характеристики стають все більш безпечними, – зауважує Олександр Ткач.

 

На безпеці веж мобільного зв’язку наголошують й працівники Кіровоградського обласного лабораторного центру держсанепідслужби. Спеціалісти запевняють: якщо вежа або антена встановлена за санітарно-технічними вимогами, то ніяк не шкодить здоров’ю людини.

 

– Санітарні норми допускають розміщувати антени на дахах житлових приміщень. Єдине – у будинку має бути технічний поверх, який створює відстань між антеною і житловою зоною. Антена, котра розміщена на даху будинку,  розповсюджує електромагнітне випромінювання так званою пелюсткою (на фото). Воно йде в напрямку азимуту випромінювання антени, а не вниз. Тобто випромінювання не оточує нас навкруги, не розсіюється, а є чітко направленим, – пояснює завідуюча лабораторією фізичних факторів вищезгаданої структури Ірина Чернуха.

 

За її словами, базова станція, яка розташована на покрівлі споруди, в тому числі і житлового будинку, не створює в ньому електромагнітного поля, що, по-суті, можна назвати «мертвою зоною».

 

– Зрозумійте, при проектуванні базових станцій власники передбачають всі нюанси встановлення антен з метою їх раціональної експлуатації. Адже якщо стоятиме якась перешкода, вона просто поглине електромагнітне випромінювання і зв’язок буде поганим. Для того, щоб будь-яка базова станція розпочала свою роботу, вона повинна мати санітарно-технічний паспорт. Йому присвоюється номер у єдиному державному реєстрі. Беруться до уваги технічні характеристики усіх антен, висота встановлення останніх та напрямок їх випромінювання. Визначається мінімальна висота та мінімальна відстань зони обмеження забудови, – розповідає Ірина Чернуха і додає: крім розрахунків, проводяться ще й заміри спеціальним приладом, котрий дозволяє визначити  рівень щільності потоку енергії.

 

– Ми виїжджаємо на те місце, де базується певна станція і проводимо вимірювання. Якщо поблизу знаходиться житлове приміщення, то ми не просто робимо заміри навколо нього, а й безпосередньо у квартирах та на горищах, – продовжує спеціаліст. – Я вас запевняю: базова станція – це найменше джерело опромінення, через яке варто хвилюватися. І говорити про негативний вплив мобільних антен на здоров’я людини при дотриманні усіх санітарно-технічних норм, недоцільно.

 

Ірина Чернуха зауважує, випромінювання від базових станцій мобільного зв’язку здійснює на організм людини значно менший вплив, ніж безпосередньо самі мобільні телефони. Але люди чомусь над цим не задумуються.

 

Фахівець рекомендує обмежувати час користування мобільними телефонами, більше користуватися «гучним зв’язком». А під час з’єднання з абонентом радить тримати апарат подалі від себе. Каже, у цей момент йде найбільше випромінювання.

 

Нещодавно «КП» писала про випадок у Яремчі, де міська влада розірвала договори оренди з найбільшими операторами мобільного зв’язку, зупинивши роботу їхніх базових станцій. Таке рішення депутати прийняли через скарги городян, котрі вважали, що вежі мобільного зв’язку шкодять їхньому здоров’ю… Утім уже за кілька днів під тиском менш стурбованих жителів гірського містечка мобільний зв’язок у Яремчі відновили. 

 

Поки вітчизняні медіа, а разом із ними наші кіровоградські колеги, вказують на політичний присмак спільного турне російського «Чайфу», українських «Братів Карамазових» та інших виконавців, «КП» зв’язалася з одним із його учасників, аби почути правду з перших вуст – чи дійсно приїзд зірок фінансується екс-главою АПУ часів Кучми, кумом Путіна та прихильником Митного союзу Віктором Медведчуком? Відповідь вразила.

 

Лідер українського рок-гурту «Брати Карамазови» спростував інформацію про те, що до всеукраїнського туру «Ми – єдині!» має стосунок політична організація «Український вибір». В ексклюзивному коментарі «КП» Олег Карамазов заявив, що чутки про спонсорство туру Медведчуком – чистої води провокація!

 

– У медіа йде провокація від «Українського вибору». Не зрозуміло чому хтось це зробив, сам «Український вибір» або «Українська правда», на якій вийшла провокаційна стаття. Але це наш проект, ми його організатори! Жодного стосунку до «Українського вибору» ми не маємо, – заявив Олег Карамазов.

 

Музикант розповідає, що до виступів дійсно намагається «примазатися» не одна політсила. Каже, їхні представники приходять на концерти з партійними прапорами. У таких випадках артисти припиняють свій виступ до тих пір, поки агітатори не приберуть символіку.

 

– Хтось, видно, вирішив нам напаскудити. Ще раз заявляю: політика не має жодного стосунку до нашого туру, він аполітичний. Всі концентри робить Міжнародна громадська організація «День Хрещення Русі». Ми говоримо про перемогу, про нашу історію, наших дідів… Це прекрасні концерти для молоді. Вони відбудуться в тому числі в Кіровограді, – запевнив Карамазов.

 

А все почалося з появи інформації,  що тур фінансує Медведчук. Історію про це у своєму блозі виклав Тарас Тополя – лідер гурту «АнтитілА», якому пропонували виступити у турі.

 

Він написав, що йому зателефонував Олег Карамазов і запропонував 9 листопада виступити на Майдані. Подаємо дослівно діалог, опублікований Тополею.

– Тарас привет! Это Олег!

– Здравствуйте, дядь Олег!

– Парни 9-го ноября свободны?

– Не знаю, надо звонить Сергею, узнавать график, а что?

– Концерт делаем на Майдане.Хочу, чтобы одна из любимых групп сыграла! Будут СКАЙ, будет Шахрин с Чайфами, Ноусмокин оркестра с Кустурицей летит, а вы, как?

– А что за мероприятие?

– Празднуем годовщину освобождения страны от фашистских захватчиков, напоминаем молодежи о подвиге дедов.

– Неплохо! Это интересно! Один нюанс, дядь Олег, это не политика?

– Нет никакой политики!!

– Ну, если нет, тогда дайте пять минут, уточню, свободна ли дата.

 

За півгодини після цієї розмови «АнтитілА» дали згоду на виступ. Утім, як пише Тарас Тополя, через кілька днів йому телефоном повідомляють про публікацію на «Українській правді», яка пише, що масштабний концертний тур «Ми – єдині!» стартував за підтримки громадського руху «Український вибір». Тоді ж музикант знову зв’язується із Олегом Карамазовим.

– Дядь Олег, дайте ширші  дані по концерту, бо тут виявляється...

– Тарас, тут эти… из «Украинского выбора» полезли с политикой, примазались и пиарятся, торчат с флагами под сценой, мы сегодня перед Херсоном дали конфу (пресс-конференцию), в ней все подробно рассказали, подаем в суд на них.

– Розумієте, просто тут вже піднялась священна війна, і я хочу точно знати, що 9-го ніякої політики не буде!  Тільки тоді ми виступаємо...

– Тарас, я тебе слово даю – никакой политики не только в Киеве, но и во всем туре!

 

На аполітичності туру кілька разів Олег Карамазов наголосив і в коментарі «КП». А от чи виступатимуть «АнтитілА», музикант однозначної відповіді не дав. Зазначив лише, що цей гурт якщо і буде виступати, то тільки на фінальному концерті у столиці.

 

– Групу «АнтитілА» запрошували тільки на концерт у Києві. Я обговорював це з Тарасом Тополею, все йому пояснив. Захочуть – виступатимуть, не захочуть – не виступатимуть. Я сказав Тарасу: прийди і подивись. Немає у нас ніякої політики, немає банерів, – говорить Олег Карамазов і шкодує, що відомі українські гурти стали жертвами політичної провокації.

 

– Неприємно, що такий потік бруду пішов і на «АнтитілА», і на «С.К.А.Й»… Їх називають «запроданцями Медвечука» і таке інше. Це налякало і образило людей. І Тараса Тополю, і Олега Собчука, – жалкує музикант.

 

Олег Карамазов розповів, що у рамках всеукраїнського туру «Ми – єдині!» концерти вже пройшли у чотирьох містах України: Севастополі, Херсоні, Одесі та Черкасах. Скоро «Чайф», «Брати Каразамови» та інші гурти виступатимуть і в Кіровограді.

 

– У нас на концертах мирно, добре... Приходьте і побачите, хто реально організатор акції і як все насправді відбувається. Якщо приходять на концерт і трясуть прапорами, ми припиняємо виступ і просимо опустити прапори або піти. Буде класно, подібного Кіровоград, напевно, не бачив. Чекайте нас! – особисто запрошує на концерт всіх городян і гостей міста 7 листопада Олег Карамазов.

В Україні запроваджуватимуть електронний реєстр пацієнтів. Він буде централізованим, а персональні дані хворих зберігатимуться на серверному обладнанні МОЗу. Нині уже затверджені відповідні технічні завдання для розробників. У міністерстві зазначають, що з переходом на електронну систему відійдуть у минуле проблеми, пов'язані з паперовими медичними картками. Проте у Кіровограді швидких змін не чекають.

 

– Зараз картки зберігаються за місцем проживання пацієнта і з цим пов'язані довготривалі бюрократичні процедури. Також виникають труднощі в процесі збору анамнезу, наприклад, коли пацієнт потрапляє до закладу охорони здоров'я у невідкладному стані без медичної картки. Часом через людський фактор виникають випадки втрати медичної інформації, – пояснює заступник міністра охорони здоров'я Роман Богачов.

За його словами, поява електронного реєстру пацієнтів автоматично модернізує службу медичної статистики. А ще – це одна з умов комфортного переходу до страхової медицини.

Утім, чи готові до таких змін у Кіровоградській області – сьогодні ще зарано говорити. У департаменті охорони здоров'я ОДА зазначають: на впровадження електронного реєстру пацієнтів знадобиться не один рік.

– Потрібно розуміти, що завтра ми не прокинемося з електронним реєстром. «Найближчим часом» ми розглядаємо як найближчі п'ять років. Ось за цей час реально все підготувати, – коментує нововведення директор департаменту охорони здоров'я ОДА Олег Рибальченко і додає, що досвід по створенню реєстрів у нашого регіону вже є.

– Деякі реєстри у нас вже існують. Є реєстр вагітних, канцерреєстр (онкохворих – ред.), хворих на ендокринні захворювання та на туберкульоз. Централізація ж цього питання дуже зручна навіть для пацієнта, тому що всім відома проблематика паперових медичних карт. Я вважаю рішення міністерства дуже прогресивним, – зазначає Олег Рибальченко.

Такої ж думки і начмед лікарні швидкої медичної допомоги Кіровограда Олена Бондарь. Утім, лікар сумнівається, що електронний реєстр пацієнтів вдасться запровадити в державі на на-лежному рівні. Найбільше занепокоєння у неї викликає питання надійності та технічного забезпечення медзакладів.

– Створення електронної системи було б зручним і для нас, медиків, і для хворих. Але за умови, що ця база буде надійно захищена. Тобто, сторонні люди, ніякі хакери, не зможуть до неї проникнути. Окрім надійності стоїть ще й питання комп'ютерного оснащення медустанов, придбання сертифікованих програм. Адже на кожен лікувальний заклад потрібно буде витратити на це біля мільйона гривень, – говорить Олена Бондарь.

Окреме питання – розширення штату. Адже після запровадження електронної бази медзакладам знадобляться і оператори, і системні адміністратори.

– Наш медперсонал достатньо завантажений, у них не буде часу і з хворими працювати, і одночасно вводити дані в електронний реєстр. Тобто з’явиться потреба в операторах і системних адміністраторах, – додає начмед лікарні швидкої допомоги.

Питання надійності майбутньої бази пацієнтів хвилює і кіровоградців. Жителі обласного центру, з якими поспілкувалася «КП», в цілому схвально оцінюють плани міністерства, але побоюються, аби інформація про стан їхнього здоров'я не стала відома стороннім людям.

– Це, звичайно, дуже зручно і працюватиме на корить, перш за все, пацієнтів. Адже, коли людина потрапляє до лікарні по «швидкій», її медична карта, як правило, лежить в іншому кінці міста в медзакладі за місцем проживання. Якщо ж лікарі матимуть доступ до картки за допомогою електронної бази, це може покращити оперативне лікування хворого і навіть врятувати життя. Але, чесно кажучи, дуже насторожує надійність цієї бази. Можна навіть не бути хакером, а просто «домовитися» з ким треба, і отримати доступ. Всі ми знаємо, як у нас це робиться, – каже кіровоградка Валентина, пацієнтка 5-ї міської поліклініки.

Державна служба статистики підрахувала, що торік добровільно з життя пішли понад дев’ять тисяч українців. Із них – трохи менше як дві сотні дітей та підлітків. Це, зауважують експерти, майже утричі більше смертей, ніж за дев'ять років війни в Афганістані, коли загинуло близько трьох тисяч наших військових. Серед тих, хто вкоротив собі віку торік, – понад три сотні кіровоградців. Останні викидаються з вікон і лізуть у петлю частіше за своїх співвітчизників.

 

Кожна п’ята смерть від неприродних причин, констатують нині фахівці, – це самогубство. Демографи і психологи беруться за голови! Кажуть, такі тенденції вивели Україну в десятку держав-лідерів по суїцидах.

Середній показник для нашої країни – 22 суїциди на сто тисяч чоловік. Це менше, ніж у Росії та Білорусі. Але більше, ніж у Польщі, Франції, Австрії.

– Загальний коефіцієнт смертності в Україні майже удвічі вище, ніж у країнах Європейського Союзу, – зазначає доктор наук з державного управління, головний науковий співробіт-ник Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи Наталія Рингач.

Утім, що конкретно змушує людей вкоротити собі віку – психологи точно сказати не можуть. Зазначають, часто до самогубств призводять економічні та особисті негаразди. Останнім часом до цього списку додалася самотність і смертельна хвороба. А тому закликають, не відмахуватися від людини, якщо та заговорила про суїцид. Фахівці знають на-певно, що самогубство ніколи не буває спонтанним, хоча іноді і виглядає доволі несподіваним.

Переважно руки на себе накладають українці у віці від 45 до 54 років. Як показує практика, утричі-вшестеро разів більше спроб самогубства вчиняють жінки, натомість чоловіки в три рази частіше доводять задумане до кінця. Традиційно «найбагатшим» на самогубства сезоном вважається весна, а найпопулярнішим методом піти з життя – повішання.

Однак тенденції останніх років змусили звернути увагу спеціалістів і на дитячі суїциди. У 2012 році майже півтисячі неповнолітніх вчинили спробу самогубства. 174-м це вдалось.

Статистика свідчить, що переважна більшість неповнолітніх самогубць ніколи не стояла на обліку в міліції чи у спецзакладах, жила у благополучних родинах.

– Основними чинниками, які передують підлітковим суїцидам є конфлікти і непорозуміння з батьками, друзями, однокласниками. Також трапляються розірвання стосунків із коханою людиною чи невзаємне кохання. Не останніми в цьому списку є переживання через смерть близької людини. Причинами також стають почуття провини за протиправний учинок і страх покарання. А є й такий чинник, як невміння самостійно впоратися з негативними емоційними станами, – пояснюють правоохоронці і додають, що найчастіше добровільно ідуть з життя підлітки у віці 14-18 років.

Щоправда дедалі частіше у петлю лізуть зовсім юні – діти молодшого шкільного віку. І на такий вчинок їх може підштовхнути навіть двійка у щоденнику.

Серед територій, які вважаються складними за кількістю самогубств є і Кіровоградська область. Згідно зі статистикою, щороку тут вкорочують собі життя близько трьох сотень людей. У 2010 році їх було 334, у 2011-у – 287. Найбільше ж суїцидів сталося торік – 389. З них 305 чоловік врятувати не вдалося…

За словами психолога кіровоградської школи №6 Анни Дощенко, школярі частіше за все бояться звернутися по допомогу до спеціаліста, намагаються вирішити проблеми самотужки, що рідко їм вдається. Із дорослими ж ситуація ще складніша – мотивів до самогубств у них набагато більше.

Зрештою, для цього варто лише поглянути на міліцейські зведення. Там цілі історії життя і бажання померти.
Наприклад, в Олександрії 82-річна жінка вирішила викинутися з балкону, проте, її вчасно помітили і за допомогою драбини-шумівки врятували. Що змусило літню жінку звести рахунки з життям: самотність, чи навпаки – власні діти, не відомо. А чи дійсно хотів помирати чоловік, який назбирав боргів, і якому погрожували розправою свої ж колеги по бізнесу? І чому з дев’ятого поверху стрибнула жінка, про яку у липневому номері писала «Кіровоградка». Її вмовляли цього не робити, проте жінка не чула.

Ті ж, хто народився у сорочці й залишився живим – проходять курс лікування у кіровоградському психдиспансері. Його лікарі, зокрема, радять визначити серйозність намірів суїци-ду. Адже вони бувають різні: починаючи від скороминучих, нечітких роздумів про таку можливість і закінчуючи чітко розробленим планом самогубства у конкретний спосіб – отруєння, стрибок з висоти, використання вогнепальної зброї чи мотузки.

Фахівці наголошують – чим детальніше розроблений план суїциду, тим вищий його потенційний ризик. Саме тому радять не залишати людину у критичному стані на самоті, залишатися з нею якомога довше, доки не мине криза. Можна ще викликати «швидку». Однак краще до такого не дотягувати. Тому якщо у близької людини помітили затяжну депресію, або ж уже були спроби звести рахунки з життям, краще звернутися до кваліфікованого психолога. Утім, не чекайте, що така допомога буде безкоштовною. Сеанс обійдеться до 100 гривень.

Безплатно у Кіровограді можуть допомогти тим, хто опинився у складних життєвих обставинах у центрі соціально-психологічної допомоги. Там відгукнуться на біду як у телефонному режимі за номерами 274236 та 0664303188, так і в умовах стаціонару.

 Журналіст, виконуюча обов’язки редактора газети «Новоукраїнські новини», мати двох неповнолітніх дітей Олена Корнійченко тяжко захворіла. Сьогодні вона потребує термінового, тривалого й дорого вартісного лікування.

Колеги просять допомогти молодій жінці.

 

Кошти можна переказати на зарплатну картку Олени Корнійченко: 6762 1600 3201 1949 (Райффайзен банк Аваль).